Wormhole: Міст Алауді
Вулиця Казарського.
Мало хто в Миколаєві знає про неї інакше як з табличок маршруток, а бували там й так лише її жителі та трошки цікавих містян та гостей міста.
СРСР міг пишатися традицією розміщувати житлові масиви казна-де, і масив на вулиці Казарського - це одне з найкращих подібних досягнень. Щоб дістатися центру міста, житель цього масиву має проїхати по черзі:
- Водопій;
- Частину Троїцької вулиці, початок шосе на Баштанку;
- “Промзону”, житлмасив по вул. Космонавтів;
- Херсонське шосе;
- і немалу частину Центрального проспекту, про трамвайне перевтілення якого я писав свого часу. Все це справді дуже сумно, якщо відкрити карту і виміряти відстань до центру по прямій.
Не більше шести кілометрів - хоча дорога займає всі 12.
Основною причиною такого перепроїзду є річка Інгул. У місті вона має екстремально меандроване русло: два повороти з трикілометровим інтервалом відрізають від центру міста не лише район вулиці Казарського, але й інший район, що є найбільш відрізаним від всього міста.
Аляуди.
Колишнє село на сотню-другу душ, назване на честь італійського купця Алауді, що знайшло собі місце просто посередині долини Інгула. Кілометр до Військової слобідки, де навіть є трамвай; менше кілометра до того самого масиву на вулиці Казарського - але з цивілізацією місто пов’язує лишень аварійний понтонний (себто, тимчасовий - але вийшло так, що ні) міст.
У сусідньому меандрі розташоване Ракетне урочище - теж порівняно невеликий район із приватним сектором; але цей бодай знаходиться на “потрібному березі”, і до центру неважко пустити автобус, аби тільки такий в міста був. А ось Аляуди, і вулиця Казарського за ними...
Одним словом, диву даєшся, як річка завглибшки 2-3 метри та завширшки пару сотень метрів змогла так порубати місто.
Хороша новина: місто не має великих планів на розвиток цих територій. Погана новина: інфраструктури району, порубаного Інгулом, навряд чи вистачить навіть на ці плани.
Аляуди, згідно генплану, мають перетворитися на миколаївський гідропарк - що буде доволі зручно для найближчих житлмасивів, однак доступ до цього гідропарку через нинішній понтонний міст всерйоз розглядати не можна. Генплан навіть не передбачає нового постійного мосту на Аляуди - схоже, парк будуватиметься для краси, а не для людей.
Житлмасив по вул. Казарського, схоже, розбудовуватися не буде - хоч для цього і є місце, але з такою поганою інфраструктурою забудовники сюди не прийдуть.
При чому сама карта міста підказує, як можна розрубати цей Інгулів вузол. Відстань від Військового до вулиці Казарського - приблизно кілометр, і, якщо можливості подолати цей кілометр посуху немає, її можна створити.
Спорудивши міст через Інгул.
Такий проект не мав би бути дорогим, мова не йде про якийсь капітальний індивідуальний проект. Інгул неглибокий, і єдину складність становить протяжність мосту - по парі сотень метрів на кожен перетин русла. Судноплавства Інгулом не відбувається, тому міст можна зробити дуже низьким, над самою водою. В цілому, можлива недорога і невибаглива у обслуговуванні (непорівнювана з кілометровим розвідним Варварівським мостом) конструкція.
Міст прямо від району 9-10 Військових вулиць був би доволі складним у виконанні - берег в тому місці крутий, а вулиці вузькі, й нормального виїзду на міст не збудувати. Простіше було б під’єднати міст до вуличної мережі поблизу старого цегляного заводу, де берег пласкіший, а вулиці виходять ближче до води.
Втім, так чи інакше, подібний міст вимагатиме розселення одного-двох домогосподарств - забудова району “відвертається” від води, не лишаючи зручного виходу на берег.
Далі траса мосту інтуїтивно зрозуміла: перетнувши обидва рукави Інгула і зв’язавшись з єдиною “вулицею” на Аляудах, міст сягне вулиці Казарського, де його неважко з’єднати з існуючою вуличною мережею.
Міст стане найкоротшою дорогою до центру міста для масиву вулиці Казарського, половини Старого Водопою, сел Мішково-Погорілове, Воскресенське та Свято-Миколаївка, а також найзручнішою дорогою на Мішковський цвинтар, один з найбільших в місті. Але з усім цим є одна проблемка.
Жителі всіх цих місць (не рахуючи цвинтаря, звісно) воліли б дістатися центру Миколаєва на авто. Додатковий автомобільний трафік може стати проблемою для Військової слобідки, адже її вузькі вулиці заледве свій приватний сектор витримують - куди їм ще машини з Казарського й Мішково-Погорілового?
Про те, що коїтиметься на мостові (і в районі) у поминальні дні, я промовчу.
Тому я нарешті переходжу до власне моєї пропозиції. Нікого не здивувало, що я не пропоную замінити понтонний міст повноцінним (там Інгул набагато вужчий), а пропоную почати міст саме з точки, поруч з якою нині скінчується трамвай?
(фото - Андрій Харьковой, СТТС)
Міст можна спорудити чисто трамвайним.
Замість двох (хтось зміг уявити там чотири чи більше?) асфальтових смуг Інгул долатимуть дві пари металевих рейок.
Трамвай є видом транспорту, що найефективніше (з наявних в Миколаєві, звісно) використовує міський простір: просто уявіть собі, як сто людей переміщуються у власних автомобілях та трамваях.
Звісно ж, жителі всіх вищезгаданих районів та навколишніх сіл не зможуть подолати Інгул на авто у разі спорудження мосту без смуги для авто - замість цього вони зможуть лишити свої автомобілі на парковці біля кінцевої зупинки і дістатися центру міста трамваєм. Така схема називається “Park&Ride” і є широко використовуваною у Європі та США - Миколаїв теж зміг би долучитися до світових тенденцій розвитку міського транспорту.
Лінія трамваю також може не скінчуватися на набережній вулиці Казарського; скажімо, її можна продовжити аж до Мішковського цвинтаря, облаштувавши кінцеву та P&R там.
І - так, ще одне.
Я вже уявляю, як миколаївці починають розповідати, що в міста немає грошей на це - не буду здивований, це загальноукраїнська національна звичка. Враховуючи, що місто є портовим, трохи грошей в його бюджеті на подібні проекти таки є; а міст, полотно якого буде призначене для самого трамваю, буде значно дешевшим і простішим у спорудженні за автомобільний. Такий мостовий перехід відкрив би “вікно крізь гіперпростір” для вулиці Казарського та частини Водопою поруч, скоротивши їхній шлях до центру вдвічі; і для цього навіть не треба вигадувати телепорт або гіпердвигун.
Достатньо лишень звичайнісінького мосту.