All inclusive по-карпатськи. 10 днів, 9 ночей. З Ділового до Квасів. (2)
Початок https://nadiya-v.livejournal.com/65208.html
День п"ятий.
Цього дня в нас було два плани - або дійти до місця ночівлі під Васкулом, або дійти аж за ПІЧ.
Дорогою бачили, як вівці ховаються від спеки у затінку.
Отой красень з китичками так мене зацікавив, що захотілося підійти ближче.
Позував :) Хоч і був невдало пострижений ))
Кілька років тому ми ночували на полонинці, котра на повороті на Щівник.
Тоді там вівчарували нарівні з дорослими двоє малих хлопчаків.
Я маю їх фото, шкодувала, що не взяла в цей похід роздрукованих аби їм передати.
І моїм великим розчаруванням було те, що полонина на теперішній час порожня - ні овець, ні кіз, ні пастухів...
Зачинена колиба, заросла щавлем полонина і самотній кінь... Шкода.
Трохи далі - на полонині Щівник вирує життя. Там і житло для туристів з душем і харчуванням, і всякі МК по варінню сирів...
З худоби бачили лиш корів. Купували там вурду - така смачна була, що не описати словами.
На вершині гори Вихід - капличка і альтанки для туристів, котрих сюди привозять розважатися.
А ми мали велику розкіш - їсти за столом.
Щоб ми довго не мордувалися, думаючи наскільки далеко нам йти цього дня, нам був посланий дощ.
То ж зупинилися під Васкулом.
То було найкраще місце ночівлі зі всіх - мали час і можливість попратися, відмитися, досхочу біля вогнища посидіти...
і, що найголовніше - там майже не було мошкари. Це теж розкіш.
А дощ нас лише скерував нас до потрібного місця і припинився ))
Вечір був пречудовий.
День шостий.
В тому поході ми слухали аудіокнижку "Вершник без голови"
і яким було моє зачарування, коли зранку до нас прийшла лошиця з малям, саме такою я собі уявляла плямисту лошицю Люну з книжки.
Чи не диво?
Коні були дуже боязкими, мені знадобилося трохи часу, щоб поступово підійти ближче.
Наступною вершиною в поході була гора Васкул і за нею підйом на Піп Іван Чорногірський.
Підйом цей не з простих. Особливо в таку спеку, як була того дня.
Довкола обсерваторії було так людно, наче на фестивалі. Ми знайшли собі збоку місцинку на обід і перепочинок.
Планували наступну ночівлю на хребті за Менчулом.
Перепитали прогноз погоди в рятувальників, ті запевнили, що вітру не прогнозується, невеликі дощі місцями лиш на наступний день.
Глибина цього льодовикового озерця "на око" сягала двох метрів і вдвічі більшою була товщина льоду. І це наприкінці червня.
Тут ще рання весна.
Йшлося нам добре, багато перепочивали, бо було на що довкола подивитися.
В час цвітіння рододендрону ми вперше були на Чорногірському.
І в моєму рейтингу квітучих гір він впевнено випереджає Мармароси.
Перепочивати найкраще лежачи ))
А краєвиди найкраще видно згори ))
Вперше бачила такі квіти, вичитала потім, що це тирлич піренейський.
Ми спочатку мали в планах йти через всі вершини, що будуть на маршруті.
Але після Менчулу передумали ))
Сімейне фото ))
На ночівлю зупинилися там де планували - між Менчулом і Бребенескулом.
Моя кухня цього вечора була ідеальною )
Їжу в похід ми брали всю самосушену. За весь час використали три середніх балони газу.
День сьомий.
Щоб побачити схід сонця треба було лиш вийти з намету.
Але то було дуже непросто, мало не проспала.
Той світанок був чарівним.
Шкода, що фото не передає всіх просторів, запахи, вітер і звуки...
Софії сонце не дало довго спати, то ж склала мені компанію.
Цього дня ми планували дійти за Говерлу.
Вперше побували на Великих Кізлах. Там пречудово, як кажуть - атмосферно )
Стоїш там на камені, а відчуття - наче на вершині світу.
Розкішні краєвиди !
Озеро Несамовите бачили лиш згори.
І бачили, як хтось там купався.
А це, як стверджують легенди - до великої негоди !
Вирішили піднятися на Туркул. Раніше були там лише раз і в дуже погану погоду, хотілося побувати в кращу.
Підйом на Туркул складний але дуже цікавий.
Є простіший шлях - з траверсної стежки, але ми простих шляхів не шукаєм ))
Цього разу вершина Туркулу зустріла нас значно кращою видимістю але потужні пориви вітру змусили нас сховатися за камінням.
З усіх боків насувалися хмари, десь здалеку гриміло.
