Угнів. Міні-містечко
Щоб потрапити сюди (з сторони м.Червоноград) потрібно: а) Мати сталеві нерви; б) Мати міцненький позашляховик; в) Чекати,коли врешті відремонтують дорогу.
Нічого з вищеперерахованого у нас не співпало,але на допомогу прийшла сама Природа- "підлатала" ями-провалля снігом,який втрамбувавшись утворив непогане покриття (ну так,коли ми повертались додому,під впливом сонячних променів "покриття" критично попсувалось),тож можна було ризикнути..
Вперше сюди ми навідувались ще у 2010-му,та й то,попавши у містечко надвечір,встигли оглянути лише масивний костел,тож тепер вирішили грунтовно пройтися вуличками найменшого(!)міста України. Нас вітає Угнів!
Сполохали фазанів
А куріпочки не надто боязкі
На в*їзді(з сторони Белза) одразу ж натикаємося на чотириповерхову будівлю млина,яка була зведена у 1886 р.(?), на місці старого водяного млина. Щодо того хто звів споруду,та був її першим власником-інформація для мене невідома.
На сьогодні млин не виконує свого призначення,та в приміщенні ще збереглося старе обладнання австрійського періоду. Внаслідок меліорації старе русло р.Солокії висохло,а на згадку залишилося величезне залізне колесо(?) чи швидше (за підказкою)-турбіна, розташована горизонтально.Будівля млина (1886р.)
Всередині,на одному із поверхів
Всередині,на одному із поверхів-2
Час заснування міста Угнів достеменно не відомий. Перша літописна згадка про нього датується 1360 р., хоча є припущення, що це поселення згадується ще у «Повісті минулих літ». Того часу це було скоріше велике ремісниче село, ніж місто. З 1462 р. Угнів отримав магдебурзьке право, а разом з ним - привілей на проведення ярмарок та торгів. У місті з'явився бургомістр, війт, судді та громадська рада. У 1470 р. тодішній власник міста, Зигмунт з Радзанова, заклав в Угневі католицький костел, а згодом і парафію.
Панорамне,засніжене
Залишки обладнання
Старий млин на в*їзді у містечко
На відміну від більшості українських міст, Угнів ніколи не знав кріпосного права, це завжди було місто ремісників - шевців, чоботарів, кушнірів, ковалів, гончарів. Чоботи-угнівці були відомі далеко за межами міста і хоч шилися на одну ногу, вони вважалися найтеплішими і дуже зручними. Іван Франко тричі приїжджав сюди і навіть присвятив окрему роботу опису виробництва угнівських чобіт. В міському краєзнавчому музеї зберігається фрагмент знаменитого угнівського чобота, підковки котрого нагадували кінські підкови. Мали угнівці і власний неповторний одяг, яким дуже пишалися. Угнівські чоботи славилися аж до 20 ст. Торги в Угневі проводилися щотижня, а великі ярмарки - двічі на рік.
Монастир сестер-феліціянок (19ст.) / школа
Відреставрована будівля - сучасна школа
Старенька будівля на території колишнього кляштора
"Це містечко розташоване над рікою Солокією, за 2 км від польського кордону та у 18 км від найближчого великого міста Белза, у Сокальському районі. Навколо розкинулися мальовничі ліси, а в самому Угневі зустрічаються пам’ятки давніх часів - від земляних валів старовинного замку до середньовічного костелу. Проте всюди відчувається запустіння, надзвичайні історичні будови занепадають та руйнуються, а колись величне містечко нині виглядає нікому не потрібним." (Інфо).
"Оновлення" старенького будиночку (тут "жив"е(?) Ощадбанк)
Єврейська школа (хедер)
Єврейські пам*ятки
Як нам повідомили- у містечку діє лише один заклад харчування (кафе,чи може його й рестораном вважають),але на час нашого візиту,у ньому саме справляли поминки,тож посмакувати місцевою кухнею нам не вдалося.Довелось втамовувати голод напівфабричними чебуреками,які нам люб*язно підігріли у магазинчику,по сусідству із згаданим кафе. Доречі,кава у магазині також вельми смачна- нам її винесли у компактній картонній коробочці,а стаканчики закрили плівкою(щоб напиток завчасно не охолов,та й краще запарився). Подача-як у кращих закладах,без сарказму,ми були приємно вражені)).
