Транспортні парадокси: парадокс Доунса-Томсона
Новий допис - і новий парадокс.
«Я не розумію сенсу автобусної смуги. Чому бідні люди мають добиратися до місця призначення швидше, ніж я?»
Джеремі Чарльз Роберт Кларксон.
У сьогоднішньому дописі я дам відповідь автомобільній виразці Туманного Альбіону. Заразом деякі мої знайомі зрозуміють, чому у своїх проектах я так не люблю суміщені з дорогою трамвайні лінії.
[Куди ж тут без ліричного відступу.]
Сьогодні мова піде про іншого героя, скажімо, Петра Василенка. Петро живе у тому ж місті, що й Вася з попереднього допису, тільки в іншому районі. Його шлях на роботу пролягає через 5-ту вулицю Будівельників, якою також ходить трамвай (добре, що у місті Васі і Петі трамвайна мережа хоч як, та розвинена). Тільки от вирізати його не стали, просто порозширювали проїжджу частину за рахунок тротуарів. Петро, як і Вася, влаштувавшись на хорошу роботу, придбав собі машину («Адже громадський транспорт - то катівня, а від орди наших тазіків йому одразу полегшає, правда ж?» - якось так думав Петро, разом із половиною жителів міст України).
Тому П’ята вулиця Будівельників, як і 3-тя Інженерів, встала у затор усіма своїми шістьма широченними смугами. Разом з трамваєм - за СРСР колію проклали просто проїжджою частиною. Мудрий мер-будівельник думав, чи не зняти її (ну заважають же трамваї автомобілям стояти в заторі щільнішими рядами!), але обійшлося. А потім керівник міського трамваю, побачивши рейки хвилями і дірки на стиках в три пальці, вздовж, вирішив підняти питання про її ремонт. Воно й не дивно - востаннє її лагодили років зо 30 тому, ніщо не вічне. Крім мистецтва =)
Коли дорожники обклали лінію відбійниками, проїжджої частини стало менше. Побачивши це, частина автолюбителів поїхала сусідніми вулицями, в т.ч. Третьою Інженерів. Я вже писав про це у попередній частині. Тому не дивно, що 5-й вулиці Будівельників полегшало: заторів стало менше, машини стали рухатися швидше. Але впертий Петя усе одно їздив своєю рідною дорогою: якого я маю змінювати свій маршрут через якісь там роботи? Рейки хутко викорчували (наші дорожні робітники це вміють), поклали нову подушку з гравію, шпали, нові заґартовані рейки, полагодили контактну мережу. Здавалося б, все готово до пуску. Але лінію не заасфальтували - скінчилися гроші на ремонт. Або начальнику дорожньої служби захотілося заасфальтувати собі дачу, хто зна. Так чи інакше, майже готова трамвайна лінія була окаймлена роздовбаним асфальтом і «нещасними» чотирма смугами, по дві з кожного боку.
Ремонт «стояв» цілий тиждень, аж тут керівникові трамваю прийшла в голову розумна думка.
«Автомобілі - не моя турбота, а для трамваю вже все готово». Тож наступного ранку недороблена, оточена тимчасовими відбійниками лінія запрацювала.
А за тиждень сталося диво. Не прогулянка по воді, але дещо.
Вічна тягнучка на П’ятій вулиці Інженерів зникла. Чотири смуги автомобілів жваво рухалися до центру - машин стало відчутно менше. Так як так то, а?
«А нічого дивного» - думав Петро, сидячи в салоні трамваю. «Він же їде швидше за усі корки, гріх не скористатися, блін…»
Даний парадокс (Downs-Thomson paradox) був сформований ще у 1960-х роках вченими-кібернетиками Ентоні Доунсом і Дж. М. Томсоном. Його формулювання звучить так:
«Середня швидкість, із якою користувачі особистого автотранспорту (приватних авто) досягають своїх пунктів призначення напряму залежить від швидкості, з якою до своїх пунктів призначення дістаються користувачі виділеного/позавуличного громадського транспорту».
Якщо ви не читали опус угорі, зрозуміти зв’язок доволі важко. «Чим швидше рухаються автобуси і трамваї - тим швидше їдуть машини? Що за маячня?» - подумає більшість автомобілістів, що читають цей допис. І, до певної міри, будуть праві - адже мова йде про сучасний український наземний громадський транспорт. Суміщений із рештою руху, затиснутий між приватними автомобілями… Либонь, тисячі разів українці проклинали свої трамваї і автобуси, стоячи в заторах перед черговим перехрестям.
І правильно - адже громадський транспорт повинен ходити У СВОЇЙ ОКРЕМІЙ СМУЗІ. Це - перша і основна умова «нормального» громадського транспорту, про який усі так мріють. Це умова справждення в житті парадоксу Доунса-Томсона, що дозволила б регулювати затори розвитком громадського транспорту.
[Теоретично, існують і альтернативні шляхи, але виділенка найпростіша.]
