Sep 06, 2015 18:49
Моє дитинство, про яке трохи смішно говорити, коли тобі вже виповнилось 1/5 століття, повертаються знову. Короткими вересневими ночами, довгими дощовими днями і книгами, які відроджують лише найкраще в душі.
НВ тішиться понині, хоча й буркоче, що заради однієї полиці ми з Бі готові ледь не битись. Хоча знає, що це не так.
Колись, багато років тому, віднайшлась на тій полиці книга про Довгоногого дядечка і надзвичайну Джерушу, яка теж надолужувала у старшому віці все те, чого не отримала в малі роки. Так відчуваю себе зараз й я, читаючи вже шосту книгу про Енн із Зелених Дахів за три дні і ночі, перериваючись на дочитування пригод Емілі з Місячного Серпа.
Світ був би цікавішим - хоча й він так дуже цікавий, - якби люди говорили те, що думають.
Усі ранки гарні, правда? Ти ще не знаєш, що трапиться удень і маєш стільки простору для уяви!
Якщо не можете радіти, радійте як можете.
осінь,
клаптики,
щастя