Синагога (поч.ХХ ст.)
Фото
Модернова споруда сільськогосподарського ліцею
У XVII ст. місто зазнало лихих часів: 1621р. - напад татар, 1624р. - епідемії чуми і холери, 1634р. - величезна пожежа, що знищила майже все місто. А в 1648 р. на польський Угнів напали козаки Б. Хмельницького. 1680 р. приніс ще одну пожежу, в якій було знищено не тільки багато осель, а й знаменитий костел разом із монастирем.
Божниця
Симпатичний особнячок з підпсованим фронтоном
Каплиця на пагорбі
Фундатором мурованого костелу в Угневі на місці дерев'яного храму стали Христофор Дунін та його дружина Маріанна зі Зборовських. Костел почали будувати бл. 1683 р. за проектом архітектора В. Лєнартовича у стилі ранішнього бароко. 21 серпня 1695 р. храм консекрували. Вдова Маріанна Дуніна заснувала при храмі у 1698 р. дім для убогих, а також виділила кошти на додаткове оснащення костелу.
8 червня 1915р. костел під час боїв обстріляла артилерія, від чого завалилась одна з веж, було пошкоджено дах та мури. Реставрація храму відбувалась у 1922 р. та в 1927-1931 рр. Святиня зазнала пошкоджень також і в ВВВ, її відновили у 1945-1951 рр., коли Унів перебував у складі Польщі.
Відділення зв*язку / дім нотаріуса Целевича(?)
Амбулаторія сімейної медицини
Один із ряду цікавеньких будиночків на вул. Січових стрільців
У 1951р. після повернення Угнева до СРСР костельне майно вивезли до Польщі, а храм перетворили на склад міндобрив. У 1963 р. будівлю внесли до Реєстру пам'яток, але через відсутність ремонту він опинився у стані руїни. Після передачі костелу Державному історико-культурному заповіднику у Белзі в храмі протягом 2007 р. відбулися певні реставраційні роботи, а 2012 р. його накрили новою бляхою.
Трапляються й такі
Непоодиноко..
Міська рада
Костел Успіння Прсв.Діви Марії- оборонного типу, однонавний. Фасад складається з трьох половинчатих виступів. На західному фасаді - дві двоярусні вежі.
Головний вівтар храму оздоблювала ікона Успіння Пресвятої Діви Марії, що була копією картини Тиціана. Склепіння, стіни вкривали орнаментальні розписи. На осі костелу була розміщена двоярусна брама-дзвіниця з бароковим фронтоном.Дерев*яний,з ганком
Костел Успіння Прсв.Богородиці та брама-дзвіниця (1695р.)
Храм- велет
Не лише найменшою кількістю населення славиться це містечко, а насамперед історією та людьми. Любив тут бувати Іван Франко, не раз зупинялися король Данило(?!) та інші українські князі. Зрештою, з Угнева пішов творити у світ композитор Анатолій Кос-Анатольський. Його батьки спочивають на угнівському старовинному цвинтарі, який причаївся недалеко від церкви. Кам'яні хрести схожі на готичні декорації - громіздкі, похилені. Деякі написи вже не розібрати і не віднайти стежок між могилами. Проте атмосфера цього місця заворожує, ідучи мимоволі приповільнюєшся, щоб не порушити її спокою.
Барочна споруда (17ст.). Тил
Ясен (обрубок) Я.Павліковського. Вік-400 років
Монументальний.Оборонний
Євреї селилися в Угневі віддавна через сприятливі умови для розвитку ремесел, особливо шевського та торгівлі. Синагога зведена, ймовірно, тим же будівничим, що будував божницю у Великих Мостах, з цегли в стилі Rochbau .
