ЗАЄЦЬ ЖИВІШИЙ ЗА ПОЕТА

[olehkots]

Мабуть, за рік до того переклав кілька віршів Чеслава Мілоша,
І найкраще пішла «Зустріч» тридцятих років.
Там цей, ліричний герой, їхав полями в компанії,
І хтось із них зайця помітив
Та показав на нього. Рукою, - уточнює Мілош.
А тепер, каже ліричний герой,
Нема серед живих ані зайця, ні того, хто першим помітив його,
І куди все дівається в цьому світі…
Ну, ти зрозуміла.

А наступного року чи через один
Мені трапилось їхати шляхом вузьким машиною
Поміж литовських полів
У приємній компанії.

Думки у Литві ростуть як гриби,
Їх там більше, ніж християнських богів і хрестів язичницьких,
Разом взятих.
Тож не дивно, що я вперся лобом в автомобільне вікно,
Дивився і думав.
Серед іншого, промайнула думка про те,
Що, може, десь недалеко чи й просто тут
Бував Мілош.

І тоді у високій траві виник заєць.
Він ліниво стрибав паралельно нашій повільній автівці,
А я, звісно, скрикнув: «Дивіться, он заєць!».

Це ж треба, як помилявся
Польський поет, любитель блукати полями литовськими.
Немає вже Мілоша на цепеліновій нашій планеті,
А заєць і далі стрибає, дражнячи літераторів.

Ще в тому вірші було щось про шелестіння.
Шелестіння грудок землі.
Того вечора я дослухався, схилявся, мовчав.
Земля - не шелестіла.