Дванадцятий день, неділя, 21 червня 2015 року. День батька і прогулянка по «цивілізації».
У неділю в нас також були плани - в місцевій православній українській церкві планувалося святкування Дня батька. Тож ми вирушили туди, знайомитися із «нашими». (Фото із ФБ-групи церкви)
На службу ми запізнилися (довго збиралися), однак встигли на пригощання із урочистою частиною і на футбол після урочистого пригощання. Познайомилися із тутешнім священником, а також із тими, хто приїхав до СФ і його околиць раніше за нас - рік тому, два роки тому, двадцять років тому…
Хлопці ганяли у футбол, дівчата балакали осторонь.
По завершенні футбольного матчу ми рушили у центр - подивитися, за почім зараз квитки на свіжий мультфільм «Думками навиворіт». Просто прицінитися. Тим паче, що поряд із нами кінотеатрів - зась. А потім (поки Жені дзвонили із привітаннями з приводу Дня народження з Києва) трохи полазили центральною частиною міста. Я переважно фотографувала - ось такий «загублений між хмарочосів хмарочос», наприклад.
Або… хм… якусь скульптуру. Кому - не пам’ятаю.
Або одну із парковок міської мережі прокату велосипедів.
Або двосторонній канатний трамвайчик на кінцевій зупинці.
Дошкандибали від Civic Center до Ferry Building, пройшлися пляжем, посиділи біля водички, подивилися на горизонтальні бокові польоти чайок (на жаль, на відео не зняла), насолодилися ясною сонячною і дуже вітряною погодою. Вирішили вирушити до Coit tower, все одно на найближчий сеанс мультфільму запізнювалися. Знову полізли якимись сходами угору, натрапили на історичну точку для фотографування.
Ну і ще одні сходи нагору (вже не бетонні, а цегляні).
І такий-от краєвид. Хто сказав, що тут весь час тьмяно і похмуро?
Поки ми видряпалися нагору, запізнилися на екскурсію всередину. Треба буде якось повернутися і таки туди залізти. Натомість, пофоткали, що там зовні.
Женя «вклав 25 центів у економіку» і скористався оглядовим телескопом. Двічі. Бо перший раз вибрав методом тику єдиний поламаний телескоп із десятка пропонованих.
Обійшли той тауер, пішли вниз - іншими сходами. Вітряно.
І вулички - дуже круті (це до теми Ломбард-стріт та канатних трамвайчиків, що прийшли на зміну коням).
Спустилися до Вашингтон-сквер і ще одного храму, Петра і Павла.
А далі бігом-бігом через Чайна-таун ми побігли в кіно, інколи шось клацаючи на ходу. Наприклад, машину, що зупинилася на своє червоне світло.
Або той прикольний зовсім пірамідальний хмарочос із Даунтауна.
В Чайна-таун ми пролізли не головною туристичною вулицею, а бічною (паралельною до головної), тож побачили його «у всій красі». Наприклад, дещо бруднуваті закапелки - контраст у порівнянні з ошатними сторонами, досі баченими!
Або ось таку роздовбану дорогу (насправді, це прикрили «ремонт дорожного полотна». У нас би просто відгородили парканчиком кілька смуг - ашотакоє, ремонт на Саксаганського!)
І пірнули у тунель, що вивів нас на Юніон-сквер.
Тут зробили крихітну паузу і сфотографувалися біля такого от обклеєного фотографіями сердечка.
А потім, зрештою, доповзли у кіно. Було вирішено, що без попкорну якось нецікаво (та ще й лазили ото три години підряд), тож таки купили і попкорну трохи. (на цьому фото вже видно, шо чоло в мене пригоріло і червоніє)
Загалом, день пройшов цікаво і насичено. Бачили багато, ще більше не бачили. Дізналися, що скоро містом проходитиме «Парад рівності», і чому із дітьми туди ходити не варто. Я куталася у своє чорне пальтечко і шаль і не могла збагнути, чому хтось прагне тут ходити голяка (ну, зовсім голяка - заборонено, має бути хоч листочок фіговий). Ще більше я не могла цього збагнути, коли надвечір виявилося, що у мене таки обгорів ніс, а у Жені - лице, шия і руки «по футболку». Але, що ж, люди тут вільні самовиражатися так, як їм хочеться. Навіть підстаркуватий негр, що їхав на електро-трициклі, врубивши на повну собі якийсь музон «для настрою» - він теж може їхати, слухати музику, притупувати ногою у такт і насолоджуватися життям.
