Мотиви київської архітектури в грі You Are Empty (2006)
Нещодавно виділив час, щоб пограти в шутер You Are Empty, розроблений ще 2006 року, розроблений київськими компаніями Mandel ArtPlains та Digital Spray Studios і виданий компанією 1С Мультимедіа російською мовою.
У плані ігрового процесу гра являє собою класичний коридорний шутер від першої особи в стилі таких ігор, як Doom, Wolfenstein та подібних. Гравець керує безіменним героєм, який бореться з ворогами різною зброєю для просування сюжетом. Протагоніст має запас здоров'я, максимум 99 одиниць. Час від часу він знаходить зброю, боєприпаси і ліки. Впродовж усієї гри головний герой бродить спустошеними вулицями міста і, крім бажання вижити, прагне з'ясувати, що сталося. Збираючи передсмертні записи жителів міста, слухаючи розповіді вцілілих, переглядаючи кіноплівки, при цьому відстрілюючись від монстрів, він поступово вибудовує картину
минулого.
Найцікавішим для мене виявилось те, що для ігрових локацій було списано ряд дореволюційних і радянських будівель Києва, при чому деякі з них було надмірно гіперболізовано і прикрашено. Але тим не менш в них можна з легкістю впізнати як історичний музей, арку будинку метробуду, школу №25, міст Патона, кінотеатр "Київ", станція метро "Університет" тощо.
Сама гра починається з малоцікавих рівнів у психлікарні, в брудних провулках та промзоні. А ось десь ближче до середини ігрового процесу ми опиняємось на вулицях міста. З легкістю впізнаємо кіоск і ліхтар із післявоєнного Хрещатика.
А це вже значно перероблена довоєнна школа №25, що стоїть на розі Десятинної і Володимирської вулиць. В центрі вліпили серп із молотом.
Це, певно, арка КМДА, яку нещодавно декомунізували, повидряпувавши усі ☭
А це явно арка будинку метробуду на вулиці Бориса Грінченка, але з іншими скульптурами. У грі зустрічатиметься не раз.
Типові для 1950-х рр. парадні сходи.
Паркан і ворота якоїсь урядової будівлі, але не згадаю якої.
Найвпізнаваніша будівля в усій грі - Історичний музей, зведений у 1930-х за проектом Йосипа Каракіса.
Фактично ніяк не змінено, не рахуючи вазонів.
А от інтер'єр не зовсім відповідає дійсності.
Тильний фасад музею.
Знову бачимо пародію на арку будинку метробуду.
Проходимо крізь подвійну арку
і з іншої сторони бачимо колони, подібні до тих, що стоять на мосту Патона.
Але оформлення огорожі без сумніву з моста Патона.
Зустрічаються і явно некиївські мотиви. Отут якісь пародії на Франкфуртську браму в Берліні та московську висотку.
І скульптури з арки головного входу московської ВДНГ.
Вазони.
Далі пішло щось малозрозуміле.
Скульптури ві станції метро "Дніпро" та знову московські ВДНГшники.
А оце вже почалися дореволюційна київська архітектура. Що послужило оригіналом - однозначно не скажу.
Характерний зелений київський колір. Такого багато наприклад у дворах на вулиці Олеся Гончара.
Нарешті ми приходимо до кінотеатру "Київ", хоча й трохи вкорочений по ширині.
Але вхідна група і вазони майже один в один.
Інтер'єри теж дуже схожі. Касова зала.
Сходи на другий поверх.
Вестибюль другого поверху.
Коридор до глядацьких залів.
Глядацька зала.
Балкон другого поверху.
Дивимося кіно про невдалий експеримент, який перетворив усіх на злобних зомбаків.
Знову пародія на школу №25, але вже без герба.
А ось тут ми бачимо арку метробуду з оригінальними скульптурами. От тільки під самою аркою протікає канал.
Пірнаємо в метро. Бачимо оригінальні ескалаторні світильники, які вже давно замінили рекламними лайтбоксами.
Спускаємося на станцію "Минская", але це не "Мінська" Оболонсько-Теремківської лінії, бо оформлення як в станції "Університет".
І дійсно - фактично копія "Університету". Всі скульптури на місці.
Плакат явно не до місця і застарілий.
У вагонах висить схема сучасного московського метрополітену, а оголошення звучать українською мовою, що дивно, враховуючи, що гра явно орієнтувалась на російський ринок.
Навіть вказівники українською, хоча і взяті з іншої локації.
З метро загадковим чином потрапляємо в коридори театру.
Погодивши по глядацькій залі...
Виходимо на дах і пересвідчуємось, що це саме театр опери та балету ім. Тараса Шевченка.
Споглядаємо дореволюційну забудову з дахів.
Вдалині видніється "Башня Превосходства", до якої треба потрапити, щоб завершити гру.
Київські ліхтарі біля скель.
Оце вже не скажу, що це, бо не знаю. Але воно схоже на колишній дореволюційний банк на Хрещатику, 32.
Гра закінчується у фентезійній "Башне Превосходства", де ГГ повертається у часі назад і міняє історію.
Резюме. Гра ця лише для любителів шутерів про зомбаків і тих, кого не дратує сірі локації та застаріла графіка. Однозначно гра виглядає цікавішою за "Метро-2", яке вийшло того ж року, але помітно програє ґеймплею тогочасних західних FPS. Тож порадити можу хіба що заради вгадування київських локацій.