Споруда зведена в стилі історичного модерну. В архітектурному вистрої святині східні мотиви поєднані з класицистичними. У повоєнний час синагога була пристосована під торгівельній заклад, через що втратила первісне просторово-планувальне вирішення. До прямокутного у плані об'єму чоловічого залу від заходу прилягає партеровий пуліш, від півночі - партерові жіночі молитовні. Синагога вкрита дахом з заломом, а фасади увінчані профільованим карнизом.
Божниця стоїть окремо, а на захід від неї знаходиться колишня єврейська школа (хедер). У 1994 р. проведено обстеження та обмірні креслення синагоги. Зараз синагога перебуває «на балансі» місцевого ліцею,та,на жаль,споруда продовжує руйнуватись..Двоярусна брама-дзвіниця оборонного типу
Панорама
Симпатична будівля музею
На відміну від більшості галицьких містечок, Угнів мав яскраво виражений український характер. Українська мова переважала в побуті, хоча українців в місті було трохи більше третини. Тут активно діяли товариства “Сокіл”, “Сільський господар”, “Просвіта”. Недарма Угнів називали "Назаретом української інтелігенції".
Місто має підстави пишатися багатьма своїми уродженцями. У сер. 19 ст. значну роль у його розвитку відіграла сімейна пара Степана і Пелагії Жуковських. Ці меценати-благодійники фундували в місті будівництво бурси, цвинтарної каплиці та церкви, заснували фонд, за кошти котрого українська молодь мала змогу вчитися в гімназіях та університетах.Карта пам*яток містечка
Старі поховання на кладовищі
Каплиця-усипальниця родини Жуковських (1870р.)
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Угнів відійшов до Австрії, в складі якої і пробув до 1918 р. Тоді він був включений до ЗУНР, а потім знов опинився в складі Другої Речи Посполитої. На поч. ХХ ст. у місті проживало бл. 5 тис. мешканців, було залізничне сполучення. Угнів мав пошту, аптеку, жандармерію, фінансові установи. В роки Першої світової війни була прокладена вузькоколійка, це дало поштовх розвитку містечка. На початок Другої світової населення міста складалося переважно з поляків і налічувало бл. 4 тис. осіб. Під час фашистської окупації євреї Угнева були винищені у концтаборі Белжця, а після війни в рамках акції «Вісла» було здійснене переселення українських родин на північ і захід Польщі. У місті залишилося лише невелика кількість поляків..
Каплиця.Профіль
Храм Різдва Прсв.Богородиці ( 1855-1857рр.;1902-1914рр.)
Дзвіниця (18ст.?)
Має Угнів і свого святого великомученика - блаженного Северина Бараника. Отець Бараник, який народився в Угневі, у 1941 р. був закатований енкаведистами у дрогобицьких «Бригідках». На той час він служив ігуменом Василіанського монастиря та парохом церкви Святої Трійці у Дрогобичі. 26 червня 2001 р. Северин Бараник був беатифікований Римським папою Іваном Павлом ІІ. Нині він вважається покровителем міста.
Храм.Фасад
Храм Різдва Богородиці. Профіль
Вечірнє,зимове
Єдиною пам’яткою Угнева, яка сьогодні відбудована, є церква Різдва Пресвятої Богородиці. Збудована дерев’яною в 1500 р., вона була повністю знищена під час пожежі 1780 р. Відновлена церква також була дерев’яною, за виключенням пресвітерської частини, яку змурували з каменю. І до сьогодні на подвір’ї церкви збереглася триярусна дерев’яна дзвіниця з тих часів. У 1855-1857 рр. коштами меценатів Жуковських було побудовано повністю кам’яну церкву, для зведення якої розібрали цегляний мур із решток оборонних валів.
У 1902-1914 рр. церкву добудували, а в 1930-их провели масштабну реконструкцію. В рамках оновлення святиня отримала свій найцінніший на сьогодні скарб - настінні розписи, виконані одним з кращих майстрів Галичини Дем’яном Горняткевичем. Митець зобразив на стінах храму не лише образи святих, а й історичні постаті - Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Данила Романовича, Андрея Шептицького та ін.
