Замково-храмове: Токи - Скорики
Є ще у нас твердині,є храми,є садиби.. Та час їх не лікує і не шкодує. От що встигнуть підлатати-підліпити,то ще воно й постоїть і потішить око десяток літ,а на що реально "забили"-то вже й руїну можна застати,або порослі травою пагорби чи деревами панські парки. Воно ніби не зовсім наше,свого роду навіть вороже нам (не дуже ми братались із ляхами-поляками та москалями-росіянами),але все ж на нашій землі знаходиться,з нашою історією пов*язане та спогадами просякнуте,та й так,що вже і поріднилося..
Монумент полеглим у ВВВ (1966р.) в с.Скорики
Церква Іоанна Богослова(1695р.?) з дзвіницею(2011р.)
Церкву Іоанна Богослова у Скориках відносять до подільського стилю будування храмів: тридільна, трибанна, архаїчна у своїх квадратних зрубах, з широким дашком-опасанням, який захищає низ будівлі від дощових вод. Церква є однією із чотирьох у Тернопільській області, де збереглась гонтова покрівля. Пам'ятка архітектури національного значення, внесена до реєстру ЮНЕСКО.
Надбрамна триярусна дзвіниця
Тридільна дерев*яна,під гонтом
Час побудови викликає у дослідників суперечки: церква збудована у XVII ст., 1700р. або 1744 р. За легендою, Б. Хмельницький перед поход на Збараж сповідався та причащався із козацьким військом у цій церкві, тому церква могла бути збудованою ще у сер. XVII ст. Реставрованою церква була в 1989-1991 рр., іконостас реставровано у 1999 р. Вид на храм з дзвіниці
Зупинка + маф у центрі села
В інтер'єрі храму є дуже цінний іконостас, виконаний невідомими майстрами одночасно із самою церквою. За легендою його фундував Б.Хмельницький і наказав волами привезти у село. Основним мотивом різьблення є своєрідно трактоване листя аканту, виноградні грона й квіти. Зображення іконостасу виконано до найглибших національних традицій: навіть маленького Ісуса вдягнено в українську вишиванку.
Храм Іоанна Богослова
Профіль
Щодо прекрасно відреставрованого іконостасу зараз навіть існує сучасна легенда: « У 1999 р., незадовго до виборів, Л. Кучма в робочій поїздці Зх. Україною завітав у Скорики. Там відвідав славнозвісну дерев'яну церкву, в якій, за легендою, перед походом на Збараж 1649 р. сповідалися і приймали причастя козаки Б. Хмельницького разом із гетьманом. Скориставшись слушним моментом, кмітливий священик о. С. Кебало оповів високопосадовцю, що Богдан-Зиновій та інші славні гетьмани, які заходили до скориківської церкви неодмінно і щедро жертвували на храм. І, мовляв, незле було б і панові Кучмі, наслідуючи їх, подбати про трьохсотрічний диво-іконостас, що його, кажуть, колись доставили до Скориків волами за наказом самого Хмельницького. Відступати було нікуди - кошти на реставрацію іконостасу було виділено». З бюджету (суб*єктивна думка)).
Вечеря під Отцем
Вежа Токівського (Ожиговецького) замку
Опісля переміщаємося до села,яке знаходиться на межі областей.
В історичних джерелах 1741 р. передмістя м. Ожигівці (нині с. Ожигівці Волочиського р-ну Хмельницької обл.), відомого з 1430 р., на якому були господарства - токи і жили люди, вперше згадується як с. Токи у презенті князя М. Корибута Вишнівецького на призначення священика до місцевого храму Преображення.
Остання.П*ятикутна
Наприк. ХVI ст. Я. Збаразький споруджує в Ожигівцях кам’яний замок. Твердиня була споруджена у стратегічно важливому місці - на схід від укріплень знаходилось місце, де зливалися Кучманський і Чорний шлях, якими татари нападали на українські землі. Сам замок розташований на півострові на вершині кам’яного пагорба,оточеного водою. Можливо, спершу це був острів. Озеро було створено в заболоченій місцевості, в долині р. Збруч. Води Збруча наповнювали цю штучну водойму.
Панорама з видом на село
Всередині
В 1631 р. фортеця перейшла у власність Вишневецьких,а у 1744 р., коли рід Вишнівецьких згас, замок-фортеця дісталася поміщикам Чарнецьким, далі Матковським.
Споруда мала форму неправильного трикутника, у кутах якого знаходилися три оборонні вежі, між якими височіли високі мури товщиною у два метри. Ворота в фортецю знаходилися з південної сторони мурів. Над воротами височіла надбрамна оборонна вежа.Кожна башта мала три яруси: на верхньому ярусі були облаштовані каземати, в нижніх двох ярусах знаходилися два оборонні яруси з стрільницями.
Всередині-2
Внизу-бійниці,зверху-казематна надбудова
Уперше мури Токів упали в 1648 р. перед козацьким військом. Тоді замок зруйнували, залогу знищили, а в’язнів визволили. Остаточно замок у Токах зруйнували турки в 1675 р.
У 1772 р., коли Збруч став кордоном, замок і поселення Токи перейшли до складу Австро-Угорщини. Ожигівці залишилися у складі Речі Посполитої, а в 1793 р. їх захопила Російська імперія. Кордон розʼєднав родини, але селяни, як розповідається в старих оповідках, ще довгий час таємно ходили один до одного, користуючись замковими підземеллями. Залишки вежі та муру Токівської твердині
Підтримували у належному стані та відбудовували втрачене замку майже до кін. XVIII ст. - до того часу, поки він ще мав оборонне значення. Опісля місцеві жителі та приїжджі розібрали дві вежі та значну частину муру, забравши камінь і цеглу для господарських потреб. За часів Першої світової війни повністю розібрали східну башту, камінь з якої пішов на будівництво дороги між Підволочиськом і Волочиськом. Західну вежу аналогічна доля спіткала уже в 1950-их рр.
На сьогодні Токівський замок скоріше нагадує руїни - частина фортечного муру та п’ятикутна вежа.