Розійшлися в термінології
Зачепила мені чомусь колонка Леоніда Бершидського у «Новому часі», в якій він закликає журналістів не вживати емоційно навантажених означень на зразок «терористи», «кремлівські найманці» чи, з іншого боку, «хунта» і «каральна операція». Мовляв, світові ЗМІ, на відміну від українських та російських, таких слів не вживають, тож їхня оцінка ситуації виглядає більш об’єктивною.
Справді, в жодному з поважних іноземних ЗМІ слова «терорист» у стосунку до ситуації в Україні не знайдеш. В NYT навіть дорікають, що українські ЗМІ вороже налаштовані до сепаратистів, і тому викривлюють інформацію (ішлося про ворожнечу між лідерами сепаратистів, яку українські ЗМІ представили, як більш серйозну, ніж це побачили представники NYT).
Натомість, у іноземних ЗМІ можна побачити наступний асортимент термінології. The Washington Post: separatists (сепаратисти), pro-Russian insurgents (проросійські повстанці), Russian-backed separatists (сепаратисти, підтримувані Росією). NYT: anti-Kiev militia (анти-київське ополчення), pro-Russian militant groups (проросійські бойові групи) і навіть secessionists (розкольники). Такі ж терміни можна побачити в The Guardian, Bloomberg, The Associated Press. Правда AP порадувало також цікавим визначенням «heavily armed, barely employed misfits» (серйозно озброєні безробітні невдахи). Ну але таке зустрінеш рідше.
Цікаво виглядає опис ситуації спостерігачами ОБСЄ. Вони взагалі намагаються не давати оцінок, а лише описувати те, що бачать. Тому в звітах спостерігачів фігурують «heavily armed uniformed men with St George ribbon», «pro-Russian people in uniform» (серйозно озброєні чоловіки в уніформі з георгіївськими стрічками, проросійські люди в одностроях) або взагалі якісь незрозумілі «irregular armed groups» (нерегулярні озброєні групи). Особливо драматично такий безоцінковий опис виглядає, коли йдеться про безпосередній контакт з бойовиками, напр.: «five masked and armed men abducted three SMM monitors» (п’ятеро озброєних чоловіків у масках викрали трьох спеціальних військових спостерігачів)… Уявляю собі цих залізних людей, які, навіть під дулом автомата зберігають незворушну дипломатичність.
Отож, звідси я бачу два висновки. «Тероризм» - слово справді небезпечне, воно не має загальноприйнятого законодавчого визначення, і ним легко можна зловживати. Я дуже добре пам’ятаю, як перед штурмом попередня влада називала «терористами» майданівців. З іншого боку, я не зовсім розумію, як можна вимагати нейтральності від журналістів у країні, де фактично ведуться бойові дії. Критики терміну «тероризм» говорять, що його вживання залежить від точки зору: якщо ви оцінюєте ситуацію з точки зору жертви нападу, то для вас нападник - терорист; якщо ж з точки зору нападника - то він може бути навіть і шляхетним борцем за свободу. В цьому, здається, і полягає різниця. Жертва, як ніхто інший, має право на суб’єктивність. Залишається сподіватися, що скоро настане час, коли ми зможемо дозволити собі цілковиту нейтральність, об’єктивність та політкоректність.
Справді, в жодному з поважних іноземних ЗМІ слова «терорист» у стосунку до ситуації в Україні не знайдеш. В NYT навіть дорікають, що українські ЗМІ вороже налаштовані до сепаратистів, і тому викривлюють інформацію (ішлося про ворожнечу між лідерами сепаратистів, яку українські ЗМІ представили, як більш серйозну, ніж це побачили представники NYT).
Натомість, у іноземних ЗМІ можна побачити наступний асортимент термінології. The Washington Post: separatists (сепаратисти), pro-Russian insurgents (проросійські повстанці), Russian-backed separatists (сепаратисти, підтримувані Росією). NYT: anti-Kiev militia (анти-київське ополчення), pro-Russian militant groups (проросійські бойові групи) і навіть secessionists (розкольники). Такі ж терміни можна побачити в The Guardian, Bloomberg, The Associated Press. Правда AP порадувало також цікавим визначенням «heavily armed, barely employed misfits» (серйозно озброєні безробітні невдахи). Ну але таке зустрінеш рідше.
Цікаво виглядає опис ситуації спостерігачами ОБСЄ. Вони взагалі намагаються не давати оцінок, а лише описувати те, що бачать. Тому в звітах спостерігачів фігурують «heavily armed uniformed men with St George ribbon», «pro-Russian people in uniform» (серйозно озброєні чоловіки в уніформі з георгіївськими стрічками, проросійські люди в одностроях) або взагалі якісь незрозумілі «irregular armed groups» (нерегулярні озброєні групи). Особливо драматично такий безоцінковий опис виглядає, коли йдеться про безпосередній контакт з бойовиками, напр.: «five masked and armed men abducted three SMM monitors» (п’ятеро озброєних чоловіків у масках викрали трьох спеціальних військових спостерігачів)… Уявляю собі цих залізних людей, які, навіть під дулом автомата зберігають незворушну дипломатичність.
Отож, звідси я бачу два висновки. «Тероризм» - слово справді небезпечне, воно не має загальноприйнятого законодавчого визначення, і ним легко можна зловживати. Я дуже добре пам’ятаю, як перед штурмом попередня влада називала «терористами» майданівців. З іншого боку, я не зовсім розумію, як можна вимагати нейтральності від журналістів у країні, де фактично ведуться бойові дії. Критики терміну «тероризм» говорять, що його вживання залежить від точки зору: якщо ви оцінюєте ситуацію з точки зору жертви нападу, то для вас нападник - терорист; якщо ж з точки зору нападника - то він може бути навіть і шляхетним борцем за свободу. В цьому, здається, і полягає різниця. Жертва, як ніхто інший, має право на суб’єктивність. Залишається сподіватися, що скоро настане час, коли ми зможемо дозволити собі цілковиту нейтральність, об’єктивність та політкоректність.