Церква, що була побудована випадково.......
Неподалік Луцька існує дуже цікава церква. Знаходиться вона у с. Піддубці, що всього за кілька кілометрів від обласного центру.
Серед місцевого населення існує дві легенди, пов’язані із заснуванням православного монастирського скиту в лісі, де на багатовіковому дубі знаходилася чудодійна ікона, та з побудовою на цьому місці російською імператрицею Катериною ІІ мурованих монастирських келій і збереженої до нинішнього часу церкви. Найбільш популярною серед мешканців села є якраз друга версія. При чому, вона досить вдосконалена - розповідають, що Катерина наказала побудувати церкву у селі чи містечку Піддубці, здається на Київщині (от не запам'ятав точно), а будівельники наплутали і побудували її біля Луцька. Проте історики цю версію заперечують. Мовляв, достовірно відомо, що церкву звели у 1745 році - задовго до сходження на трон згаданої імператриці.
Так, що все ж історія про скит є більш реальною. Заснований він був в середині XVI ст. Він, на жаль, не зберігся. А донині найціннішою пам’яткою на території села є православна церква Святої Покрови. Її історія сягає кількасотлітньої давнини. Вона будувалася як греко-католицька на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Як пише волинський дослідник Петро Троневич, автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм удекорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).
Вікіпедія нам розповідає, що церква є пам'яткою пізнього бароко, з чітко вираженими ордерними деталями, що характеризують перехід до класицизму. Храм складний, незвичний у плані, торець рамен увінчують дві триярусні вежі. Великий восьмигранний верх спирається на масивні пілони. Увінчує це все велика барокова баня з декоративним ліхтариком. Поряд - маленькі вісім бань на бічних вежах. Архітектору Ґіжицькому приписують також проект храмового вівтаря, оздобленого колонами.
Храм дійсно вражає своєю величчю. Його, до речі, прекрасно видно з траси Луцьк-Рівне, тому знайти його не є великою проблемою.
Біля храму колись било джерело з цілющою водою. Серед жителів села побутує легенда, що до нього ще цар Петро І присилав гінців за водою.
Колись Свято-Покровська церква мала дуже багато цінностей. На жаль, варвари її розграбували. Дивом вціліла чудотворна ікона Піддубцівської Матері Божої. Кажуть, це копія тієї святині, що об’явилася мандрівникам на дубі (після чого вони і заснували поселення). На її пам’яті - безліч історій-зцілень. До ікони постійно здійснюють паломництво. Цікаво, що село відвідувала Леся Українка, яка приїжджала до своєї подруги Марії Биковської, котра працювала вчителькою у церковно-приходській школі. Ці події поетеса описала у своєму нарисі “Школа”.
Виявляється, церква ніколи не зачиняла свої двері - тут служилося і у війну, і у радянські часи. От тільки шкоди церква отримала чимало і з кожним роком ставала у все гіршому стані. Кажуть, у радянські часи цегли з церкви хотіли розбирати на побудову ферми..... Без коментарів.
Та так, як церква включена до Державного Реєстру нерухомих пам’яток України, у держави знайшлися кошти на її відновлення та реставрацію. Правда деякі фахівці стверджують, що це було проведено непрофесійно та спотворило автентичний та первісний вигляд церкви. Можливо вони і праві, але мені здається нехай краще церква буде відновлена у такому вигляді, ніж вона просто зруйнувалася б з часом.
А під час Другої світової війни на церкву скинули снаряд. Але він дивом не зірвався. Не дарма це місце рахується дійсно святим та незвичайним.
Цікавим фактом є і те, що храм має 13 куполів. Така незвичайна, містична цифра. Селяни стверджують, що це символізує 12 апостолів та Ісуса Христа.
Всередині церкви можна знайти ділянки, які не зовсім відреставровані. Вони наглядно показують, який реальний вік ховається в стінах цієї величної споруди.
Раніше церква була греко-католицькою та в ній був орган, співав хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр. На утримання церкви віддавали пожертвування сім’ї волинської шляхти. Сьогодні органу немає, а ось півчі славляться на всю округу.
Одним словом - хто буде в цих краях, обов'язково повинен побачити це чудо архітектури. Ви собі навіть не уявляєте, наскільки цей храм вражає своїми гігантськими розмірами на фоні звичайних сільських церков! І особливо зараз - у відновленому та чудовому вигляді!
