Бухенвальд у краплях смерті (ч.2)
Я пригадую уроки історії, тему «Друга світова війна». І цілком поверхневий розгляд питання концентраційних таборів, у той час як воно потребує більш глибокого вивчення. Не скажу, що мені пощастило жити в країні, де були свої репресії, свої Дем’янові Лази та Бабині Яри. Але історію концтаборів теж потрібно вчити. Це ж наша історія, яку забувати не потрібно. Вона створювалася нашими пращурами: бабцями й дідусями, нашими родичами та тими, хто вижив, хто пройшов цю криваву м’ясорубку, ці уколи в вену, ці тифозні бараки, ці засрані параші, цей слиз і одвічний голод. Пройшов і вижив. Моя задача тепер - розказати про їх нелегкі долі. Не можна з легкістю вступати у наступний день, не проживши, не відчувши вчорашнього, не проаналізувавши помилок, не зробивши нічого.
У своєю фотозвіті я намагатимуся максимально передати усі «яскраві й цікаві» моменти того місця. Архівні фото, які я перефотографував з плакатів, допоможуть перенестися в жорстокі часи лихоліть. Текстові матеріали та цитати зі спогадів - мій переклад з німецької.
З технічних причин неможливо вмістити увесь зібраний мною матеріал в один звіт, тому доводиться його розбивати на два.
Початок розповіді про концтабір Бухенвальд.
Я не рекомендую читати ці матеріали людям зі слабкою психікою, а також тим, які неадекватно сприймають розповіді про медичні експерименти та знущання сс-івців на людьми.
Це з нами вони говорять, це для нас звучить бухенвальдський набат!
В’язні в адміністрації.
Кількість в’язнів нестримно збільшувалася як на території основного табору, так і у зовнішніх відділеннях. Це змушувало СС все більше функцій (управління та дотримання порядку) передавати «позитивним в’язням». Таким чином десятки тисяч депортованих реєструвалися в канцелярії, де працювали полонені. Благонадійні сортувалися для робочої статистики за професіями і формувалися в команди для подальшого транспортування. Створена команда «лагер-шутц» виконувала навіть охоронні задачі в таборі. За СС зберігалися контрольно-керівні функції.
Завдяки роботі в основному комуністичних «в’язнів з функціями» свавілля СС було зменшено. У таборі покращилися порядок та гігієна. Виникнення відносно стабільного прошарку таких в’язнів було пов’язане з привілейованим положенням у порівнянні з масою інших. Верхній прошарок мав кращу їжу, краще жив та був у кращому одязі.
Допоки люди пам’ятають, кладуть камінець.
Хоча більшість так і залишаться невідомими. Просто людьми.
«Малий табір».
На долю в’язнів цього малого табору, відділеного від основного тільки колючою огорожею, випали найбільші страждання. Він був створений в 1942 році, його перші арештанти - польські, російські, французькі та голандські приречені. У січні 1945 року «малий табір» став відомим як єврейський (більшість євреїв привезли з Освенціма). У цей рік найбільша кількість смертей припадала саме на цей малий табір, в лабетах якого знаходилося до 20000 в’язнів. Умови були просто варварськими. У конюшнях, без вікон, з земляною підлогою, розрахованих на 50 коней перебувало зрідка мало не 2000 людей. У цих стайнях не було ні водопроводу, ні каналізації і практично ніякого опалення. Інші в’язні жили в палатках. Скрізь стояла глибока грязюка. Раціони були тільки частиною тієї норми, яку видавали в’язням основного табору, часто не було питної води. При наявності лише одного відхожого місця багато арештантів змушені були використовувати свої миски для їжі як нічний нужник. До 1945 року ця територія була просякнута постійними людськими екскрементами. Смерть забирала щодня все більше життів, трупи лежали просто під відкритим небом. «Малий табір» був місцем глибокого відчаю людей, яких покинули напризволяще, щоб забути і померти від холоду, голоду, зневоднення, виснажливої праці, знущань і епідемій (ніяких заходів навіть не думали приймати).
