Свято-Троїцький монастир в селі Густиня
Дев*ята година лютневого ранку,зимове сонце лише потроху "розчухується",ліниво підіймаючись вверх,а дехто вже щасливий від того,що благополучно(не без допомоги добрих людей) дібрався до другого запланованого пункту. А якщо врахувати те,що я таки трохи сушив голову над тим,як я сюди потраплю,то факт моєї присутності тут, та ще й в таку ранню годину(маючи попереду увесь день) мене таки вельми тішив.
Густиня - це маленьке село з населенням у 150 осіб. Виникло воно у 1600 р., коли монахи з гори Афон Йоасаф та Афанасій з благословення настоятеля Києво-Печерської Лаври прийшли сюди для усамітнення й заснували тут, на острові в заплаві річки Удай серед густого лісу, чоловічий монастир.
Густинський монастир (1614-1844рр.)
Опіку над монастирем взяв на себе князь М. Вишневецький. Він подарував монахам значний земельний наділ: острів та навколишні ліси. Обитель почала швидко розвиватись. Сюди йшли козаки доживати віку і Густинь поступово перетворилася в один з найбільших козацьких монастирів.
Будівлі біля комплексу
Будівлі біля комплексу-2
Мури та одна із веж + надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця
У 1623-1627 рр. в монастирі було створено "Густинський літопис" - видатну пам’ятку української історіографії. Цей документ містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 р. Невідомий автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому джерела. Відомим літопис став після того, як ієромонах М. Лосицький у 1670 р. склав основний список літопису (фактично переписав його).
Обительський малинник
Михайлівська- Варваринська(?) церква(18ст.) + корпус настоятеля(1719р.)
Кутова вежа з янголом-сурмачем
У 1639 р. обитель вiдвiдав Київський митрополит Петро Могила. Він привіз із собою нового ігумена з Лаври Іллю Торського. У 1641 р. був закладений камінь на місці побудови нової святині, а 1644 р. вона була зведена та освячена, як Церква святої Трійці.
В 1648 р. монастир зруйнували повстанці, але Б. Хмельницький взяв цю обитель під свою «протекцію й оборону» та забезпечив їй земельні володіння.Первісно усі будівлі монастиря були дерев’яними. Вони неодноразово горіли і відбудовувались. Після пожежі 1671 р. почалося зведення мурованих будівель, серед яких першою постав Троїцький собор - унікальна пам’ятка українського бароко. Будівництво споруди фінансував гетьман Іван Самойлович. Освятив храм архієпископ Чернігівський Лазар Баранович у 1675 р. Він став одним із найгарніших п’ятибанних храмів Лівобережжя.
Комплекс Густинської обителі
Монастирське кладовище
Три храми
Активна розбудова монастиря продовжилась наприк. XVII ст. Фінансував її прилуцький полковник Д. Горленко. Тоді монастир було обнесено високим оборонним муром з наріжними вежами на кутах. Мур мав двоярусні аркади, проходи із внутрішнього боку та вузькі бійниці. В майбутньому він неодноразово перебудовувався й поступово втратив свою обороноздатність та первісний вид.
В систему мурів були вписані три великі потужні брами. Над західною брамою за кошти Д. Горленка збудували Миколаївську церкву. Тривалий час це була типова однобанна барочна будівля. Такою її й намалював Т. Шевченко під час відвідин монастиря у 1845 р. Але у друг. пол. ХІХ ст. церкву перебудували,-вона перетворилась на триярусну надбрамну дзвіницю із високим шатровим верхом. Такою вона є і зараз.
Троїцький собор (1675р.?)
Петропавлівська надбрамна церква (1693-1708рр.)
Воскресенська трапезна церква (1695р.;1844р.)
Над східною брамою той же Д. Горленко протягом 1693-1708 рр. збудував Петропавлівську церкву. Храм зазнав значної перебудови у 1845 р. Прекрасний п’ятибанний храм, церква-фортеця, яка свого чаус повинна була обороняти одну із монастирських брам під час ворожих нападів.