У 1936 р новонамальовану церкву було освячено. Після війни протягом 1946-1956 рр. у приміщенні церкви облаштували машинно-тракторну станцію, а з іконопису зникли деякі постаті.Фахверк
Симпатична ,невідомого призначення
Старовинна колона на території хоспісу
Колись при костелі діяла польська школа,яку ліквідували у через малу кількість учнів. Вже у 1878 р. до Угнова прибули сестри феліціянки і знову відкрили приватну двокласову жіночу школу.
Мова йде про історію польської школи, де тепер існує сучасний освітній заклад, хоча в Угнові була ще українська чоловіча школа при церкві. За радянських часів у жовтні 1952 р. школу знову відкрили і вона діє дотепер.
Декілька років тому при демонтуванні фасаду було виявлено замурований бетонний хрест зі східної сторони. Його відновили і святиня є окрасою закладу.Будівля хоспісу-колишній судовий будинок(?)
Пошарпана будівля-притулок для стареньких
Меморіальний знак
У 1902р. в Угневі було побудовано одноповерховий(!) будинок для суду на вул. Равській(за містом) та нову муровану будівлю судових арештів. Під будинок суду викуплено частину землі від міщанина Гілярія Камінського. Заклад містив у собі 10 більших і 9 менших кімнат. В будинку арешту було 5 келій та двокімнатне помешкання доглядача. За часів Австрії в будинку суду містилися каса скарбового уряду і кадастральний уряд, які за Польщі було перенесено до Рави-Руської, а в судовому будинку розмістили поштовий уряд і пост державної поліції.
Суд в Угнові проіснував до липня 1944 р. Пізніше в цьому закладі розміщувався туберкульозний санаторій, потім відкрили наркологічний диспансер. Зараз - це будинок хоспісу, де проводять майже всю старість хворі літні люди.Будівля на території
Профіль
Брама + колона
Попри величну історію, сьогодні Угнів фактично занепадає, не маючи ані робочих місць, ані людських умов для життя. Наразі місто навіть не газифіковано(?), а основним засобом пересування розбитими дорогами залишаються велосипеди.
Вулиця
Нічого з вищеперерахованого у нас не співпало,але на допомогу прийшла сама Природа- "підлатала" ями-провалля снігом,який втрамбувавшись утворив непогане покриття (ну так,коли ми повертались додому,під впливом сонячних променів "покриття" критично попсувалось),тож можна було ризикнути..
Вперше сюди ми навідувались ще у 2010-му,та й то,попавши у містечко надвечір,встигли оглянути лише масивний костел,тож тепер вирішили грунтовно пройтися вуличками найменшого(!)міста України. Нас вітає Угнів!
Сполохали фазанів
А куріпочки не надто боязкі
На в*їзді(з сторони Белза) одразу ж натикаємося на чотириповерхову будівлю млина,яка була зведена у 1886 р.(?), на місці старого водяного млина. Щодо того хто звів споруду,та був її першим власником-інформація для мене невідома.
На сьогодні млин не виконує свого призначення,та в приміщенні ще збереглося старе обладнання австрійського періоду. Внаслідок меліорації старе русло р.Солокії висохло,а на згадку залишилося величезне залізне колесо(?) чи швидше (за підказкою)-турбіна, розташована горизонтально.Будівля млина (1886р.)
Всередині,на одному із поверхів
Всередині,на одному із поверхів-2
Час заснування міста Угнів достеменно не відомий. Перша літописна згадка про нього датується 1360 р., хоча є припущення, що це поселення згадується ще у «Повісті минулих літ». Того часу це було скоріше велике ремісниче село, ніж місто. З 1462 р. Угнів отримав магдебурзьке право, а разом з ним - привілей на проведення ярмарок та торгів. У місті з'явився бургомістр, війт, судді та громадська рада. У 1470 р. тодішній власник міста, Зигмунт з Радзанова, заклав в Угневі католицький костел, а згодом і парафію.