Відносини між в’язнями в «малому таборі» були набагато жорстокіші, ніж в основному. Були помічені випадки вбивства за шматок хліба та каннібалізм. Смерть сусіда сприймалася як свято, бо можна було зайняти більше місця до приходу наступного транспорту. Одіж померлого тут же ділили між собою, і в крематорій забирали вже голе тіло.
Вид «малого табору». 1945 рік.
Зараз тут просто порожньо.
Лише недавно (1990) встановили пам’ятний знак та окультурили територію, яка до того часу була в чагарнику й бур’янах.
Страти.
Ізольовано від основного табору для в’язнів існували ще й інші, менші зони. Вони використовувалися СС для страт та ув’язнення тих, хто не проходив по статистиці табору. Так державна таємна поліція (гестапо) використовувала крематорій для того, щоб швидко й таємно знищувати втікачів, виловлених поляків, росіян. Імена понад 1000 жертв так і залишилися досі не відомими.
У 1943 році на території Бухенвальду спорудили три будівлі для ув’язнення там відомих персоналей. Там розташовувалися так звані «сімейні» в’язні, тобто члени сімей борців Опору 1944 року. Особливі умови утримання давали можливість вести переписку й щоденники. Такі записи потім послужили основою для публікацій.
У колишній конюшні, на захід від огорожі табору, з осені 1941 року до 1943-44 років було вбито пострілом у потилицю понад 8000 радянських військовополонених. Перевезення трупів до крематорію здійснювалася в оцинкованих чанах. «Конюшню» знесли після 1945 року. У середині 50-х колишні в’язні відтворили модель частини внутрішнього обладнання і встановили біля крематорію.
Виглядало це так.
Спочатку у кабінеті оглядали «хворого».
У цей час в кімнаточці позаду стояв СС-ць з автоматом.
Відправляли до оглядової кімнати міряти зріст.
І тут відкривалася позаду лінійки ляда... і куля просікала мозок.
А далі тіло йшло у цей чан і разом з іншими відстріляними їхало до крематорію.
Військові експерименти (досліди над людьми).
Страшними діяннями есесівців з лікарськими дипломами були досліди над живими людьми. Медичні експерименти проводилися тільки з відома й за дозволу самого Гіммлера. У концтаборах буквально весь медичний персонал (а це тисячі осіб) були учасниками цих тяжких злочинів.
Блок № 50 був заводом по виготовленню вакцин проти висипного тифу, а в блоці № 46 безпосередньо проводилися експерименти на людях. Блок № 50 знаходився під керуванням лікаря штурмбаннфюрера Шуле.
Цей блок був цілком ізольований і обнесений колючим дротом. В ув’язнених не було перекличок і можливості проникнути назовні, усі вікна були закриті, рами засклені матовим склом. Ніхто не міг пройти в блок без дозволу. Керування цим блоком було доручено ув’язненому німцю, капо Дітцу. Дітц був страшною людиною: відбув 20-літній строк у в’язниці і працював на СС. Саме він робив уколи, щеплення, страчував людей за наказом. Як це не дивно, у блоці зберігалася зброя: пістолети, автомати, гранати. Вони призначалися для того, щоб придушити всяку непокору, що могла виникнути як усередині, так і поза блоком. У січні 1945 р. у список, де позначалися різні замовлення для блоку, були включені 3 гамівні сорочки, що призначалися для тих, хто чинив опір при виробництві щеплень. Усі накази щодо проведення дослідів приходили від вищого командування з Берліна.
Вигляд блоку №46.
Проводилося п’ять визначених типів дослідів: по-перше, проводилися численні досліди із висипним тифом; по-друге, проводилася безліч дослідів з опіками від фосфору; по-третє, досліди зі статевими гормонами; по-четверте, досліди з авітамінозом; і нарешті, по-п’яте, треба відзначити досліди судово-медичного характеру.
