(no subject)
ні, вибач, я затримаюсь ще на годину.
ти пишеш це так просто. а у моїй голові тепер лише шепіт дощу по бруківці. львів сьогодні по-осінньому затишний. так, як я люблю найбільше - листопадні мелодії. без поспіху, без надії, безнадійно, безглуздо.
я не умію чекати. це я точно зрозуміла про себе протягом 31 року. я ніколи не вміла чекати більше, ніж фізично можна затамовувати подих. лише на хвилинку. години мені видаються справжнім пеклом. думаю, що там, де колись після смерті я, певно, опинюсь, за усі гріхи я чекатиму. і це буде моє покарання.
бо мати тебе повсякчасно це неземна зухвалість та егоїзм. а це не пробачається свесвітом. він прагне гармонії, волі та вільності, свободи. а в тому - кохання. і моя туга за тобою порушує світободову. бо вона невичерпна і невгамовна. вона про постіне бажання бовтатися за тобой. вона не про гармонію.
і мені вперше хочеть писати, так, аби можна було вилити свою тугу. бо за вікном дощ, бо стрьомно виходити курити, бо годі вже пити. бо тебе просто нема.
ти пишеш це так просто. а у моїй голові тепер лише шепіт дощу по бруківці. львів сьогодні по-осінньому затишний. так, як я люблю найбільше - листопадні мелодії. без поспіху, без надії, безнадійно, безглуздо.
я не умію чекати. це я точно зрозуміла про себе протягом 31 року. я ніколи не вміла чекати більше, ніж фізично можна затамовувати подих. лише на хвилинку. години мені видаються справжнім пеклом. думаю, що там, де колись після смерті я, певно, опинюсь, за усі гріхи я чекатиму. і це буде моє покарання.
бо мати тебе повсякчасно це неземна зухвалість та егоїзм. а це не пробачається свесвітом. він прагне гармонії, волі та вільності, свободи. а в тому - кохання. і моя туга за тобою порушує світободову. бо вона невичерпна і невгамовна. вона про постіне бажання бовтатися за тобой. вона не про гармонію.
і мені вперше хочеть писати, так, аби можна було вилити свою тугу. бо за вікном дощ, бо стрьомно виходити курити, бо годі вже пити. бо тебе просто нема.