Втім, рубати з плеча не варто. Непоганий шлях вирішення проблеми підказує досвід ризького трамваю: на суміщених лініях латиші ганяють по 50-60 кілометрів на годину (психологічно недосяжно для наших водіїв, принаймні, поки що =) ). Автомобілісти, маючи законну можливість їздити трамвайними коліями, не роблять цього. Страшно: трамвай може розтрощити багажник гальмонутому водієві і буде правий - в нього безапеляційна перевага згідно ПДР!
Поки що єдиним видом транспорту на просторах колишнього СРСР, який може похвастатися виділеною смугою руху, є лише метрополітен. Він також приймає участь у дії парадоксу Доунса-Томсона, але йому можна й допомогти. У зв’язку з цим у «метромістах» (та й не лише у них) часто лунають заклики: «А давайте прокладемо метро до … /куди треба/, щоб можна було швидко їздити!». І дарма. Єдина причина, що слугує вирішальним фактором будівництва підземки - пасажиропотік (якщо хтось згадає київський «Червоний хутір», я кину в нього камінь). Бажання спорудити метро - це підсвідоме бачення нормального громадського транспорту нашими жителями, однак у 80% випадків справа вирішується бідоном фарби і постами патрульної поліції вздовж лінії громадського транспорту.
Сайт transphoto.ru, автор D.A.mix. Борщагівський швідкісний трамвай показує, що іноді можна зробити і крутіше за бідон з фарбою. Якщо водій трамваю всупереч нормам безпеки слухав би музику, в навушниках мало б лунати: "Like a boss..." =)
Хай там як, а колективне несвідоме каже діло. Виокремлення громадського транспорту робить його незалежним гравцем руху і перерозподіляє потік транспорту між приватними авто і ГТ. Чим швидше їдуть автобуси і трамваї > тим більше кислоти виділяється в слину автомобілістів > тим частіше вони «психують» і лишають машину в гаражі > тим менше автомобілістів лишається на дорогах > тим більше стає місця на дорогах > тим швидше їдуть ті, хто лишився при своїх відрах з гайками.
Заторів дійсно меншає. Наприклад, згідно досліджень львівських транспортних КП, зменшення кількості автомобілістів на 1% зменшує затори у місті на… цілих три відсотки - зростаючий ефект від масштабу, круто? Таким чином, пересадивши 40% автомобілістів на громадський транспорт (при чому, врахувавши, що вони складають не більше 25% львів'ян - виходить всього-то 10% населення міста), про затори у Львові можна забути. В решті міст принцип той самий, хіба співвідношення може бути іншим.
Звідси й «наш отвєт Кларксону»:
- Чому бідні люди мають добиратися до місця призначення швидше, ніж я?
- Щоб ви, багатий, мали змогу добиратися до свого місця призначення хоча б ненабагато повільніше за них.
До речі, Лондон відомий як місто із великою і розгалуженою мережею виділених автобусних смуг (звідси й дупобіль пана Джеремі).
Дане рішення поширене у містах США та Європи; нас в Україні чекає велика робота із перетворення нашого «жахливого і повільного» громадського транспорту на сучасний і швидкий. Для цього не потрібно закуповувати «європейські хороші низькопідлогові кондиціоновані» одиниці рухомого складу (хоча гаразд, про кондюки у приморських спекотних містах можна задуматися). Для початку достатньо кілька тон білої фарби на кожне велике місто і надсилання «листів щастя» усім тим водіям, які бодай якось порушать роботу смуг. Зі штрафами на кругленькі суми - треба ж якось відбити вартість фарби і відівчити цих оленів заїздити на смугу громадського транспорту.
[Саме так, оленів.]
В мене немає інших слів, щоб описати індивідів, які коять отаке, не можу віднести їх до виду homo sapiens:
І найбільший треш. Як ця особина збиралася проїхати голими шпалами, я не здогадуюся.
І хтось з них намагається розповідати, що велосипедисти мають складати на права. Та їх у вас позабирати треба!
Кумедно, що автомобілісти, що часом у соцмережах кажуть, мовляв, ми б пересіли на громадський транспорт, якби він був нормальним, попервах тільки постраждають від спорудження такого транспорту. Лишень уявіть: на кожній великій вулиці у автомобілів «вкрадуть» по дві смуги. А якщо і не вкрадуть - то звузять ті, що є, до неможливості втиснути педаль газу і поїхати кілометрів 70 на годину. Жах, правда? Але таке життя, і робити нічого. До речі, обмеження в містах - 60, якщо ви забули. Лишається лише згадати, що автомобіль колись був страшенною рідкістю, і всі, включно з вершками суспільства, спокійно їздили трамваями - якихось сто років тому. І навіть "капіталістичні індивідуалістські" Сполучені Штати Америки розвивають в себе громадський транспорт, облаштовуючи виділені смуги.
Bus Lane - візитівка Нью-Йорка у багатьох кінофільмах =)
Тому обдумуйте прочитане, і до наступної зустрічі.