На службу ми запізнилися (довго збиралися), однак встигли на пригощання із урочистою частиною і на футбол після урочистого пригощання. Познайомилися із тутешнім священником, а також із тими, хто приїхав до СФ і його околиць раніше за нас - рік тому, два роки тому, двадцять років тому…
Хлопці ганяли у футбол, дівчата балакали осторонь.
По завершенні футбольного матчу ми рушили у центр - подивитися, за почім зараз квитки на свіжий мультфільм «Думками навиворіт». Просто прицінитися. Тим паче, що поряд із нами кінотеатрів - зась. А потім (поки Жені дзвонили із привітаннями з приводу Дня народження з Києва) трохи полазили центральною частиною міста. Я переважно фотографувала - ось такий «загублений між хмарочосів хмарочос», наприклад.
Або… хм… якусь скульптуру. Кому - не пам’ятаю.
Або одну із парковок міської мережі прокату велосипедів.
Або двосторонній канатний трамвайчик на кінцевій зупинці.
Дошкандибали від Civic Center до Ferry Building, пройшлися пляжем, посиділи біля водички, подивилися на горизонтальні бокові польоти чайок (на жаль, на відео не зняла), насолодилися ясною сонячною і дуже вітряною погодою. Вирішили вирушити до Coit tower, все одно на найближчий сеанс мультфільму запізнювалися. Знову полізли якимись сходами угору, натрапили на історичну точку для фотографування.
Ну і ще одні сходи нагору (вже не бетонні, а цегляні).
І такий-от краєвид. Хто сказав, що тут весь час тьмяно і похмуро?
Поки ми видряпалися нагору, запізнилися на екскурсію всередину. Треба буде якось повернутися і таки туди залізти. Натомість, пофоткали, що там зовні.
Женя «вклав 25 центів у економіку» і скористався оглядовим телескопом. Двічі. Бо перший раз вибрав методом тику єдиний поламаний телескоп із десятка пропонованих.
Обійшли той тауер, пішли вниз - іншими сходами. Вітряно.
І вулички - дуже круті (це до теми Ломбард-стріт та канатних трамвайчиків, що прийшли на зміну коням).
Спустилися до Вашингтон-сквер і ще одного храму, Петра і Павла.
А далі бігом-бігом через Чайна-таун ми побігли в кіно, інколи шось клацаючи на ходу. Наприклад, машину, що зупинилася на своє червоне світло.
Або той прикольний зовсім пірамідальний хмарочос із Даунтауна.
В Чайна-таун ми пролізли не головною туристичною вулицею, а бічною (паралельною до головної), тож побачили його «у всій красі». Наприклад, дещо бруднуваті закапелки - контраст у порівнянні з ошатними сторонами, досі баченими!
Або ось таку роздовбану дорогу (насправді, це прикрили «ремонт дорожного полотна». У нас би просто відгородили парканчиком кілька смуг - ашотакоє, ремонт на Саксаганського!)
І пірнули у тунель, що вивів нас на Юніон-сквер.
Тут зробили крихітну паузу і сфотографувалися біля такого от обклеєного фотографіями сердечка.
А потім, зрештою, доповзли у кіно. Було вирішено, що без попкорну якось нецікаво (та ще й лазили ото три години підряд), тож таки купили і попкорну трохи. (на цьому фото вже видно, шо чоло в мене пригоріло і червоніє)
Загалом, день пройшов цікаво і насичено. Бачили багато, ще більше не бачили. Дізналися, що скоро містом проходитиме «Парад рівності», і чому із дітьми туди ходити не варто. Я куталася у своє чорне пальтечко і шаль і не могла збагнути, чому хтось прагне тут ходити голяка (ну, зовсім голяка - заборонено, має бути хоч листочок фіговий). Ще більше я не могла цього збагнути, коли надвечір виявилося, що у мене таки обгорів ніс, а у Жені - лице, шия і руки «по футболку». Але, що ж, люди тут вільні самовиражатися так, як їм хочеться. Навіть підстаркуватий негр, що їхав на електро-трициклі, врубивши на повну собі якийсь музон «для настрою» - він теж може їхати, слухати музику, притупувати ногою у такт і насолоджуватися життям.