Ще однією святинею монастиря є Воскресенська церква. Її почали будувати ще у 1636 р. (1695р.?),але сучасного вигляду вона набула лише у 1844р. До церкви було прибудовано келії та трапезну палату тому її ще часто називали Трапезною церквою. У 1845 р. під Воскресенською цервою було поховано генерал-губернатора Малоросії М. Рєпніна. Згодом під храмом влаштували склеп і він став родинною усипальнею роду Рєпніних-Волконських.
Панорама
Інфо-стенд
Гать,як вона є
Заплави р.Удай
На території Густинського монастиря є ще одна церква - Святої Варвари. Вона була зведена у 1719 р. і є частиною будинку настоятеля.
Фото
Воскресенський храм
Троїцький собор
Троїцька та Петропавлівська церкви
Крім Самойловича й інші гетьмани, а також козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. В сер. XVIII століття монастирю належало більше 3000 десятин в Чернігівській губернії та більше 3000 душ селян. Багатством монастир поступався лише Києво-Печерській лаврі.Наприк. XVIII ст. цей монастир був одним із найбагатших в Україні, але 1786 р. російський уряд секуляризував його володіння. Катерина II, указом 1786 р. перевела монастир до розряду «позаштатних», а з часом й зовсім ліквідувала. Після затвердження штатів для монастирів у 1793 р. Густинський монастир був закритий. Більш ніж 50 років він простояв недіючим, огорожа, будівлі, церкви було пошкоджено.
Фото
Фото-2
Фото-3
Відновлення почалося в 1841 р. зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого з відозвою звернувся Гедеон. У 1843 р. вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу, а 15 травня 1844 р., на храмове свято відбулося урочисте відкриття монастиря. Тоді ж, у 1844 р., настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія. Як зазначає український письменник О. Кониський:
«…першим ділом таких оновителів - знівечити в монастирі і по церквах все, що нагадує українську окремішність, усе, що не підходить під мірку й смак московсько-візантійського чернечого деспотизму й аскетизму».
В головній Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького і гетьмана Мазепи, засипали родовий склеп Горленків, познімали з образів і переплавили дорогоцінні Шати ікони з гербами Горленків і Самойловичів. Старовинні іконостаси й козацькі ікони замінили новими, замовленими в Петербурзі. Паралельно ж відновили напівзруйновані церкви, спорудили дзвіницю, побудували також готель, два флігелі для монахів, господарчий двір із коморами й стайнями.
Мала дзвіниця та крамниця на території монастиря
Дзвіниця та келійний корпус
Надбрамний Петропавлівський храм.Фасад
Трапезна Воскресенська(Успенська) церква.Профіль
28 червня 1845 р. на Прилуччині побував Тарас Шевченко, маючи за мету змалювати архітектурні й історичні пам'ятки стародавньої Густині.
В монастирі після відродження його, одна за другою відновлювались церкви. Усі вони в якійсь мірі були перебудовані, модернізовані, практично майже незмінною залишилась лише головна Троїцька церква. Архімандрит Нектарій, що правив у Густині наприк. XIX ст. відновив стару валківську греблю з п'ятьма містками, сад біля монастиря, започаткував декоративний парк навколо монастирських мурів. Були висаджені дерева, влаштовані квітники, алеї з альтанками і зручними лавами, побудована загорожа з хвіртками. Густиня знову стала місцем паломництва. Під її стінами збиралися ярмарки, а ікону Густинської Божої Матері виносили з Троїцької церкви і ставили у капличці посеред ярмарку.
Келійний корпус на реставрації
Корпус настоятеля та храм Св.Варвари з "вдалою" прибудовою
Фото
Монастир процвітав до Жовтневого перевороту 1917 р. 14 серпня 1920 р. «керівником» монастиря став Прилуцький відділ наросвіти, який влаштував тут дитячу колонію, що проіснувала до поч. 1941 р. Монастир втратив усі права на землю, інвентар, майно, урожай, продукти харчування. Ченцям видавали лише мізерний пайок. Створена радянською владою ліквідаційна комісія Густинського монастиря почала особливо активно діяти у 1923 р. С. Лубенцову, останньому архімандриту монастиря та братії у кількості 48 осіб було виділено звоноверховий будинок і сарай, церкви закрили, майно та землю відібрали.
