Ну ось, потроху прийшли в себе після досить таки виснажливої поїздки в Київ з важливою місією зібрати різних хороших авторів під одним дахом в один час. Нарешті прийшли до того стану, коли можна холодним і тверезим поглядом оцінити як воно все пройшло і порівняти з тим, як хотілось. Щось типу рецензії під катом.

( Литературная Интервенция - как это было или не было )

( Read more... )

Пришло вот ко мне стихотворение, которое намертво прикипело к моим представлениям о грядущей осени - прозрачный ярлык на трех предстоящих месяцах.

Князь тишины

Ни к чему рисовать на стекле сердце.
Князь тишины
у дворца обходит своих солдат.
 Он на верхушке поднял флаг
- лист, что синеет по осени.
Он раздает своей армии сухие стебли печали
и соцветия ( Read more... )

( Read more... )

 
Никогда Джуди Снайвер не просила пять роз и немного соли,
История мира от того складывалась для нее втихаря и лживо.
Джуди не хотела растить детей без качелей и железной крови,
И ходила в церковь по расписанию сбитых ног смеющейся и паршивой.

Затем приходила домой, отыскавши в три шага кровать по газете «Вне веры».
Отыскавши, выходила в свет ( Read more... )

Отже, все міновало... Що можу сказати... Ми геть не сподівалися на таку кількість людей, якщо врахувати, що кафешник майже так ніде не розголошувався. Ага, були люди, що прийшли, подивилися, шо сі робить, і пішли, бо подумали, що мєст нєт. Ну, дарма так подумали, бо потім принесли купу стільців, і всім всього вистачило; ніхто, крім тих, хто пішов ( Read more... )

( Read more... )

І знову стіхотворчєство, тіки на цей раз моє...
Чи не осточортіло мені, запитаєте ви.
Та як вам сказати, відповім я...

( Белое о чем-то там )

...А мама моет раму, пилит папу. И так тепло и так закономерно. Года, как заключённые по трапу, ползут к итогам медленно, но верно… слепые окна слепы понарошку, ещё не приторговывают светом, и дети распинают чью-то кошку, за садиком. И маленьким секретом опалены их души, а ресницы - нечаянно взлетевшей,  неуклюже зажженной спичкой. Город смотрит в ( Read more... )