Серед місцевого населення існує дві легенди, пов’язані із заснуванням православного монастирського скиту в лісі, де на багатовіковому дубі знаходилася чудодійна ікона, та з побудовою на цьому місці російською імператрицею Катериною ІІ мурованих монастирських келій і збереженої до нинішнього часу церкви. Найбільш популярною серед мешканців села є якраз друга версія. При чому, вона досить вдосконалена - розповідають, що Катерина наказала побудувати церкву у селі чи містечку Піддубці, здається на Київщині (от не запам'ятав точно), а будівельники наплутали і побудували її біля Луцька. Проте історики цю версію заперечують. Мовляв, достовірно відомо, що церкву звели у 1745 році - задовго до сходження на трон згаданої імператриці.
Так, що все ж історія про скит є більш реальною. Заснований він був в середині XVI ст. Він, на жаль, не зберігся. А донині найціннішою пам’яткою на території села є православна церква Святої Покрови. Її історія сягає кількасотлітньої давнини. Вона будувалася як греко-католицька на кошти Людвіки Гонорати, дружини київського воєводи Станіслава Любомирського, власника Рівного і Дубна. Як пише волинський дослідник Петро Троневич, автором проекту був видатний архітектор, єзуїт Павло Ґіжицький. Храм удекорували стараннями власника Олики, великого коронного гетьмана, князя Міхала Казімєжа Радзивіла (Рибоньки).
Вікіпедія нам розповідає, що церква є пам'яткою пізнього бароко, з чітко вираженими ордерними деталями, що характеризують перехід до класицизму. Храм складний, незвичний у плані, торець рамен увінчують дві триярусні вежі. Великий восьмигранний верх спирається на масивні пілони. Увінчує це все велика барокова баня з декоративним ліхтариком. Поряд - маленькі вісім бань на бічних вежах. Архітектору Ґіжицькому приписують також проект храмового вівтаря, оздобленого колонами.
Храм дійсно вражає своєю величчю. Його, до речі, прекрасно видно з траси Луцьк-Рівне, тому знайти його не є великою проблемою.
Біля храму колись било джерело з цілющою водою. Серед жителів села побутує легенда, що до нього ще цар Петро І присилав гінців за водою.
Колись Свято-Покровська церква мала дуже багато цінностей. На жаль, варвари її розграбували. Дивом вціліла чудотворна ікона Піддубцівської Матері Божої. Кажуть, це копія тієї святині, що об’явилася мандрівникам на дубі (після чого вони і заснували поселення). На її пам’яті - безліч історій-зцілень. До ікони постійно здійснюють паломництво. Цікаво, що село відвідувала Леся Українка, яка приїжджала до своєї подруги Марії Биковської, котра працювала вчителькою у церковно-приходській школі. Ці події поетеса описала у своєму нарисі “Школа”.
Виявляється, церква ніколи не зачиняла свої двері - тут служилося і у війну, і у радянські часи. От тільки шкоди церква отримала чимало і з кожним роком ставала у все гіршому стані. Кажуть, у радянські часи цегли з церкви хотіли розбирати на побудову ферми..... Без коментарів.
Та так, як церква включена до Державного Реєстру нерухомих пам’яток України, у держави знайшлися кошти на її відновлення та реставрацію. Правда деякі фахівці стверджують, що це було проведено непрофесійно та спотворило автентичний та первісний вигляд церкви. Можливо вони і праві, але мені здається нехай краще церква буде відновлена у такому вигляді, ніж вона просто зруйнувалася б з часом.
А під час Другої світової війни на церкву скинули снаряд. Але він дивом не зірвався. Не дарма це місце рахується дійсно святим та незвичайним.
Цікавим фактом є і те, що храм має 13 куполів. Така незвичайна, містична цифра. Селяни стверджують, що це символізує 12 апостолів та Ісуса Христа.
Всередині церкви можна знайти ділянки, які не зовсім відреставровані. Вони наглядно показують, який реальний вік ховається в стінах цієї величної споруди.
Раніше церква була греко-католицькою та в ній був орган, співав хор і грав відомий на всю Волинь духовий оркестр. На утримання церкви віддавали пожертвування сім’ї волинської шляхти. Сьогодні органу немає, а ось півчі славляться на всю округу.
Одним словом - хто буде в цих краях, обов'язково повинен побачити це чудо архітектури. Ви собі навіть не уявляєте, наскільки цей храм вражає своїми гігантськими розмірами на фоні звичайних сільських церков! І особливо зараз - у відновленому та чудовому вигляді!