«Розстріляне Відродження». Павло Тычина (только стихи)
ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ
Григорію Савичу Сковороді присвячую
Уже світає...
Уже світає, а ще імла...
На небі зморшка лягла.
- Як зайшла ж мені печаль!
Промінні зорі воралися у хмари.
Чую - фанфари!
- Як зайшла ж мені печаль...
Ой, не фанфари то, а сурми і гармати.
Лежи, не прокидайся, моя мати!..
Прокляття всім, прокляття всім, хто звірем став!
(Замість сонетів і октав).
……….
Антистрофа
Грати Скрябіна тюремним наглядачам - це ще
не є революція.
Орел, Тризубець, Серп і Молот... І кожне
виступає як своє. Своє ж рушниця в нас убила.
Своє на дні душі лежить.
Хіба й собі поцілувать пантофлю Папи?
Павло Тичина, ЗАМІСТЬ СОНЕТІВ І ОКТАВ. Київ, в-во «Друкар», 1920, 32 стор.
***
І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюев:
Росіє, Росіє, Росіє моя! ...
Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двіста розіп'ятий я.
Там скрізь уже: сонце! - співають: Месія! -
Тумани, долини, болотяна путь...
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, -
не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Під регіт і бурю, під грім од повстань
од всіх своїх нервів у степ посилаю -
поете, устань!
Чорнозем підвівся і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!
ПЛУГ. Київ, в-во «Друкар», 1920; передрук із зб. ПОЕЗІЇ, вид. друге, Харків, ДВУ, 1929, стор. 61.
***
На майдані коло церкви
революція іде.
- Хай чабан! - усі гукнули:
за отамана буде.
Прощавайте, ждіте волі, -
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло -
тільки прапори цвітуть...
На майдані коло церкви
посмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!
На майдані пил спадає.
Замовкає річ...
Вечір.
Ніч.
ПЛУГ. Київ, 1920; передрук із зб. ПОЕЗІЇ, вид. друге, Харків, ДВУ, 1929, стор. 62.
***
Міжпланетні інтервали!
Сонце (скрізь цей сон!), Юпітер...
А між ними не хорали -
Вітер
Марс - як Бога! -
Марс, Венера.
- скрізь там ждуть як Бога друга:
Очі революцьонера,
Туга.
Крик в міжзоряному лоні:
Ми б цвіли, пили б веселе! -
Так душа, - душа в полоні,
Леле
Ми б, як трави, як отави...
Так ті ж самі скрізь прокльони!
Крають серце не октави -
Нони.
ПЛУГ. Київ, 1920; передрук із зб. ПОЕЗІЇ, вид. друге, Харків, 1929, стор. 66.
ТРИ СИНИ
Приїхало до матері да три сини,
три сини вояки, да не'днакі.
Що'дин за бідних,
другий за багатих.
а третьому силу свою нігде діть, -
просто бандит.
- Ой, мамо! - каже перший кароокий,
який-то світ широкий!
Не тільки в нас з нуждою бій,
не тільки ми тут з горем -
страждають люди і за морем,
бо скрізь проклятий багатій.
- Ой, нене! - каже другий чорногрекий, -
нащо нам думати про світ далекий,
коли в нас од природи все вже є: і хліб, і вугіль, і голлє.
Нехай же на голлі тім горлом звисне
чуже, нерідне, ненависне.
- Ой, мати! - каже третій низькобровий, -
повиганяй своїх синів із хати,
хай не смішать мене, нехай не сердять.
Кулак здоровий -
оце і воля, і братерство й щастя краю:
чи бідний, чи багатий - я ніколи не питаю.
Блиснула шабля в першого!
Креснула в другого, ще й в третього клинок...
«Ой, сину, синку мій, синок!»
Лежить бандит готовий.
А два брати знов далі б'ються -
ніяк їх не рознять.
ВІТЕР З УКРАЇНИ. Харків, 1924; передрук із зб. ПОЕЗІЇ, вид. друге, Харків, ДВУ, 1929, стор. 105-106.
З КРИМСЬКОГО ЦИКЛУ
М. Рильському
Прорив
Дельфін не гравсь у морі,
не був і сонцехмар -
на давню синю тему
задумалась гора.
Я йшов і оглянувся -
чи хтось мене позвав?
Креснуло-полоснуло
і блиснуло в слова.
І дощ заколихався,
перемісило муть.
Грімкі палкі промови
над морем як у тьму.
І я побіг над муттю -
то був такий прорив!
На дві октави нижче
шуміло із гори...