Наприкінці двосерійної поштової епопеї, яка почалася з
купленої в Мюнхені марки, потрапила до
жовтого ящика, потім її (епопею) забрав дядько і повіз на центр сортування пошти. Через кілька годин почувся перестук коліс - це лист їхав до Дюсбурґа. Там його відсортували й послали на відділення згідно поштового індексу. Поштарка вхопила копицю газет і листа, поклала це все у багажник велосипеда та поїхала доставляти адресату. Схема приблизно така.
Як бачите, велосипеди жовтого фірмового кольору, переобладнані для перевезення листів, газет, пакунків та іншої кореспонденції. Моя німецька знайома заявила: «Я би хотіла кататися на велосипеді і щоб мені за це ще гроші платили». Вона говорила про роботу поштарки.
Думаю, в порівнянні з українськими листоношами, роботи тут трохи більше (згадаймо повальну властивість німців читати, а потім вивалювати тони паперу
на сміття). Одначе відпадає необхідність розносити пенсії та грошові допомоги (робиться це через банк), що не викликає передчасного сивіння поштарок.
Поштовелосипед.
Червоний поштівський велосипед в Гамбурзі.
Синій від Зюдпосту (Південна пошта).
Великі пакунки (телевізор, 10-томник Шіллера або діраві капці) можна надіслати через службу DНL. Ця організація (не знаю, чи пов’язана з поштою, скорше за все, що ні) розвозить пакунки власним транспортом та доставляє власними кур’єрами. Можна переслати лижі або невеличкий чайник, вони все доставлять клієнту. Нагадує Автолюкс, але більш розвинутий, розгалужений та з доставкою на дім. Про ці послуги я часто читав у німецьких ком’юніті.
Діхаельовіз.