про миті.
героїня фільму Зараз саме час на початку та наприкінці картини говорила про моменти, про їх цінність і те, що їх варто запам'ятовувати.
тому я хочу поговорити про моменти, які склали мій нинішній день.
почну з того, що рік і два дні тому, 13-го липня 2014-го року, перед неймовірно складним і замороченим вступом на магістратуру, мені подзвонив уже теперішній мій шеф і покликав на співбесіду. зі страшенно переляканими думками (несподіванка ж, ну!), з роздрукованим резюме (у файлику, бо дощ), з крученим від вологи волоссям, я приплентала у офіс. добряче ще його нашукавшись на одному-то проспекті!
за два дні "стажування-звикання" я вже працювала повноцінно, видаючи в день по 43 статті (дурдом як для людини, що намагалась вчити 13 тисяч юрфаківських тестів).
сьогодні рік роботи і адмін-панель каже, що за 367 днів я написала 6629 статей. як нині сказали "М - Мощь":).
а ще нині побажали, щоб далі робота була крутішою і в сто разів цікавішою. за що й дякую, бо (все ж таки!) мрії мають збуватись і надалі буде краще.
другий момент дня триває від вчорашньої ночі і повідомлення Пушкіної у вк. ми більше року збирались "йти мене фоткати на плівку", але нині, піднявши ще мою кохано-милу Поночку, зібрались таки і виповзли у парк.
і змокли.
ка-пі-та-ль-но. з мокрими головами і ногами прошвендяли до центру (по дорозі нас обхляпало ще кілька "добросовісних" водіїв), зустріла Наталочку з Франківська, посиділи у Макдональдсі і годину за круасаном думали де ж би то зробити "останній кадр".
іноді я буваю правдешнім інтровертом, але дай Боже здоров'я та щастя тим людям, які здатні витягти з цього замріяно-самотнього стану, показати сонячні промені та захмарене небо.
хай такі люди існують у/для кожного.
а поки треба ставити свого вірного та яскравого nikon-а на зарядку та готуватись до сонячно-заспаних вихідних.
де будуть інші люди, не менш дорожчі та важливіші.
грійтесь літом.
скоро осінь.
зо-ло-та.
п.с. намагалась загрузити фото, але розмір не дається:)
тому я хочу поговорити про моменти, які склали мій нинішній день.
почну з того, що рік і два дні тому, 13-го липня 2014-го року, перед неймовірно складним і замороченим вступом на магістратуру, мені подзвонив уже теперішній мій шеф і покликав на співбесіду. зі страшенно переляканими думками (несподіванка ж, ну!), з роздрукованим резюме (у файлику, бо дощ), з крученим від вологи волоссям, я приплентала у офіс. добряче ще його нашукавшись на одному-то проспекті!
за два дні "стажування-звикання" я вже працювала повноцінно, видаючи в день по 43 статті (дурдом як для людини, що намагалась вчити 13 тисяч юрфаківських тестів).
сьогодні рік роботи і адмін-панель каже, що за 367 днів я написала 6629 статей. як нині сказали "М - Мощь":).
а ще нині побажали, щоб далі робота була крутішою і в сто разів цікавішою. за що й дякую, бо (все ж таки!) мрії мають збуватись і надалі буде краще.
другий момент дня триває від вчорашньої ночі і повідомлення Пушкіної у вк. ми більше року збирались "йти мене фоткати на плівку", але нині, піднявши ще мою кохано-милу Поночку, зібрались таки і виповзли у парк.
і змокли.
ка-пі-та-ль-но. з мокрими головами і ногами прошвендяли до центру (по дорозі нас обхляпало ще кілька "добросовісних" водіїв), зустріла Наталочку з Франківська, посиділи у Макдональдсі і годину за круасаном думали де ж би то зробити "останній кадр".
іноді я буваю правдешнім інтровертом, але дай Боже здоров'я та щастя тим людям, які здатні витягти з цього замріяно-самотнього стану, показати сонячні промені та захмарене небо.
хай такі люди існують у/для кожного.
а поки треба ставити свого вірного та яскравого nikon-а на зарядку та готуватись до сонячно-заспаних вихідних.
де будуть інші люди, не менш дорожчі та важливіші.
грійтесь літом.
скоро осінь.
зо-ло-та.
п.с. намагалась загрузити фото, але розмір не дається:)