Подумалось...
Якщо взяти і порівняти душу з квартирою. Не беручи до уваги багатсво інтерєрів та екстерєрів, у переносному значенні, звісно. Лише те, хто й коли буває, можливість зайти і вийти. У одних це постійний балаган, двері ніколи не зачиняються, одні приходять, інші йдуть. Причому ти інколи й не знаєш хто такий приходив, для чого він тобі потрібен й що він хотів тут знайти. Це квартира (читай душа) - прохідний двір. У інших - неприступна фортеця, лабіринти, собача конура, каналізація міста-мегаполіста, розкішні замки й повітряні кулі.
Я ж собі подумав, що в мене мабуть, замОк на дверях є - такий, що можна зсередини відчинити самостійно й без ключа, інколи піти й не попасти вже туди ніколи. Але мені не впадло встати й відчинити двері тому, хто стукає, хто мені потрібен, й це його справа коли він захоче піти, чи захоче взагалі піти. Мабуть так краще, ніж викидати за поріг всіх тих, хто насунив у відкриті двері, не питаючи дозволу увійти й не знаючи, що він хоче там знайти-побачити-відчути.
А яка квартира у вас?
Я ж собі подумав, що в мене мабуть, замОк на дверях є - такий, що можна зсередини відчинити самостійно й без ключа, інколи піти й не попасти вже туди ніколи. Але мені не впадло встати й відчинити двері тому, хто стукає, хто мені потрібен, й це його справа коли він захоче піти, чи захоче взагалі піти. Мабуть так краще, ніж викидати за поріг всіх тих, хто насунив у відкриті двері, не питаючи дозволу увійти й не знаючи, що він хоче там знайти-побачити-відчути.
А яка квартира у вас?