Насувалося щось недобре.
Так і не набувшись на вершині, ми поспішили вниз з наміром ще колись повернутися.
Ми доходили до початку підйому на Брескул, дощ стрімко наближався.
Хмари над головою віщували грозу з градом.
Ми вчасно встигли розтягнути тент і сховатися під ним.
Гриміло, блискало, сипало градом, лило дощем...
Пориви вітру змусили нас лягти на землю, бо все, що вище кущів, вітер з люттю зривав.
Якби ми тент не прив"язали до ялівцю, то ним би вже десь далеко накривалися ведмеді.
Негода з перемінною силою бушувала чотири з половиною години.
Ми спочатку боялися, потім дрімали, потім співали.
Щастя було, коли ми змогли змінити пози на зручніші і довдягтися в теплі куртки, бо дуже позимніло.
І треба було тому чоловікові купатися в Несамовитому ? ))
На годиннику було пів на дев"яту вечора і в нас було три варіанти - вернутися під Пожижевську, там є джерело, можна було б заночувати.
Або йти до місць ночівлі перед Говерлою, або за Говерлу, як планували.
Ми вибрали третій варіант, бо другий був зайнятий, а вертатися не хотілося ))
На вершині Брескулу.
Мабуть, цього дня ми були останніми її відвідувачами:
Йти ввечері було дуже навіть приємно, особливо при післягрозовому сяйві небес.
І вся мошкара ще десь перелякано сиділа у сховку ))
День восьмий.
Ранок був чудовим, хоч і похмурим.
З видом на Мармароси.
Далі трохи маркованим маршрутом, трохи стежкою навпростець ми дійшли до підніжжя Петроса
і нас чекав стрімкий підйом висотою у пів кілометра.
Внизу полонина Головчеська і Горгани на горизонті:
Петрос дозволив нам піднятися але тільки-но ми вийшли на вершину, як почалася чергова і вже звична нам пообідня злива.
Андрій вже має такий досвід розтягування тенту, що справляється з ним дуже швидко і вправно.
То ж ми зручно сиділи під накриттям і обідали з видом на дощ ))
А потім перед нами засяяла казкова веселка.
Здавалося, ніби гроза, що минула, відкрила нам на деякий час нереально красивий потойбічний світ.
Говерла парувала після протистояння грому і блискавицям.
Табун коней, бачений на спуску з Петроса, нас просто зачарував.
Ми дійшли до свого уюбленого місця ночівлі - полонини Шумнєскої.
І були розчаровані тим, що там все сильно змінилося і на той час було дуже людно.
Але неподалік знайшлося вельми комфортне місце і нам.
Провели сонечко.
І спати ))
День дев"ятий.
Зранку вівчарські собаки приходили до нас по хліб і ласку.
Любимо цих тварин - грізних і милих водночас.
Ми, плануючи цей похід, думали, що будемо проходити більші відстані і матимем дні для відпочинку.
Але так нам не вдавалося.
Лише на Шумнєскій ми могли собі дозволити залишитися ще на одну ніч.
Краєвиди там фантастичні.
Але отой паркінг збоку нас не надихав.
То ж вирішили розділити 12- ти км відстань до Квасів на два дні.
Ми ще ніколи не бували на вершинах Шешулу і Копиці.
То ж, маючи предостатньо часу, пішли туди.
Краєвиди, що відкриваються з Шешула, розкішні.
Ми бачили весь пройдений нами шлях.
"-Таюсь, бачиш оті гори справа ? То Мармароси, десь звідти ми прийшли отак по горизонту.
-Ого !!! Як далеко ... І я ще ніколи раніше не була на горизонті." ))
На спуску з Копиці перечікували чергову грозу.
Йти в Кваси ми планували немаркованою стежкою.
Спочатку хотіли отаборитися десь на полонинах по дорозі, але там було кепсько з водою, то ж вернулися до потічка, ближче до біостаціонару.
День десятий.
А зранку неспішно, трохи лісом, далі прекрасними квітучими полонинами, під спів цвіркунів ми завершували наш похід.
В тій частині Квасів раніше ми не бували. Дуже сподобалося.
Там якось дуже по-справжньокарпатськи.
Вид на центральну частину села:
Далі було морозиво, холодний квас, обід і очікування поїзда у затінку яблунь.
Ми пройшли понад 100 км, набрали висот приблизно на 6 км, випробували свої сили і стресостійкість, отримали новий досвід і нові враження.
Була втома, були конфлікти але то все спрацювало як мегаефективна психотерапія і було корисним кожному з нас
.
І тепер нас турбує лише одне - коли наступний похід і як надовго ? :)
19-28 червня 2021 року