"Время для драконов"

[sermik]

Раніше життя було набагато легшим. Для того щоб завоювати кохання чи його підтвердити, потрібно було сісти на коня, взяти меч і поїхать вбити дракона. Чи суперника. Або вкрасти кохану. Тобто вся романтика зводилася до хуліганських вчинків, які не вимагали особливих підходів, про які зараз мріє кожна дівчина.
Про  подальші відносини нам казки і легенди нічого не розповідають. Там все викладено одною фразою: "і жили вони довго та щасливо, там померли в один день". Що робив рицар після перемоги над драконом ми не знаємо. Чи він цілими днями сидів в шинку і розповідав про свої билі діяння чи він сидів вдома біля жінки і мив посуд, ми на щастя не знаємо.

А зараз все набагато важче. Драконів нема. Суперника просто так не вб'єш. Викрадення людини це теж не пройде поміченим, такий у нас зараз суспільний устрій. Але попит на рицарів все рівно не спадає. А як ним стати серед факсів, фейсбуків, розчинної кави, електронних сигарет ? Звичайно чоловіки придумали нові символи своєї значимості, ну там різні електродрельки, газонокосилки, хитромудрі вивірки з різними насадками, вообще все щоб показати що ми чогось варті. Однак це ніколи не замінить, старий, добрий меч. І жінки це бачать та відчувають.  Тому люблять нас питати: "А що ти зробив для мене???" Рицар спокійно вкаже на голову дракона, яку він відрубав, а ми що можемо сказати? Дарував квіти, шоколад, писав вірші??? Та це кожний може, а жінці потрібен подвиг. 
Тому чоловікам дуже важко себе реалізувати в світі, де нема драконів.  І приходиться їх вигадувати. Хтось бореться з алкоголізмом, хтось з зайвою вагою, для когось "дракон" це нова машина чи будинок. Головне при битві з "драконом" не забути ради кого ти борешся. Як каже моя кохана Наталка:  "Люби мене і лелій".