Портрети
Київ, як будь-яке велике місто - місто контрастів. Молодь співає в караоке на Хрещатику; біля стели Незалежності чоловік з рупором читає напам'ять Гайдамаки для трьох бабусь і перехожих; на Театральній танцюють ті, кому за 60...
Інститутська, Грушевського, обгорівший Будинок Профспілок, досі порожні Bosko та "Київстар" навівають спогади і сум.
Але найбільше вражає стіна на Михайлівського золотоверхого із портретами військових, які загинули на війні. Яка ж довга ця стіна! Безліч портретів, серед яких мимоволі шукаєш своїх... Кожен портрет - це життя. І їх більше тисячі.
Всі пам'ятають Нігояна. В Небесній Сотні пам'ятають здебільшого земляків. А я ще пам'ятаю Сашу Плєханова. Пам'ятаю, як його мама тримала портрет і зі сльозами говорила: "Запомните его имя! Это Саша Плеханов. Плеханов!"...
Ми не хочемо собі зізнаватися, але смерть на війні стала статистикою. "Сьогодні було надцять обстрілів, загинув один військовослужбовець..." - одна із типових новин, з яких починається наш день. Ні імені, ні обставин...
Лише ще один портрет на стіні.
Інститутська, Грушевського, обгорівший Будинок Профспілок, досі порожні Bosko та "Київстар" навівають спогади і сум.
Але найбільше вражає стіна на Михайлівського золотоверхого із портретами військових, які загинули на війні. Яка ж довга ця стіна! Безліч портретів, серед яких мимоволі шукаєш своїх... Кожен портрет - це життя. І їх більше тисячі.
Всі пам'ятають Нігояна. В Небесній Сотні пам'ятають здебільшого земляків. А я ще пам'ятаю Сашу Плєханова. Пам'ятаю, як його мама тримала портрет і зі сльозами говорила: "Запомните его имя! Это Саша Плеханов. Плеханов!"...
Ми не хочемо собі зізнаватися, але смерть на війні стала статистикою. "Сьогодні було надцять обстрілів, загинув один військовослужбовець..." - одна із типових новин, з яких починається наш день. Ні імені, ні обставин...
Лише ще один портрет на стіні.