Панорамне,засніжене
Залишки обладнання
Старий млин на в*їзді у містечко
На відміну від більшості українських міст, Угнів ніколи не знав кріпосного права, це завжди було місто ремісників - шевців, чоботарів, кушнірів, ковалів, гончарів. Чоботи-угнівці були відомі далеко за межами міста і хоч шилися на одну ногу, вони вважалися найтеплішими і дуже зручними. Іван Франко тричі приїжджав сюди і навіть присвятив окрему роботу опису виробництва угнівських чобіт. В міському краєзнавчому музеї зберігається фрагмент знаменитого угнівського чобота, підковки котрого нагадували кінські підкови. Мали угнівці і власний неповторний одяг, яким дуже пишалися. Угнівські чоботи славилися аж до 20 ст. Торги в Угневі проводилися щотижня, а великі ярмарки - двічі на рік.
Монастир сестер-феліціянок (19ст.) / школа
Відреставрована будівля - сучасна школа
Старенька будівля на території колишнього кляштора
"Це містечко розташоване над рікою Солокією, за 2 км від польського кордону та у 18 км від найближчого великого міста Белза, у Сокальському районі. Навколо розкинулися мальовничі ліси, а в самому Угневі зустрічаються пам’ятки давніх часів - від земляних валів старовинного замку до середньовічного костелу. Проте всюди відчувається запустіння, надзвичайні історичні будови занепадають та руйнуються, а колись величне містечко нині виглядає нікому не потрібним." (Інфо).
"Оновлення" старенького будиночку (тут "жив"е(?) Ощадбанк)
Єврейська школа (хедер)
Єврейські пам*ятки
Як нам повідомили- у містечку діє лише один заклад харчування (кафе,чи може його й рестораном вважають),але на час нашого візиту,у ньому саме справляли поминки,тож посмакувати місцевою кухнею нам не вдалося.Довелось втамовувати голод напівфабричними чебуреками,які нам люб*язно підігріли у магазинчику,по сусідству із згаданим кафе. Доречі,кава у магазині також вельми смачна- нам її винесли у компактній картонній коробочці,а стаканчики закрили плівкою(щоб напиток завчасно не охолов,та й краще запарився). Подача-як у кращих закладах,без сарказму,ми були приємно вражені)).
Синагога (поч.ХХ ст.)
Фото
Модернова споруда сільськогосподарського ліцею
У XVII ст. місто зазнало лихих часів: 1621р. - напад татар, 1624р. - епідемії чуми і холери, 1634р. - величезна пожежа, що знищила майже все місто. А в 1648 р. на польський Угнів напали козаки Б. Хмельницького. 1680 р. приніс ще одну пожежу, в якій було знищено не тільки багато осель, а й знаменитий костел разом із монастирем.
Божниця
Симпатичний особнячок з підпсованим фронтоном
Каплиця на пагорбі
Фундатором мурованого костелу в Угневі на місці дерев'яного храму стали Христофор Дунін та його дружина Маріанна зі Зборовських. Костел почали будувати бл. 1683 р. за проектом архітектора В. Лєнартовича у стилі ранішнього бароко. 21 серпня 1695 р. храм консекрували. Вдова Маріанна Дуніна заснувала при храмі у 1698 р. дім для убогих, а також виділила кошти на додаткове оснащення костелу.
8 червня 1915р. костел під час боїв обстріляла артилерія, від чого завалилась одна з веж, було пошкоджено дах та мури. Реставрація храму відбувалась у 1922 р. та в 1927-1931 рр. Святиня зазнала пошкоджень також і в ВВВ, її відновили у 1945-1951 рр., коли Унів перебував у складі Польщі.
Відділення зв*язку / дім нотаріуса Целевича(?)
Амбулаторія сімейної медицини
Один із ряду цікавеньких будиночків на вул. Січових стрільців
У 1951р. після повернення Угнева до СРСР костельне майно вивезли до Польщі, а храм перетворили на склад міндобрив. У 1963 р. будівлю внесли до Реєстру пам'яток, але через відсутність ремонту він опинився у стані руїни. Після передачі костелу Державному історико-культурному заповіднику у Белзі в храмі протягом 2007 р. відбулися певні реставраційні роботи, а 2012 р. його накрили новою бляхою.