Територія
Територія-2
Територія-3
У березні 1924 р. знову монастир було закрито, цього разу надовго. Ікони та різний іконостас XVII ст. були порубані на дрова, В 30-их рр. ХХ ст. було прийняте рішення про повну руйнацію Густинського монастиря, але його змогли відстояти. У 1943 р., при німецькій окупації, було дозволено оселитись тут монашкам з закритого радянською владою Ладанського Покровського монастиря, монастир знову відродився як жіночий. Він розмістився в двоповерховому Варваринському корпусі. Богослужіння здійснювалось у Воскресенській церкві.
Бароковий храм
Один із келійних корпусів
Келійний корпус-2(?)
У 1940-их рр. на території монастиря був розміщений психоневрологічний диспансер. Самих же монахинь 12 липня 1959 р., на свято Петра і Павла, після чергового закриття Густинської обителі, виставляють за ворота. У повоєнні часи в монастирі мешкали інваліди та люди похилого віку. Ікони частково були перевезені до Прилуцького Стрітенського собору, а решту вивіз до церкви с. Ряшки о.Миколай. Пізніше церква згоріла разом з іконами.
Радянська влада влаштувала у стінах і храмах обителі спочатку колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічну лікарню, яка проіснувала тут до 1991 р. Нове, вже четверте, відродження почалося 1993 р., коли в Густині відновився жіночий монастир.
Надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця. Вид з двору
Арковий прохід Миколаївського храму
Надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця. Вид з вулиці
Поблизу Густинського Свято-Троїцького монастиря проходить старовинний козацький шлях Козацька гать. Гать являє собою переправу через р. Удай до Густині. Тут була встановлена пам’ятна арка та облаштована територія і насип.
Колись Козацька гать служила головним шляхом до Успенського ярмарку, що проходив біля Густинського монастиря. Греблю зводили протягом 20 років. Її ширина сягала 8 метрів, а висота - 3. За переказами старожилів, гребля була завдовжки біля 2 км.
Готель та храм-дзвіниця
Густиня - це маленьке село з населенням у 150 осіб. Виникло воно у 1600 р., коли монахи з гори Афон Йоасаф та Афанасій з благословення настоятеля Києво-Печерської Лаври прийшли сюди для усамітнення й заснували тут, на острові в заплаві річки Удай серед густого лісу, чоловічий монастир.
Густинський монастир (1614-1844рр.)
Опіку над монастирем взяв на себе князь М. Вишневецький. Він подарував монахам значний земельний наділ: острів та навколишні ліси. Обитель почала швидко розвиватись. Сюди йшли козаки доживати віку і Густинь поступово перетворилася в один з найбільших козацьких монастирів.
Будівлі біля комплексу
Будівлі біля комплексу-2
Мури та одна із веж + надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця
У 1623-1627 рр. в монастирі було створено "Густинський літопис" - видатну пам’ятку української історіографії. Цей документ містить виклад історії України з часів Київської Русі до 1597 р. Невідомий автор використав староруські, польські, литовські, візантійські та інші відомі йому джерела. Відомим літопис став після того, як ієромонах М. Лосицький у 1670 р. склав основний список літопису (фактично переписав його).
Обительський малинник
Михайлівська- Варваринська(?) церква(18ст.) + корпус настоятеля(1719р.)
Кутова вежа з янголом-сурмачем
У 1639 р. обитель вiдвiдав Київський митрополит Петро Могила. Він привіз із собою нового ігумена з Лаври Іллю Торського. У 1641 р. був закладений камінь на місці побудови нової святині, а 1644 р. вона була зведена та освячена, як Церква святої Трійці.
В 1648 р. монастир зруйнували повстанці, але Б. Хмельницький взяв цю обитель під свою «протекцію й оборону» та забезпечив їй земельні володіння.Первісно усі будівлі монастиря були дерев’яними. Вони неодноразово горіли і відбудовувались. Після пожежі 1671 р. почалося зведення мурованих будівель, серед яких першою постав Троїцький собор - унікальна пам’ятка українського бароко. Будівництво споруди фінансував гетьман Іван Самойлович. Освятив храм архієпископ Чернігівський Лазар Баранович у 1675 р. Він став одним із найгарніших п’ятибанних храмів Лівобережжя.