Для виготовлення вакцин проти висипного тифу потрібні були бактеріальні культури тифу. Постійний запас цих культур забезпечувався за допомогою передачі крові від хворого до здорового, тобто штучним щепленням - уколом у вену вводилося від 0,5 до 1 куб. сантиметра зараженої крові, узятої в хворого в розпал кризи. Добре відомо, що така форма штучного щеплення тифу за допомогою уколу у вену неминуче викликає смерть. Отже, всі особи, що використовувалися для одержання бактеріальної культури, протягом усього періоду з жовтня 1942 р. до звільнення табору, померли. Крім того, у 1944 р. проводилися експерименти по визначенню сили вакцин. Під час цих експериментів загинуло 150 чоловік. Для німецької армії використовувалися не тільки ті вакцини, що виготовлялися в 50-му блоці, але застосовувалися й італійські, датські і польські вакцини (німці хотіли порівняти їх силу впливу). З цією метою вони в серпні 1944 р. почали робити досліди над 150 чол., ув’язненими в 46-му блоці. Їх розділили на 2 групи. З одного боку - контрольна група, з іншого боку - ті, над ким безпосередньо проводилися досліди. Тільки останнім робили ін’єкції різних типів вакцин, які потрібно було випробувати. Контрольній групі ін’єкцій не робили. Після вакцинації другої групи обом групам робили щеплення шляхом внутрішньовенних ін’єкцій. Через 15 днів піддослідні першої групи вмирали. Що стосується інших осіб, яким увели різні вакцини, вони вмирали після закінчення визначеного терміну, у залежності від сили вакцин. Деякі вакцини давали прекрасні результати з дуже низьким відсотком фатальних випадків. Це були польські вакцини. Навпаки, інші вакцини приводили до більш високої смертності...
Шприц для вакцинації.
Зі спогадів Йозефа Акерманна, канцеляриста патанатомії Бухенвальду.
"Der SS-Arzt, Hans Müller, der 1941 die Pathologische Abteilung leitete...
У 1941 році лікар Ганс Мюллєр, керівник патологічного відділення, розмовляв зі мною завше відкрито, коли надсилав трупи після ін’єктування. Він часто мене питав: «Що ми мусіли б позначити у причині смерті?». Я відповідав: «Ну так, це вірно, але це ми не можемо записати. Запишемо серцевий удар внаслідок пневмонії».
Один з прикладів - настав день без жодного трупа. Замість 20-30, як звичайно щодень бувало, надійшло тільки два чи три. Я запитав др. Мюллєра: «Невже доктор Айзель розбив свій шприц?». Др. Мюллєр відповів: «О ні, ні в якому разі, він просто на кілька днів пішов у відпуску...
Проводилися також досліди психотерапевтичного характеру. Використовувалися хімічні засоби для лікування тифу і все це в умовах 46-го блоку. До цих дослідів залучалася німецька промисловість, а саме «Фарбеніндустрі», що надавала медикаменти. Відповідальним за дані досліди був Інститут гігієни військ СС. Безпосередньо брали участь штандартенфюрер СС доцент Марговскі, імперський фюрер охорони здоров’я, штатс-секретар групенфюрер СС Конті.
Висипний тиф (Fleckfieber) та результати вакцинацій.
Досліди з фосфором проходили переважно над росіянами. Опіки фосфором робилися з таких причин: деякі бомби, що скидала союзна авіація в Німеччині, викликали багато опіків серед цивільного населення і військових, рани гоїлися погано. Тому німці хотіли знайти ряд медичних засобів, що могли б полегшити і прискорити лікування ран. Стали робити досліди такого роду в 46-му блоці над росіянами, яких спеціально обпалювали речовинами, що містять фосфор, а потім лікували, застосовуючи різні медикаменти, що постачалися німецькою хімічною промисловістю...
Хімічні речовини.
Досліди зі статевими гормонами проводилися як на гомосексуалістах, так і на здорових чоловіках для з’ясування причин мужолозтва. Для цієї ж мети пересаджували в’язням статеві органи. Керували цими дослідами штурмбанфюрер СС Шульцу й оберфюрер СС Попендік.
