Запис №3: Дуля
Рипнули двері, і в кабінет голови президентської адміністрації Російської Федерації зайшов держсекретар України Олег Рибачук. У приміщенні усе було офіційно - журнальний столик і два м”які крісла обабіч каміна.
-Здравствуйте, Дмітрій Анатольєвіч, - привітався держсек і протягнув руку чоловікові, що йшов йому на зустріч.
-Здорово, брателло. Хорошо, что зашол. Давай с тобой раскладєц процинкуєм, так чтоб до встречи полнимі делегациями всьо прояснить, - сказав Мєдвєдєв і потиснувши руку плеснув по плечі співрозмовника.
- Бистрий ти, однако, сразу к дєлу пєрєходіш, - спробував почати із жарту Олег Борисович.
- Прімєр с твоєго шефа бєру - сказав голова адміністрації і усміхнувся.
- Но, я надєюсь тон будет другим - продовжував у свіцькій манері держсек.
- Тон у нас всєгда одін. Ето ви всьо пєстрітє одтєнками оранжевого с сінімі полосочкамі, - відповів Дмитро Анатолієвич.
- Ну пєстрім ми для слєдующєго доклада в Брюселе, а то Мішку Саакашвілі в прошлий раз склонялі за то, что нєт мол, сільной опозіциі. Ну і с вами надо както діалог развернуть.
- Как нет опозіциі? - збентежився Мєдвєдєв -А СДПУ(О), а „Дєржава”, а наш протеже Януковіч на худой конєц?
- Ой, ну кому нужни ети маргінали? Європє?... Вам?... Увольтє, но сейчас вам можно і с намі на всю мощ работать! І масштаб, і успех, такскть, будут гарантіровани.
- Тут ти прав, брателло Олєг Борісич. Тєпєрь камушков на нашей дорожкє нєт, думаю не сподкньомся, - радісно підтвердив Голова Адмінстрації і дружньо потис руку українському колезі. Але через мить зніяковів і запитав: „Слиш, брателло, а как же нам бить с маргіналамі ? Как-то не красиво получаєтся...”.
- Дмітрій Анатольєвіч, голубчик, ви нє переживайте, Юля іх всех под свойо крило возьмьот, а кто не захочєт тот, как говорітся, бар”єр нє пєрєскочіт.- переконував пан Рибачук - Так что без прісмотра нє останутся, ви там, главноє, добро дайтє чтоб шлі куда надо.
- Ну ето ти будь спок!- і у Дмитра Анатолієвича на лиці з”явилася широка усмішка - Только ви іх фінансірованіє на себя возьмітє, а то вісят баластом.
- Нє вапрос - з такою ж широкою усмішкою відповів Держсек сідаючи у крісло і ховаючи ліву руку в кишені піджака.
- Ех, Олєжка, сегодня же своєму шефу всьо доложу і в октябре уже будем піть за пєрвиє рєзультати разширєнного сотруднічєства, - замріяно прордовжував Мєдвєдєв...
Розмова між двома чоловіками протривала ще півтори години...
Рипнули двері, і охоронець зовнішніх дверей адміністрації президента Росії віддав честь державному секретарю України, супроводжуючи його поглядом до лімузина. ”Что ето он дєржит в свойом левом кармане?” - промайнуло під козирком, до якого була приставлена рука охоронця. Олег Борисович сів у м”яке крісло і покликав: „Ксс, ксс, ксс, ксс ”. Зпід переднього сидіння вилізла руда киця і плигнула чоловіку на коліна. Держсек витягнув руку з лівої кишені піджака і підніс дивно скручену жменю кішці до носа.
- І про тебе я, Мурко, подбав і про Україну не забув, - Олег Борисович розкрив дулю і кішка заходилася злизувати чорну ікру з масної долоні.
-Здравствуйте, Дмітрій Анатольєвіч, - привітався держсек і протягнув руку чоловікові, що йшов йому на зустріч.
-Здорово, брателло. Хорошо, что зашол. Давай с тобой раскладєц процинкуєм, так чтоб до встречи полнимі делегациями всьо прояснить, - сказав Мєдвєдєв і потиснувши руку плеснув по плечі співрозмовника.
- Бистрий ти, однако, сразу к дєлу пєрєходіш, - спробував почати із жарту Олег Борисович.
- Прімєр с твоєго шефа бєру - сказав голова адміністрації і усміхнувся.
- Но, я надєюсь тон будет другим - продовжував у свіцькій манері держсек.
- Тон у нас всєгда одін. Ето ви всьо пєстрітє одтєнками оранжевого с сінімі полосочкамі, - відповів Дмитро Анатолієвич.
- Ну пєстрім ми для слєдующєго доклада в Брюселе, а то Мішку Саакашвілі в прошлий раз склонялі за то, что нєт мол, сільной опозіциі. Ну і с вами надо както діалог развернуть.
- Как нет опозіциі? - збентежився Мєдвєдєв -А СДПУ(О), а „Дєржава”, а наш протеже Януковіч на худой конєц?
- Ой, ну кому нужни ети маргінали? Європє?... Вам?... Увольтє, но сейчас вам можно і с намі на всю мощ работать! І масштаб, і успех, такскть, будут гарантіровани.
- Тут ти прав, брателло Олєг Борісич. Тєпєрь камушков на нашей дорожкє нєт, думаю не сподкньомся, - радісно підтвердив Голова Адмінстрації і дружньо потис руку українському колезі. Але через мить зніяковів і запитав: „Слиш, брателло, а как же нам бить с маргіналамі ? Как-то не красиво получаєтся...”.
- Дмітрій Анатольєвіч, голубчик, ви нє переживайте, Юля іх всех под свойо крило возьмьот, а кто не захочєт тот, как говорітся, бар”єр нє пєрєскочіт.- переконував пан Рибачук - Так что без прісмотра нє останутся, ви там, главноє, добро дайтє чтоб шлі куда надо.
- Ну ето ти будь спок!- і у Дмитра Анатолієвича на лиці з”явилася широка усмішка - Только ви іх фінансірованіє на себя возьмітє, а то вісят баластом.
- Нє вапрос - з такою ж широкою усмішкою відповів Держсек сідаючи у крісло і ховаючи ліву руку в кишені піджака.
- Ех, Олєжка, сегодня же своєму шефу всьо доложу і в октябре уже будем піть за пєрвиє рєзультати разширєнного сотруднічєства, - замріяно прордовжував Мєдвєдєв...
Розмова між двома чоловіками протривала ще півтори години...
Рипнули двері, і охоронець зовнішніх дверей адміністрації президента Росії віддав честь державному секретарю України, супроводжуючи його поглядом до лімузина. ”Что ето он дєржит в свойом левом кармане?” - промайнуло під козирком, до якого була приставлена рука охоронця. Олег Борисович сів у м”яке крісло і покликав: „Ксс, ксс, ксс, ксс ”. Зпід переднього сидіння вилізла руда киця і плигнула чоловіку на коліна. Держсек витягнув руку з лівої кишені піджака і підніс дивно скручену жменю кішці до носа.
- І про тебе я, Мурко, подбав і про Україну не забув, - Олег Борисович розкрив дулю і кішка заходилася злизувати чорну ікру з масної долоні.