не дихай. блюз із приймачів зруйнує світ навколо тебе (с)
і коли змерзші долоні торкаються тиші, повітря мов пластик. повітря мов пластик.
розшторені на ніч вікна. щоб бачити літаки. та дещо трапляється лише раз.
згуби мене. під сидінням останнього трамваю. навпочіпках згуби. і тільки щоб зорі полишали опіки на зап’ястях. а я малюватиму парасолі на парасолях. і так до нескінченності. і так до недосяжності. коли у морі зникають кораблі.. цукрова вата у сірникових коробках. про запас. чи все могло би бути краще?
Зима. І на проміжку наших побачень -
Маленька кімната з засніженим склом.
Усе тут нам звичне - незмінністю значень,
Дитячими фото, електротеплом.
Відкинути ковдру, розсунути штори,
Продихавши вічко, дивитись униз...
Нічні перехожі - маленькі актори,
Їх вихопить погляд з-під сніжних завіс.
Як вогники рампи - привуличні вікна,
У вітті заплутавшись, місяць застиг...
Нічних ліхтарів зосереджене світло
В повітрі з нічого випензлює сніг (с)