Також з ув’язнених спочатку знімали, а потім дубили шкіру. Переважно для цієї мети вибирали людей з татуюваннями (очевидно, для естетичного колекціонування), але нарівні з татуйованою шкірою в 2-ому «патологічному» блоці зберігалася і просто дублена шкіра без татуювань.
Зі спогадів Густава Веґерера, капо патанатомії Бухенвальду.
"SS-Arzt Dr. Müller war es, der den Auftrag gab, Tätowierung von den Körper verstorbener Häftlinge abzulösen...
Лікар доктор Мюллєр видав доручення зняти татуювання з тіл померлих арештантів, шкіру задубити та виготовити абажури для ламп. Він зіслався на наказ прямо з Берліна. Повторити сто штук татуйованої шкіри, яку треба у різний спосіб задубити та відправити до шефа служби Д-3 економічного та управлінського апарату в Берлін, оберштурмфюрерf Льонігf. Мюллєр дав мені наказ виготовити з цієї задубленої шкіри футляри для кишенькових ножів та інші предмети...
Дисертація Еріха Вагнера (СС-лікар Бухенвальду) про шкіру та татуаж (експонат музею).
Експерименти з отрутами проводилися з грудня 1943 по жовтень 1944 року, щоб дослідити ефект різних хімічний токсикантів. Отрути таємно додавалися учасникам експериментів у їхню їжу. Жертви вмирали в результаті отруєння чи негайно були вбиті для проведення розтину їхнього тіла. У вересні 1944 були зроблені розстріли учасників експерименту кулями, що містять отруту.
Робота для в’язнів.
Посилене використання арештантів на примусових роботах у військовій промисловості було нерозривно пов’язано зі створенням системи зовнішніх таборів (десь близько 80). Такі промислові фірми, як «Юнкерс» (літаки й мотори), «Фрідріх Крупп», «Гельзенберґ-Бенцін АГ», «Райнметаль-Борзинг» та «Динаміт Нобель» брали в’язнів в аренду. Поблизу таких підприємств виникали нові табори з бараками. Вони так само огороджувалися колючим дротом та охоронялися СС.
У так званих робочих бригадах, починаючи з осені 1942 року, в’язні повинні були ліквідовувати наслідки бомбардувань в зруйнованих районах Західної Німеччини. У 1943 році були передані у розпорядження будівельних штабів СС, які здійснювали переведення ракетно-авіаційної промисловості під землю. При побудові одного ракетного заводу поблизу Нордхаузена есесівці продемонстрували, що вони в стані реалізовувати дані проекти не приймаючи до уваги людські життя. Робота при проходженні тунелів вела до фізичного виснаження та смерті десятків тисяч в’язнів. При будівництві «штаб-квартири фюрера» недалеко від Арнштадта в останні місяці війни загинуло більше 4000 чоловік. Євреїв та циган найбільше відправляли на каторжну працю, ніяк не рахуючись з їхніми життям.
На побудові залізниці.
На побудові головної брами.
Військовий завод.
За розпорядженням СС в 1942-43 році безпосередньо біля табору було збудовано немалий комплекс допоміжних будівель. Він передбачав виготовлення озброєння власними силами. Однак СС все ж не могли утвердитися як виробники зброї. Цехи було віддано в оренду заводам «Вільгельм Густлоф» з Ваймара для виготовлення рушниць. Група фірм, яку називали кодово «Мібау», налагодила тут з весни 1944 року виробництво елементів управління ракети «Фау-2».
На бухенвальдському заводі «Густлоф ІІ» працювало часом до 3500 чоловік. Звісно, робота не могла бути добре відлагодженою - часто виникали саботажі.
Наліт бомбардувальників союзників 24 серпня 1944 року на військовий завод і розташування військ СС послужив початком останнього етапу історії концтабору. Померло понад 400 в’язнів, СС рятувалося втечею. Це не зупинило все одно терор та знищення людей есесівцями. Чекати залишалося недовго.
Пам’ятник загиблим. Хоча Бухенвальд - це суцільний пам’ятник.
Табірний ларьок і буфет.