Комплекс Густинської обителі
Монастирське кладовище
Три храми
Активна розбудова монастиря продовжилась наприк. XVII ст. Фінансував її прилуцький полковник Д. Горленко. Тоді монастир було обнесено високим оборонним муром з наріжними вежами на кутах. Мур мав двоярусні аркади, проходи із внутрішнього боку та вузькі бійниці. В майбутньому він неодноразово перебудовувався й поступово втратив свою обороноздатність та первісний вид.
В систему мурів були вписані три великі потужні брами. Над західною брамою за кошти Д. Горленка збудували Миколаївську церкву. Тривалий час це була типова однобанна барочна будівля. Такою її й намалював Т. Шевченко під час відвідин монастиря у 1845 р. Але у друг. пол. ХІХ ст. церкву перебудували,-вона перетворилась на триярусну надбрамну дзвіницю із високим шатровим верхом. Такою вона є і зараз.
Троїцький собор (1675р.?)
Петропавлівська надбрамна церква (1693-1708рр.)
Воскресенська трапезна церква (1695р.;1844р.)
Над східною брамою той же Д. Горленко протягом 1693-1708 рр. збудував Петропавлівську церкву. Храм зазнав значної перебудови у 1845 р. Прекрасний п’ятибанний храм, церква-фортеця, яка свого чаус повинна була обороняти одну із монастирських брам під час ворожих нападів.
Ще однією святинею монастиря є Воскресенська церква. Її почали будувати ще у 1636 р. (1695р.?),але сучасного вигляду вона набула лише у 1844р. До церкви було прибудовано келії та трапезну палату тому її ще часто називали Трапезною церквою. У 1845 р. під Воскресенською цервою було поховано генерал-губернатора Малоросії М. Рєпніна. Згодом під храмом влаштували склеп і він став родинною усипальнею роду Рєпніних-Волконських.
Панорама
Інфо-стенд
Гать,як вона є
Заплави р.Удай
На території Густинського монастиря є ще одна церква - Святої Варвари. Вона була зведена у 1719 р. і є частиною будинку настоятеля.
Фото
Воскресенський храм
Троїцький собор
Троїцька та Петропавлівська церкви
Крім Самойловича й інші гетьмани, а також козацька старшина дарувала монастирю землі, села та хутори. В сер. XVIII століття монастирю належало більше 3000 десятин в Чернігівській губернії та більше 3000 душ селян. Багатством монастир поступався лише Києво-Печерській лаврі.Наприк. XVIII ст. цей монастир був одним із найбагатших в Україні, але 1786 р. російський уряд секуляризував його володіння. Катерина II, указом 1786 р. перевела монастир до розряду «позаштатних», а з часом й зовсім ліквідувала. Після затвердження штатів для монастирів у 1793 р. Густинський монастир був закритий. Більш ніж 50 років він простояв недіючим, огорожа, будівлі, церкви було пошкоджено.
Фото
Фото-2
Фото-3
Відновлення почалося в 1841 р. зі збору коштів серед населення Полтавщини, до якого з відозвою звернувся Гедеон. У 1843 р. вийшов указ Синоду про присвоєння монастиреві 3-го класу, а 15 травня 1844 р., на храмове свято відбулося урочисте відкриття монастиря. Тоді ж, у 1844 р., настоятелем у Густиню Синод призначив колишнього архімандрита одного з монастирів Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія. Як зазначає український письменник О. Кониський:
«…першим ділом таких оновителів - знівечити в монастирі і по церквах все, що нагадує українську окремішність, усе, що не підходить під мірку й смак московсько-візантійського чернечого деспотизму й аскетизму».
В головній Троїцькій церкві знищили портрети князя Вишневецького і гетьмана Мазепи, засипали родовий склеп Горленків, познімали з образів і переплавили дорогоцінні Шати ікони з гербами Горленків і Самойловичів. Старовинні іконостаси й козацькі ікони замінили новими, замовленими в Петербурзі. Паралельно ж відновили напівзруйновані церкви, спорудили дзвіницю, побудували також готель, два флігелі для монахів, господарчий двір із коморами й стайнями.