Трапляються й такі
Непоодиноко..
Міська рада
Костел Успіння Прсв.Діви Марії- оборонного типу, однонавний. Фасад складається з трьох половинчатих виступів. На західному фасаді - дві двоярусні вежі.
Головний вівтар храму оздоблювала ікона Успіння Пресвятої Діви Марії, що була копією картини Тиціана. Склепіння, стіни вкривали орнаментальні розписи. На осі костелу була розміщена двоярусна брама-дзвіниця з бароковим фронтоном.Дерев*яний,з ганком
Костел Успіння Прсв.Богородиці та брама-дзвіниця (1695р.)
Храм- велет
Не лише найменшою кількістю населення славиться це містечко, а насамперед історією та людьми. Любив тут бувати Іван Франко, не раз зупинялися король Данило(?!) та інші українські князі. Зрештою, з Угнева пішов творити у світ композитор Анатолій Кос-Анатольський. Його батьки спочивають на угнівському старовинному цвинтарі, який причаївся недалеко від церкви. Кам'яні хрести схожі на готичні декорації - громіздкі, похилені. Деякі написи вже не розібрати і не віднайти стежок між могилами. Проте атмосфера цього місця заворожує, ідучи мимоволі приповільнюєшся, щоб не порушити її спокою.
Барочна споруда (17ст.). Тил
Ясен (обрубок) Я.Павліковського. Вік-400 років
Монументальний.Оборонний
Євреї селилися в Угневі віддавна через сприятливі умови для розвитку ремесел, особливо шевського та торгівлі. Синагога зведена, ймовірно, тим же будівничим, що будував божницю у Великих Мостах, з цегли в стилі Rochbau .
Споруда зведена в стилі історичного модерну. В архітектурному вистрої святині східні мотиви поєднані з класицистичними. У повоєнний час синагога була пристосована під торгівельній заклад, через що втратила первісне просторово-планувальне вирішення. До прямокутного у плані об'єму чоловічого залу від заходу прилягає партеровий пуліш, від півночі - партерові жіночі молитовні. Синагога вкрита дахом з заломом, а фасади увінчані профільованим карнизом.
Божниця стоїть окремо, а на захід від неї знаходиться колишня єврейська школа (хедер). У 1994 р. проведено обстеження та обмірні креслення синагоги. Зараз синагога перебуває «на балансі» місцевого ліцею,та,на жаль,споруда продовжує руйнуватись..Двоярусна брама-дзвіниця оборонного типу
Панорама
Симпатична будівля музею
На відміну від більшості галицьких містечок, Угнів мав яскраво виражений український характер. Українська мова переважала в побуті, хоча українців в місті було трохи більше третини. Тут активно діяли товариства “Сокіл”, “Сільський господар”, “Просвіта”. Недарма Угнів називали "Назаретом української інтелігенції".
Місто має підстави пишатися багатьма своїми уродженцями. У сер. 19 ст. значну роль у його розвитку відіграла сімейна пара Степана і Пелагії Жуковських. Ці меценати-благодійники фундували в місті будівництво бурси, цвинтарної каплиці та церкви, заснували фонд, за кошти котрого українська молодь мала змогу вчитися в гімназіях та університетах.Карта пам*яток містечка
Старі поховання на кладовищі
Каплиця-усипальниця родини Жуковських (1870р.)
У 1772 р., після першого поділу Польщі, Угнів відійшов до Австрії, в складі якої і пробув до 1918 р. Тоді він був включений до ЗУНР, а потім знов опинився в складі Другої Речи Посполитої. На поч. ХХ ст. у місті проживало бл. 5 тис. мешканців, було залізничне сполучення. Угнів мав пошту, аптеку, жандармерію, фінансові установи. В роки Першої світової війни була прокладена вузькоколійка, це дало поштовх розвитку містечка. На початок Другої світової населення міста складалося переважно з поляків і налічувало бл. 4 тис. осіб. Під час фашистської окупації євреї Угнева були винищені у концтаборі Белжця, а після війни в рамках акції «Вісла» було здійснене переселення українських родин на північ і захід Польщі. У місті залишилося лише невелика кількість поляків..