Ця торгова точка для збуту низькосортних або виготовлених у таборі товарів була створена СС спеціально для того, щоб пропускати чи відбирати через неї ті скромні грошові засоби, які родичам ув’язнених дозволялося переказувати на їх ім’я на рахунок адміністрації табору.
У підвалі ув’язнені, окрім мила та інших простих товарів, таємно виготовляли пляшки з горючою сумішшю і вибухопакети, які так потрібні були підпільній організації Спротиву.
Дивно, але таке теж існувало.
Звіринець-зоопарк.
Спеціально для звеселяння жінок та дітей СС-ців поруч з табором, в якихось 50 метрах від загороді було влаштовано звіринець. На старій фотографії я бачив, як у цьому цоо вовтузяться два ведмеді.
Тільки руїни.
Спеціально для есесівців був створений навіть бордель. Рекомендовано відвідувати двічі на тиждень (згідно документу).
Останні дні виживання.
На вокзал Бухенвальду прибували до 1944 року численні ешелони з Освенціма з угорськими, польськими євреями, циганами. Ті з них, які в силу виснаження були нездатними працювати, відправлялися назад в Аушвіц на знищення в газових камерах. Потяги прибували майже щоденно з Франції, Нідерландів, Норвегії, Данії, Бельгії.
У кінці 1944 року Червона Армія наближалася до концентраційних та робочих таборів Польщі на сході Германської імперії. Есесівці прийнялися евакуйовувати в’язнів цих таборів. Десятки тисяч повністю виснажених та знесилених людей, більша частина яких - євреї, були привезені до Бухенвальда навесні 1945 року. Часто відкриті товарні вагони по прибутті були переповнені мертвими людьми, імена яких залишаться невідомими. Виживших заганяли в «малий табір», який уже і без того був не в найкращому стані.
Пень від дуба Гете. На фотках 44-го він ще живий.
Визволення.
День 11 квітня 1945 року - це день визволення концентраційного табору Бухенвальд. Цей день знаменує новий початок. Для звільнених це значило кінець найвищої напруги: есесівці хотіли евакуювати табір, в якому на початок квітня перебувало 48 тисяч (!) ув’язнених, до початку приходу радянських військ. Вони загнали понад 27 тисяч чоловік в ешелони і направили в концтабори Флоссенбюрг, Терезиенштадт і Дахау. Тисячами люди гинули в товарних вагонах та на маршах смерті. Завдяки пасивному опору в’язнів в таборі не відбулася евакуація багатьох тисяч людей. Після втечі СС політичні в’язні зайняли ворота і взяли на себе підтримання порядку та управління табором. 21 тисяча арештантів дожила до приходу американців.
Сотні людей помирали ще й після визволення, не дивлячи на надану невідкладну медичну допомогу зі сторони армії США. Американці почали одразу ж документувати ситуацію, яку вони застали: фотографії, фільмування (зараз можна побачити у меморіальному музеї).
Зі спогадів Жана Амері. 1966 рік.
"Wir sind alle...
Усі ми, відроджені, виглядали так, як нас показують збережені в архіві фотокартки тих квітневих та травневих днів 1945 року: скелети, які були оживлені англо-американською солониною, пострижені наголо, беззубі привиди, придатні хіба що для швидкої дачі свідчень, щоб потім забратися туди, де, власне кажучи, і було для нас місце...»
Одна з перших фотографій одразу по приходу американців. Стала мало не емблемою Бухенвальду.
Два електрика у підпіллі спорудили передавач, через який відправили 8 травня 1945 року американцям заклик про допомогу.
«Союзникам! Армії генерала Паттона! Це концтабір Бухенвальд! SOS! Ми прохаємо про допомогу. Нас хочуть евакуювати! Есесівці хочуть нас знищити».
Після всього ще не кінець.