У плані ігрового процесу гра являє собою класичний коридорний шутер від першої особи в стилі таких ігор, як Doom, Wolfenstein та подібних. Гравець керує безіменним героєм, який бореться з ворогами різною зброєю для просування сюжетом. Протагоніст має запас здоров'я, максимум 99 одиниць. Час від часу він знаходить зброю, боєприпаси і ліки. Впродовж усієї гри головний герой бродить спустошеними вулицями міста і, крім бажання вижити, прагне з'ясувати, що сталося. Збираючи передсмертні записи жителів міста, слухаючи розповіді вцілілих, переглядаючи кіноплівки, при цьому відстрілюючись від монстрів, він поступово вибудовує картину
минулого.
Найцікавішим для мене виявилось те, що для ігрових локацій було списано ряд дореволюційних і радянських будівель Києва, при чому деякі з них було надмірно гіперболізовано і прикрашено. Але тим не менш в них можна з легкістю впізнати як історичний музей, арку будинку метробуду, школу №25, міст Патона, кінотеатр "Київ", станція метро "Університет" тощо.
Сама гра починається з малоцікавих рівнів у психлікарні, в брудних провулках та промзоні. А ось десь ближче до середини ігрового процесу ми опиняємось на вулицях міста. З легкістю впізнаємо кіоск і ліхтар із післявоєнного Хрещатика.
А це вже значно перероблена довоєнна школа №25, що стоїть на розі Десятинної і Володимирської вулиць. В центрі вліпили серп із молотом.
Це, певно, арка КМДА, яку нещодавно декомунізували, повидряпувавши усі ☭
А це явно арка будинку метробуду на вулиці Бориса Грінченка, але з іншими скульптурами. У грі зустрічатиметься не раз.
Типові для 1950-х рр. парадні сходи.
Паркан і ворота якоїсь урядової будівлі, але не згадаю якої.
Найвпізнаваніша будівля в усій грі - Історичний музей, зведений у 1930-х за проектом Йосипа Каракіса.
Фактично ніяк не змінено, не рахуючи вазонів.
А от інтер'єр не зовсім відповідає дійсності.
Тильний фасад музею.
Знову бачимо пародію на арку будинку метробуду.
Проходимо крізь подвійну арку
і з іншої сторони бачимо колони, подібні до тих, що стоять на мосту Патона.
Але оформлення огорожі без сумніву з моста Патона.
Зустрічаються і явно некиївські мотиви. Отут якісь пародії на Франкфуртську браму в Берліні та московську висотку.
І скульптури з арки головного входу московської ВДНГ.
Вазони.
Далі пішло щось малозрозуміле.
Скульптури ві станції метро "Дніпро" та знову московські ВДНГшники.
А оце вже почалися дореволюційна київська архітектура. Що послужило оригіналом - однозначно не скажу.
Характерний зелений київський колір. Такого багато наприклад у дворах на вулиці Олеся Гончара.
Нарешті ми приходимо до кінотеатру "Київ", хоча й трохи вкорочений по ширині.
Але вхідна група і вазони майже один в один.
Інтер'єри теж дуже схожі. Касова зала.
Сходи на другий поверх.
Вестибюль другого поверху.
Коридор до глядацьких залів.
Глядацька зала.
Балкон другого поверху.
Дивимося кіно про невдалий експеримент, який перетворив усіх на злобних зомбаків.
Знову пародія на школу №25, але вже без герба.
А ось тут ми бачимо арку метробуду з оригінальними скульптурами. От тільки під самою аркою протікає канал.
Пірнаємо в метро. Бачимо оригінальні ескалаторні світильники, які вже давно замінили рекламними лайтбоксами.
Спускаємося на станцію "Минская", але це не "Мінська" Оболонсько-Теремківської лінії, бо оформлення як в станції "Університет".
І дійсно - фактично копія "Університету". Всі скульптури на місці.
Плакат явно не до місця і застарілий.
У вагонах висить схема сучасного московського метрополітену, а оголошення звучать українською мовою, що дивно, враховуючи, що гра явно орієнтувалась на російський ринок.
Навіть вказівники українською, хоча і взяті з іншої локації.
З метро загадковим чином потрапляємо в коридори театру.
Погодивши по глядацькій залі...
Виходимо на дах і пересвідчуємось, що це саме театр опери та балету ім. Тараса Шевченка.
Споглядаємо дореволюційну забудову з дахів.
Вдалині видніється "Башня Превосходства", до якої треба потрапити, щоб завершити гру.
Київські ліхтарі біля скель.
Оце вже не скажу, що це, бо не знаю. Але воно схоже на колишній дореволюційний банк на Хрещатику, 32.
Гра закінчується у фентезійній "Башне Превосходства", де ГГ повертається у часі назад і міняє історію.
Резюме. Гра ця лише для любителів шутерів про зомбаків і тих, кого не дратує сірі локації та застаріла графіка. Однозначно гра виглядає цікавішою за "Метро-2", яке вийшло того ж року, але помітно програє ґеймплею тогочасних західних FPS. Тож порадити можу хіба що заради вгадування київських локацій.