В учєнии свєт (20)
Наталя Михайлівна витерла руки об синій халат, і, відступивши на крок, стала критично дивитися на щойно домальований плакат "Пєрвоє сєнтября - Дєнь Знаній!". Дзвіночок, втиснутий після знаку оклику, був дещо кривуватим, але в цілому плакат виглядав яскраво і святково. Наталя Михайлівна схопила зі столу такий же дзвінок і щосили закалатала. До кабінету вбігла Вєрочка в урочистому білому фартусі, з білими же бантами на голові і пов'язаним навколо шиї піонерським галстуком. В руках Вєрочка тримала ранець із написом "Радуга". "Вєрочка, на школьном базарє била?" - суворо запитала Наталя Михайлівна. "Да, Наталь Міхална. Купіла всьо по спіску, даже, по собствєнной ініциатівє - вот - коробочку для завтраков, польскую, гермєтічєскую". "Для заворачіванія завтраков ми всєгда іспользовалі газєти, Вєра" - з докором зауважила Наталя Михайлівна, - "впрочєм, ето нєважно. Надо срочно повторіть завтрашній сценарій празнічной лінєйкі. Форма у всєх єсть? Слова раздалі? Цвєти, тєтрадкі подготовлєни?"...
За годину Наталя Михайлівна стала перед дзеркалом, прокашлялася і голосно почала декламувати вірші одної невизнаної поетеси:
Бєжала в школу я, забив про всє дєла,
І в суматохє шумной, школьной, бєззаботной
Лєтєлі вєрєніцею года
І вот я виросла - давно уже я мама
І в школу я опять свою іду...
За годину Наталя Михайлівна стала перед дзеркалом, прокашлялася і голосно почала декламувати вірші одної невизнаної поетеси:
Бєжала в школу я, забив про всє дєла,
І в суматохє шумной, школьной, бєззаботной
Лєтєлі вєрєніцею года
І вот я виросла - давно уже я мама
І в школу я опять свою іду...