Долинщина. Мандрівка вихідного дня.
Коли нема можливості кудись їхати, то ідей повно, а коли є і можливість, і погода добра на вихідні,
то не можеш нічого придумати куди б податися, так щоб не за 300 км ))
Треба собі ті ідеї записувати, тоді простіше буде.
Цього разу кілька днів розглядала карту ближніх гір і нічого надихаючого там не бачила. І за випадковою підказкою соціальних мереж я згадала, що вже не раз хотіла побувати в урочищі Бовкоти на Долинщині. Погода сприяє купанню - їдемо туди !
Коли вже є якась мета, то карти наче оживають - там поруч виявилися і скелі, і водоспад, і цікавий маршрут, щоб горами прогулятися. То ж їдемо з ночівлею на два дні.
Цього разу нас було троє.
Спочатку ми заїжджали в Гошівський монастир - трохи набутися тамтешньою чудовою атмосферою і набрати води.
Потім поїхали в напрямку Витвиці.
При дорозі побачили інформацію, що поруч водоспад.
Дотепер я знала про існування лиш одного Гуркала, того, що в Корчині. А їх, виявляється є декілька.
Я і не сподівалася, що Гуркало-Лужанський такий гарний.
Коли не дивитися фото місцевості наперед, то трапляються дуже приємні сюрпризи і дуже мені подобається оте почуття відкриття чогось нового.
Софія одразу виявила бажання купатися. Ми не заперечували, бо і нам хотілося там довше побути.
Жодних відвідувачів крім нас там тоді не було.
Через поганий стан місцевих доріг водоспад ще не став популярним і не обріс комерцією. Навіть в поганих дорогах є щось добре)
Далі при дорозі був вказівник на Бовкоти.
Я морально була готова, що там буде людно. Але ні - була всього лиш одна машина з відпочивальниками і на протилежному березі, де кемпінг, розмістився дитячий табір.
Софія, як справжня експертка з купання в гірських річках, визнала Бовкоти найкращим місцем.
Бо там глибоко, можна пірнати, змагатися з течією, стрибати з каменя - Софія все це дуже любить.
Мені було не так гаряче, щоб аж купатися, тому зайти в воду по коліна мені було достатньо ))
Дитина ж набовкоталася досхочу.
Глибина в Лужанці, як на гірську річку, вражаюча ! Хоча перед каменями і за ними глибина до колін )
Неподалік є скелі.
Ми ходили до них але толком не дійшли, бо стежки до кам"яної стіни нема, там все заросле і дуже стрімкий схил.
Добре, що ми перевзулися в похідні черевики, без них там ходити було б неможливо.
Я так розумію, що та стіна довга. Ми побачили лиш край, далі не йшли.
Ночували в Бовкотах на галявині.
Там місця для таборування в наметах пребагато.
Було тихо, доки ми не лягли спати. Тоді, на протилежному березі в таборі почалася дискотека ( тішило, що вся музика українська була) А єдині, крім нас, відпочивальники на нашому березі вирішили показати, що теж люблять музику, але свою і гучнішу ))
Ми опинилися між двох музик )
Але я заснула ще до закінчення того музичного батлу.
Наступного дня поїхали трохи далі - до села Липа.
Мали на меті пройтися новим для нас маршрутом.
Ми відразу по приїзді стали в Липі дуже популярними людьми, всі селяни, кого ми бачили, щиро раділи,
що до них приїхали туристи і намагалися нам порадити кращу дорогу.
Стартували ми від церкви.
Тішило те, що на маршруті не було розбитих доріг, в більшості приємні стежки гарним лісом або полонинами. