ОСТРІВ КОРОЛІВ, А ТЕПЕР Й КОРОЛЕВ (казка для дорослих про дітей продовжується)
«З ким ти розмовляєш?» - спитав поліглот і ерудит. «Сам з собою, - признався дракоша і пояснив: - Ось ти поліглот і ерудит, так? Так. А я дракон і поет, і ми, тобто дракон і поет, розмовляємо, шукаємо істину». - «Ось як? - замислився хлопчик і спитав: - В моєму випадку одне не суперечить іншому, а в твоєму?» - «І в моєму здебільшого не суперечить. Навпаки, частіше допомагає». - «Як?» - «Хіба не бачиш? Коли я лечу, вірши складаються самі собою». Хлопчик - о, дуже розумний хлопчик! - знов замислився: «А може так: дракон, коли летить, становиться поетом? Принаймні так у тебе» - «Так, так. А на землі я курка куркою…»
Але зараз земля була дуже бажана, а її ніде не було видко! Тільки хвилі, що бігли й бігли з-за обрію на дракошу і дітлахів. «О мій острів! Де ти? З’явись на очі, якщо не мої, то цих дітей!» І саме діти першими побачили острів. «Земля!» - крикнула дівчинка, яку часто та густо звали снайпершою за те, що вона клала м’ячи у «дев’ятки». Тут і всі побачили щось таке світле у сутінках. Можливо, то були білі скелі? Дійсно, то були білі скелі.
«Острів Королів!» - проголосив дракоша, впізнавши свій острів.
Дракоша зробив коло й ще одне, й ще одне. Білі скелі, зелена трава, сірий кам’яний замок з колодязем посеред двору, в який збирається дощова вода з дахів, що вкрити пластинами моховитого каменю.
Здається, це був саме його острів, той, на якому він народився, але з якого він ще у ранньому дитинстві був понесений вітром, хоча і не дуже сильним, на континент. Тоді вітер був дійсно не дуже сильним, але ж дракоша був ще дуже слабким. «Чи то є такий архетип - бути понесеним вітром?» - якось роздумував дракоша, коли виявився здатним роздумувати.
Повної упевненості не було, що то є його рідний острів, але ж серце так хвилювалось!
«Зараз ми про все дізнаємось», - сказав в голос дракоша. «Про що саме?» - стривожились діти. «Не лякайтесь, якщо…» - сказав дракоша й пішов на приземлення. І ось, як тільки його страшні пазуристі лапи торкнулися зеленої трави і білих маргариток, то… Розумієте, сталося відразу декілька речей: діти скотилися зі спини дракоши, а дракоша раптом перетворився на... людину, юнака двадцяти одного року, ймовірно, навіть у короля, бо на його голові виявилася вишукана золота корона.
«Острів Короля, кажеш?» - спитав хлопчик, якого ми знаємо як перекладача і ерудита.
«Королів, а тепер й Королев», - відповів Дракоша-Король.
І тут всі побачили, що не тільки у нього, а у всіх на головах корони, що подібні до корони Короля.
«О, я - Король! О, я - Королева!» - загомоніли діти.
Так, є такий острів в океані, де ти стаєш королем або королевою, де дельфіни, щиглики і джмелі допомагають тобі влаштувати твоє нормальне життя, в якому ти живеш, а не виживаєш. Принаймні, таке було пояснення Дракоші-Короля, коли в головному залі замку усі сіли за стіл з прекрасним обідом. Звичайно, перед цим дітлахи переодягнулися в належний одяг, що знайшли у своїх кімнатах, а Дракоша-Король зразу з перетворенням був одягнений як треба.
Хто знає, чи зрозуміли дітлахи свого старшого друга про життя та виживання. Ясна річ, почалася їх належна освіта, але хто ж то помітить, коли всім так добре!
Так добре, як буває, коли ти виграєш у футбольному матчі, привітаєш з перемогою товаришів і товаришок, поспівчуваєш суперникам, подякуєш їм за чесну боротьбу та, звісно, вболівальникам за гарячу підтримку, а потім приймеш душ, одягнешся у сухе та чисте, вийдеш з роздягальні та усміхнешся світові.