Мала дзвіниця та крамниця на території монастиря
Дзвіниця та келійний корпус
Надбрамний Петропавлівський храм.Фасад
Трапезна Воскресенська(Успенська) церква.Профіль
28 червня 1845 р. на Прилуччині побував Тарас Шевченко, маючи за мету змалювати архітектурні й історичні пам'ятки стародавньої Густині.
В монастирі після відродження його, одна за другою відновлювались церкви. Усі вони в якійсь мірі були перебудовані, модернізовані, практично майже незмінною залишилась лише головна Троїцька церква. Архімандрит Нектарій, що правив у Густині наприк. XIX ст. відновив стару валківську греблю з п'ятьма містками, сад біля монастиря, започаткував декоративний парк навколо монастирських мурів. Були висаджені дерева, влаштовані квітники, алеї з альтанками і зручними лавами, побудована загорожа з хвіртками. Густиня знову стала місцем паломництва. Під її стінами збиралися ярмарки, а ікону Густинської Божої Матері виносили з Троїцької церкви і ставили у капличці посеред ярмарку.
Келійний корпус на реставрації
Корпус настоятеля та храм Св.Варвари з "вдалою" прибудовою
Фото
Монастир процвітав до Жовтневого перевороту 1917 р. 14 серпня 1920 р. «керівником» монастиря став Прилуцький відділ наросвіти, який влаштував тут дитячу колонію, що проіснувала до поч. 1941 р. Монастир втратив усі права на землю, інвентар, майно, урожай, продукти харчування. Ченцям видавали лише мізерний пайок. Створена радянською владою ліквідаційна комісія Густинського монастиря почала особливо активно діяти у 1923 р. С. Лубенцову, останньому архімандриту монастиря та братії у кількості 48 осіб було виділено звоноверховий будинок і сарай, церкви закрили, майно та землю відібрали.
Територія
Територія-2
Територія-3
У березні 1924 р. знову монастир було закрито, цього разу надовго. Ікони та різний іконостас XVII ст. були порубані на дрова, В 30-их рр. ХХ ст. було прийняте рішення про повну руйнацію Густинського монастиря, але його змогли відстояти. У 1943 р., при німецькій окупації, було дозволено оселитись тут монашкам з закритого радянською владою Ладанського Покровського монастиря, монастир знову відродився як жіночий. Він розмістився в двоповерховому Варваринському корпусі. Богослужіння здійснювалось у Воскресенській церкві.
Бароковий храм
Один із келійних корпусів
Келійний корпус-2(?)
У 1940-их рр. на території монастиря був розміщений психоневрологічний диспансер. Самих же монахинь 12 липня 1959 р., на свято Петра і Павла, після чергового закриття Густинської обителі, виставляють за ворота. У повоєнні часи в монастирі мешкали інваліди та люди похилого віку. Ікони частково були перевезені до Прилуцького Стрітенського собору, а решту вивіз до церкви с. Ряшки о.Миколай. Пізніше церква згоріла разом з іконами.
Радянська влада влаштувала у стінах і храмах обителі спочатку колонію для малолітніх злочинців, а потім психоневрологічну лікарню, яка проіснувала тут до 1991 р. Нове, вже четверте, відродження почалося 1993 р., коли в Густині відновився жіночий монастир.
Надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця. Вид з двору
Арковий прохід Миколаївського храму
Надбрамна Миколаївська церква-дзвіниця. Вид з вулиці
Поблизу Густинського Свято-Троїцького монастиря проходить старовинний козацький шлях Козацька гать. Гать являє собою переправу через р. Удай до Густині. Тут була встановлена пам’ятна арка та облаштована територія і насип.
Колись Козацька гать служила головним шляхом до Успенського ярмарку, що проходив біля Густинського монастиря. Греблю зводили протягом 20 років. Її ширина сягала 8 метрів, а висота - 3. За переказами старожилів, гребля була завдовжки біля 2 км.
Готель та храм-дзвіниця