Каплиця.Профіль
Храм Різдва Прсв.Богородиці ( 1855-1857рр.;1902-1914рр.)
Дзвіниця (18ст.?)
Має Угнів і свого святого великомученика - блаженного Северина Бараника. Отець Бараник, який народився в Угневі, у 1941 р. був закатований енкаведистами у дрогобицьких «Бригідках». На той час він служив ігуменом Василіанського монастиря та парохом церкви Святої Трійці у Дрогобичі. 26 червня 2001 р. Северин Бараник був беатифікований Римським папою Іваном Павлом ІІ. Нині він вважається покровителем міста.
Храм.Фасад
Храм Різдва Богородиці. Профіль
Вечірнє,зимове
Єдиною пам’яткою Угнева, яка сьогодні відбудована, є церква Різдва Пресвятої Богородиці. Збудована дерев’яною в 1500 р., вона була повністю знищена під час пожежі 1780 р. Відновлена церква також була дерев’яною, за виключенням пресвітерської частини, яку змурували з каменю. І до сьогодні на подвір’ї церкви збереглася триярусна дерев’яна дзвіниця з тих часів. У 1855-1857 рр. коштами меценатів Жуковських було побудовано повністю кам’яну церкву, для зведення якої розібрали цегляний мур із решток оборонних валів.
У 1902-1914 рр. церкву добудували, а в 1930-их провели масштабну реконструкцію. В рамках оновлення святиня отримала свій найцінніший на сьогодні скарб - настінні розписи, виконані одним з кращих майстрів Галичини Дем’яном Горняткевичем. Митець зобразив на стінах храму не лише образи святих, а й історичні постаті - Івана Мазепу, Тараса Шевченка, Данила Романовича, Андрея Шептицького та ін.
У 1936 р новонамальовану церкву було освячено. Після війни протягом 1946-1956 рр. у приміщенні церкви облаштували машинно-тракторну станцію, а з іконопису зникли деякі постаті.Фахверк
Симпатична ,невідомого призначення
Старовинна колона на території хоспісу
Колись при костелі діяла польська школа,яку ліквідували у через малу кількість учнів. Вже у 1878 р. до Угнова прибули сестри феліціянки і знову відкрили приватну двокласову жіночу школу.
Мова йде про історію польської школи, де тепер існує сучасний освітній заклад, хоча в Угнові була ще українська чоловіча школа при церкві. За радянських часів у жовтні 1952 р. школу знову відкрили і вона діє дотепер.
Декілька років тому при демонтуванні фасаду було виявлено замурований бетонний хрест зі східної сторони. Його відновили і святиня є окрасою закладу.Будівля хоспісу-колишній судовий будинок(?)
Пошарпана будівля-притулок для стареньких
Меморіальний знак
У 1902р. в Угневі було побудовано одноповерховий(!) будинок для суду на вул. Равській(за містом) та нову муровану будівлю судових арештів. Під будинок суду викуплено частину землі від міщанина Гілярія Камінського. Заклад містив у собі 10 більших і 9 менших кімнат. В будинку арешту було 5 келій та двокімнатне помешкання доглядача. За часів Австрії в будинку суду містилися каса скарбового уряду і кадастральний уряд, які за Польщі було перенесено до Рави-Руської, а в судовому будинку розмістили поштовий уряд і пост державної поліції.
Суд в Угнові проіснував до липня 1944 р. Пізніше в цьому закладі розміщувався туберкульозний санаторій, потім відкрили наркологічний диспансер. Зараз - це будинок хоспісу, де проводять майже всю старість хворі літні люди.Будівля на території
Профіль
Брама + колона
Попри величну історію, сьогодні Угнів фактично занепадає, не маючи ані робочих місць, ані людських умов для життя. Наразі місто навіть не газифіковано(?), а основним засобом пересування розбитими дорогами залишаються велосипеди.
Вулиця