не хочу дорослішати.
в нас дома є така собі дитячо-мрійлива легенда, що мій тато був закоханий у дівчинку, на рік старшу від нього (ну і на цілий шкільний клас, звісно), яка потім стала моєю вчителькою у музичній школі.
то з розряду тих легенд, які при мамі не часто повторюють, хоча саме мама "просвітила" мене зі скептичною посмішкою.
тим не менше, правда це чи вигадка, але саме ця вчителька терпіла мої вибрики цілих сім років (бо один клас підготовки) і щороку, кожнісінького 18-травня, у день своїх уродин, я отримувала від неї дивовижні подарунки. наприклад, першо-усвідомленим був ведмедик, який мав співочу лапку. другим подарунком була музична енциклопедія, де найбільш затяганими були сторінки що розповідали про Бітлз. а чи не останнім була книга про хлопчика, який дуже не хотів дорослішати, жив у Небуландії і звали його Пітер Пен.
для когось улюбленою книгою з дитинства є Маленький принц. хтось обожнює Алісу і дивовижного Чеширського кота, але я мріяла опинитись хоч на кілька митей тією маленькою Венді, яка розповідала Пітерові байки, яка вигадала йому мікстуру і яка так його любила.
до речі. ви знали що Аліса Ліддел, та, з якої Керрол списав свою Алісу з Дивокраю, наприкінці свого земного життя зустрілась з хлопчиком, для якого Джеймс Метью Баррі розповідав небилиці про Пітера Пена? мені видається, що такі випадковості дивовижні. вони створюють казку навколо нас.
- Полетіли зі мною туди, де ти ніколи не подорослішаєш!
- Ніколи - це дуже-дуже довго...
- А де ти живеш?
- Від другої зірки направо і прямо, аж до ранку.
Мати віру - це те ж саме, що мати крила...
то з розряду тих легенд, які при мамі не часто повторюють, хоча саме мама "просвітила" мене зі скептичною посмішкою.
тим не менше, правда це чи вигадка, але саме ця вчителька терпіла мої вибрики цілих сім років (бо один клас підготовки) і щороку, кожнісінького 18-травня, у день своїх уродин, я отримувала від неї дивовижні подарунки. наприклад, першо-усвідомленим був ведмедик, який мав співочу лапку. другим подарунком була музична енциклопедія, де найбільш затяганими були сторінки що розповідали про Бітлз. а чи не останнім була книга про хлопчика, який дуже не хотів дорослішати, жив у Небуландії і звали його Пітер Пен.
для когось улюбленою книгою з дитинства є Маленький принц. хтось обожнює Алісу і дивовижного Чеширського кота, але я мріяла опинитись хоч на кілька митей тією маленькою Венді, яка розповідала Пітерові байки, яка вигадала йому мікстуру і яка так його любила.
до речі. ви знали що Аліса Ліддел, та, з якої Керрол списав свою Алісу з Дивокраю, наприкінці свого земного життя зустрілась з хлопчиком, для якого Джеймс Метью Баррі розповідав небилиці про Пітера Пена? мені видається, що такі випадковості дивовижні. вони створюють казку навколо нас.
- Полетіли зі мною туди, де ти ніколи не подорослішаєш!
- Ніколи - це дуже-дуже довго...
- А де ти живеш?
- Від другої зірки направо і прямо, аж до ранку.
Мати віру - це те ж саме, що мати крила...