Ледве стихли мельникові кроки, Крабат чорним круком вилітає зі своєї тюрми. Він летить над чорним болотяним лісом, перелітає озеро, дві високі гори і ще один ліс, потім під ним стелеться велика рівнина, де тече річка; Крабат летить понад річкою і там, де вона круто повертає, бачить Маркове село. Тепер Крабатові треба знайти велику липу, а під нею - хатку. От уже при світлі місяця добре видно липу, в її велетенській тіні ховається хатка. Крабат сідає на солом'яну стріху. «В комірчині під самим дахом спить моя мати», - сказав Марко. Віконце комірчини прочинене. Крабат прокрадаеться всередину. В кімнаті чути людське дихання. Поступово очі звикають до темряви, Крабат бачить три дитячі ліжечка і широку постіль. Крабат знає: це та хата, яку він шукав, але ж молода жінка в постелі - не Маркова мати. Сівши в головах у сонного чоловіка, Крабат шепоче йому на вухо:
- Де Маркова мати?
Чоловік крізь сон відповідає:
- Вона шукає свого сина.
- Де?
- Скрізь, - шепоче сонний.
Крабат протискусться крізь віконну щілину й сідає на липі.
- Марку, брате, - мовить він уголос, - твоя мати шукає тебе. Як же я знайду її?
Сумний летить Крабат назад, вдивляючись гострим поrлядом у землю. Мати, що шукає свого сина, мабуть, і тепер в дорозі.
Він дивиться тільки вниз, наштовхується на якусь вежу і напівпритомний падає додолу.
Під вежею у закутку, криючись від вітру й негоди, скулилася темна постать. Коли поруч упав птах, постать підвелася. Це жінка - сива, одягнена в чорне. Обличчя виснажене, руки покорчені важкою роботою.
Жінка піднімає птаха і чує, що він ще живий.
- 3ламав собі щось, чорненький? - запитує вона тихим, лагідним голосом.
Вона не лякається, коли крук раптом мовить:
- Нічого я собі не зламав. Наштовхнувся на вежу і мало не вбився.
Жінка виймас з вузлика шматок хліба.
- Спасибі, - каже Крабат, - я не голодний. І не маго часу сидіти тут. До схід сонця я мушу бути у Чорного мельника, який мене зачарував.
Враз йому спадас на думку:
- Лише матері можуть подолати чари. Чи нe стала б ти мені за матір?
Жінкa мовить:
- Було в мене троє синів. Один загинув на війні. Другого вбило дерево. Третій пішов шукати щастя, та не знайшов. Візьму тебе за сина.
- Третій пішов шукати щастя, - повторює Крабат. - Його звали Марком?
Жінка здивовано підводить голову.
- Твій син живий, мамо.- І тільки ти можеш його визволити,- каже Крабат, розповідає їй усе й описує шлях до Чорного млинa.
- Далекий шлях, сину,- зітхає жінка.
- Далекий шлях, мамо, - відповідає Крабат. - І дуже лихий той мельник. Ти мусиш забрати в нього свого сина. Він заведе тебе в кімнату, де на жердці сидітимуть дванадцять круків. Одинадцятеро будуть чистити цзьобами пір'я піц лівим крилом, один - під правим. Це твій Марко.
- А ти? - запитує мати. - Адже я взяла тебе за сина.
- Спасибі тобі, мамо, - каже Крабат. - Менe ти легко пізнаєш по білому сліду ось тут.
Він показує їй свою праву лапу.
- Мельник насміхатиметься, вимагатиме: «Шукай caмa свого сина!» Ти вкажеш на Марка й на мене, і найгрізніші мельникові чари будуть безсилі проти тебе, повір мені.
- Я прийду, - обіцяє жінка.
- Буду вдячний тобі, мамо, - каже Крабат.
- Коли сини живуть по-людському - це найкраща подяка для матерів, - відповідає жінка.
- Треба мені летіти, - поспішає Крабат. - Бувай здорова, тамо! Приходь швидше!
- Прийду,- nовторює жінка. Крабат летить назад так швидко, як тільки можуть нести його крила. Вітг прослизає крізь загратоване вікно за п'ять подихів до сходу сонця.
Коли сонце схиляється за ліс, мельник знову кличе Крабата й Мapкa до себе.
- Ви мені подобаєтесь, хлопці, - каже він. - У кого є трохи розуму в макітрі й ким не тіпає трясця від страху, той вартий більшого, ніж рано чи пізно стати свинею. Я хочу зробити вас своїми помічниками.
Він веде їх до своеї кімнати. На столі ще лежать обгризені кістки, якими він учора бавився.
- То дитячі забавки, - каже він. - Але ж, звичайно, лише хто знає, той може.
- Книги, мельнику! - вимагає Крабат.
- Коли я побачу, що моє діло стало для вас своїм, ви зможете раз у раз зазирати до книг знання і влади, - пояснює мельник. - Але спершу я мушу переконатися, що ви віддані мені.
- Ми віддані, мельнику, - каже Крабат.
- Віддані, хазяїне, - каже Марко.
Мельник сміється, поглядаючи на них:
- Слова для мене ніщо, хрещенички мої. Мене переконують лише діла. 3розуміло?
- 3розуміло! - в оцин голос відповідають Крабат і Марко.
- Гаразд,- каже мельник. - Однак між нами має бути все домовлено. ГІо-перше: хто oбдурить мене - помре. По-друге: ви вже більше не товариші усім іншим, а мої помічники. Ви добре збагнули, що це означає?
- Ми добре збагнули, - відповідають обидва.