Історія Бухенвальду не закінчується квітнем 1945 року, коли табір звільнили війська союзників. За американськими з’явилися радянські війська, і Тюрінгія відійшла до радянської зони. 22 серпня 1945 року в Бухенвальді стартанув новий виток історії - «Спеціальний табір №2», який проіснував до 1950 року. У ньому утримувалися колишні члени НСДРП (нім. соц-дем. роб.партія), а також ті, що звинувачувалися в шпіонажі на користь колишніх союзників СРСР чи був помічений в нелояльності до нового радянського режиму. У цьому таборі були й жінки. Із 28 000 ув’язнених за цей п’ятирічний строк існування табору від недоїдання та хвороб загинуло 7 тисяч осіб. У НДР існування Спецтабору №2 замовчувалося, і тільки в 1990 році документи набули розголосу. Потім відкрили постійно діючу експозицію, яка розкриває історію цього таємного дубль-табору.
Тут тисячі тисяч у пам’яті віків.
Бухенвальдський набат.
У моїй старій книжці ще радянського видавництва «Німецька мова, 9 клас» був вірш, присвячений Бухенвальду. Справа - стилізований переклад О.Соболєва.
BUCHENWALDS MAHNGELÄUT
Menschen aller Welt, verharrt in Stille!
Steht und schweigt, steht und lauscht
dem bronzenen Gesangt!
Über Buchenwald, mit dumpfer Fülle,
dröhnt der Glocke Klang, dröhnt der Glocke Klang.
Tausende, die bittren Tod hier fanden,
weckt der Ruf, zu wehren neuem Mord.
Aus der Asche sind sie auferstanden,
und es mahnt ihr Wort, und es mahnt ihr Wort,
auferstanden, auferstanden,
und es mahnt ihr Wort.
Die in Brand und Kerker umgekommen,
reihen sich, reihen sich in Kolonnen aufgestellt,
und wir haben ihren Ruf vernommen
durch die ganze Welt, durch die ganze Welt.
Hört ihr nicht den fernen Donner schwellen?
So braust nicht Gewitter, noch Orkan,
aufgepeitscht vom Glutwind drohn die Wellen,
stöhnt der Ozean, stöhnt der Ozean,
im Atomwind, im Atomwind
stöhnt der Ozean.
Menschen aller Welt, verharrt in Stille!
Steht und schweigt, steht und lauscht dem bronzenen Gesangt!
Über Buchenwald, mit dumpfer Fülle,
dröhnt der Glocke Klang, dröhnt der Glocke Klang.
Weithin will ihr Ruf die Nacht durchdringen,
der im Äther um den Erdball treibt:
Nur wenn jeder wacht, wird es gelingen,
daß der Frieden bleibt, daß der Frieden bleibt.
Jeder wache, jeder wache,
daß der Frieden bleibt.
БУХЕНВАЛЬДСКИЙ НАБАТ
Люди світу, на хвилину встаньте!
Слухайте, слухайте: гуде з усіх сторін, -
То в многострадальнім Бухенвальді
Б’є на сполох дзвін, б’є на сполох дзвін.
Це ж бо відродилась, загукала
В міднім гулі праведна кров,
Це ж бо жертви з попелу постали -
І повстали знов, і повстали знов!
І повстали, і повстали знов,
і повстали знов!
Сотні тисяч спалених в полоні
Сходяться, сходяться, шикуються в ряди.
Інтернаціональні колони
Кличуть нас завжди, кличуть нас завжди.
Чуєте удари грізні грому?
Це ж бо не гроза, не ураган, -
Це у вирі атомнім страшному
Стогне океан, Тихий океан.
Це ж бо стогне, це ж бо стогне
Тихий океан.
Люди світу, на хвилину встаньте!
Слухайте, слухайте: гуде з усіх сторін, -
То в многострадальнім Бухенвальді
Б’є на сполох дзвін, б’є на сполох дзвін.
Дзвін пливе і всіх на світі кличе,
І гуде схвильовано ефір:
Люди світу, будь пильні втричі,
Зберігайте мир, зберігайте мир!
Зберігайте, зберігайте,
зберігайте мир!
Сам набат можна побачити теж. Він знаходиться біля меморіалу (дві зупинки від концтабору). Це його дзвін лунає, дзвін з минулого в майбутнє.
Інтернаціональні колони...
Цьому не повинно бути забуття!