про демонів, янголів і андрогінів
У кожного з нас свої демони. Живуть у середині і по трохи перетворюють внутрішній рай, на більш зручне для себе середовище. Ці зміни не можуть минути для нас безслідно. Навіть для наших зовнішніх виявів, які ми маскуємо під зручний для оточчя образ. Однак, наші демони не завжди згідні з таким маскування, або ж виявляються сильнішими за думку цього оточчя.
Найперше - демони руйнують головне - наш спокій. Мабуть, саме тому, що є істотами, яким спокій потрібен якнайменше. Вони вимагають, гамору, руху, переймань - словом сильних й безперебійних емоцій з великою затратою сили і часу. І, якщо ми їм того не даємо - вони розкопують найглибинніші страхи і люб’язно нашіптують їм нам на вушко чи показують їх снами, чи відбирають впевненість. Це вже залежить. У кожного свої голоси: хтось чує про відсутність розуміння і друзів, хтось постійно бачить смерть близьких і рідних, хтось вагається, яке мило купити і губиться під пильним оком продавця.
Усе це страх як заважає - і кожен починає боротися по-своєму: хтось вдає, що нічого не чує, хтось заривається у роботу, хтось починає пити, хтось йде "на панель", хтось заливається снодійним, хтось йде у секту чи піддається гіпнозу. У кожного свої методи. Однак, помагають вони тільки тимчасово. Як би ти не намагався подолати чи сховатися від них, вони все одно з'являться у найнеочікуваніший час - вночі посеред спокійного сну, у компанії друзів, під час медового місяця, коли триматимеш на руках первістка чи на схилі років. І тоді, втративши навики постійного опору, зробиться зовсім зле.
Найцікавіше інше - насправді ці демони нам необхідні, адже вони є нашим рушієм, нашою активністю, нашим здоровим глуздом і навіть совістю. Наші демони і є нашою привабливістю, сексуальність, хоробрістю й харизмою. Може трішки гіпертрофованими, але без них, ми нами не будемо. Вони показують нам, хворі ділянки нашої душі, є такими собі діагностами нашого розуму і серця. А ми, замість того, щоб якось домовитися з ними, кидаємо їм виклик, а вони,образившись, їдять нас зі середини. Адже, відмовляючись від них - ми розслоюємо себе, хочемо залишити лише ангелів і тому перетворюємо нашу душу на пекло.
Думаю - легенда про андрогіна трішки інша, ніж ми звикли її трактувати. Андроген - це кожен з нас. Кожен з нас має своїх янголів, демонів, чоловіка і жінку й інші дихотомічні пари. Але замість того, щоб прийняти їх - ми далі боремося. Боремося зі собою, роз'їдаємо себе і доселяємо у свою душу і душі наших рідних - ще демонів… все таки правду говорять "рай і пекло людини - лише у середині неї самої"
Найперше - демони руйнують головне - наш спокій. Мабуть, саме тому, що є істотами, яким спокій потрібен якнайменше. Вони вимагають, гамору, руху, переймань - словом сильних й безперебійних емоцій з великою затратою сили і часу. І, якщо ми їм того не даємо - вони розкопують найглибинніші страхи і люб’язно нашіптують їм нам на вушко чи показують їх снами, чи відбирають впевненість. Це вже залежить. У кожного свої голоси: хтось чує про відсутність розуміння і друзів, хтось постійно бачить смерть близьких і рідних, хтось вагається, яке мило купити і губиться під пильним оком продавця.
Усе це страх як заважає - і кожен починає боротися по-своєму: хтось вдає, що нічого не чує, хтось заривається у роботу, хтось починає пити, хтось йде "на панель", хтось заливається снодійним, хтось йде у секту чи піддається гіпнозу. У кожного свої методи. Однак, помагають вони тільки тимчасово. Як би ти не намагався подолати чи сховатися від них, вони все одно з'являться у найнеочікуваніший час - вночі посеред спокійного сну, у компанії друзів, під час медового місяця, коли триматимеш на руках первістка чи на схилі років. І тоді, втративши навики постійного опору, зробиться зовсім зле.
Найцікавіше інше - насправді ці демони нам необхідні, адже вони є нашим рушієм, нашою активністю, нашим здоровим глуздом і навіть совістю. Наші демони і є нашою привабливістю, сексуальність, хоробрістю й харизмою. Може трішки гіпертрофованими, але без них, ми нами не будемо. Вони показують нам, хворі ділянки нашої душі, є такими собі діагностами нашого розуму і серця. А ми, замість того, щоб якось домовитися з ними, кидаємо їм виклик, а вони,образившись, їдять нас зі середини. Адже, відмовляючись від них - ми розслоюємо себе, хочемо залишити лише ангелів і тому перетворюємо нашу душу на пекло.
Думаю - легенда про андрогіна трішки інша, ніж ми звикли її трактувати. Андроген - це кожен з нас. Кожен з нас має своїх янголів, демонів, чоловіка і жінку й інші дихотомічні пари. Але замість того, щоб прийняти їх - ми далі боремося. Боремося зі собою, роз'їдаємо себе і доселяємо у свою душу і душі наших рідних - ще демонів… все таки правду говорять "рай і пекло людини - лише у середині неї самої"