- Тоді ми будемо заодно. - Мельник підходить до величезного дубового столу, торкає рукою невидиме перо, висувається шухляда. Він виймас звідти два тонкі, сплетені з червоних і чорних ниток шнури. Оцин припинає до лівого плеча Крабатові, другий - Маркові.
- Цей шнур дає вам владу моїм іменем перетворювати людей на тварин, - пояснює мельник. - Самі ви теж можете прибрати будь-яку подобу. Доки матимете шнур при собі, щомиті можете повернутися назад у людське ество. Але, хрещенички - щоб усе було ясно: проти мене ваш шнур - як муха чхнула. 3розуміло?
Марко і Крабат кивають rоловами. Мельник позирає на годинника. Він дуже поспішає: щороку в одну й ту саму хвилину він мусить на сім разів по сїм годин ставати вовком. Якби він порушив цeй закон, мусив би загииути. Вибирати він може тільки місце. Мельник воліє перетворюватися на вовка десь якнайдалі від млина: невідомий - невпізнаний.
- Я повернуся через два дні, надвечір. До того часу ви повинні намолоти п'ять фунтів золота, - наказує він, перетворюється на ластівку і вмить зникає.
Крабат тягне Марка надвір - ніхто у млині не знає де мельник понавішував своїх шпигунських вух. Серед двору безпечніше.
- Насамперед, - каже Крабат,- ми повинні здобути собі два шнypи, яких би найпильніше око не могло відрізнити від справжніх. Вони здадуться нам на тоі випадок, якщо мельник схоче відібрати у нас ці. По друге, мені негайно треба до селянина, в якого я виміняв свиню.
- Подбай про це, - радить Марко,- а я займуся млином. Мельник має одержати свос золото, а то перестане довіряти нам.
Він іде до млина і підганяє десятьох товаришів до роботи. Крабат, зробившись соколом, летить до селянина. ГІеред ворітьми він знову прибирає свою власну постать, ловить мурашку і перетворює її на вгодовану свиню. Селянин дуже задоволений новим обміном. Крабат питає в нього:
- Твоя дружина вміє ткати?
- Уміє, - відповідає селянин.
Крабат показує селянці шнур:
- Гарненько придивися до нього, порахуй, скільки в ньому ниток, якої вони товщини. 3а який час ти могла б зробити мсні два шнури, що їх найпильніще око не відрізнило б від мoro?
Жiнка бере шнур, розглядає йоrо, лічить нитки.
- 3а дві години матимеш два шнури, яких ніхто не відрізнить від твого.
- 3а дві години я прийду по них, - каже Крабат.
Він іде до лісу разом з наймитом, якого мельник перетворив на свиню; коли їх ніхто не може бачити, Kpaбaт промовляє:
- Стань, ким був!
Мить - і перед ним кремезний чорнявий хлопець. Падає на коліна:
- Спасибі тобі, добрий чарівиику...
- Дурниці! - каже Крабат. - Ніякий я не чарівник, я така сама людина, як ти. Ти не врятуєшся, поки живе тvтельник. І товариші твої в такій самій небезпеці. Попереду в нас ще чиvгало роботи.
- Якщо Чорний мельник ще живий, куди ж мені тікати? - тремтить хлопець.
- Тікати нічого не поможе, - пояснює Крабат. - Наймайся до селянина, працюй разом з ним, навчися в його жінки ткати, - про всяк випадок. Окрім того, роби все, що я тобі казатиму!
Хлопець простягає Крабатові руку, обіцяє зробити все.
Вдвох повертаються вони у двір до сслянина, той наймає хлопця до роботи. Жінка виткала два шнури, яких найпильніше око не відрізнить від Крабатовоrо. Крабат летить назад. Разом з Марком вони приліплюють справжні шнури живицею на голе тіло, на їхнє місце чіплятоть підроблені.
- Давай звільнимо товаришів і втечемо! - пропонує Марко. Крабат кладе руку хлопцеві на плече й заперечливо хитає головою:
- Щe ні, брате, ми ще занадто слабкі проти нього. Мельник одразу вистежить нас і персб'є всіх поодинці. Спершу нам треба знати те, щo знає він, і могти те, що він може.
Марко буркотить, незадоволений - йому б хотілось одразу кинутися на мельника і подолати його.
Крабат веде його надвір, де їх не може почути жодне шпигунське вухо.
- Нам слід усе обміркувати, брате, - каже Крабат. - Кожен крок і кожну мить, їхні зв'язки між собою.
- Розшукаймо інших матерів, - пропонує Марко, - і мельникові доведеться...
- Навіть коли б ми їх знайшли, це мало що допоможе, - заперечує Крабат. - Мельник візьме собі нових наймитів. Нам треба подолати його чорну владу.
Посідавши серед двору, вони обмінюються думками. Одну по одній перевіряють, зважують, відкидають чи приймають. Думка дo думки - складається план:
Прийде Маркова мати і звільнить обох їх з-під влади мельника. Марко відверне увагу мельника, вимагаючи від нього золота, Крабат тим часом прихопить одну з чарівничих книг.
- Ми вчитимемося з ціеї книги, аж поки зможемо перемогти мельника, - каже Крабат.
- Я до науки не дуже охочий, - признається Мapко. - Та й навіщо нам трудити дві голови, коли в мельника тільки одна? Ти вчитимешся, а я пильнуватиму, щоб з тобою нічоrо не сталося.
Крабат усміхається:
- Гаразд, брате мій, охоронцю. Берімося до роботи!
Вони подають один одному руки.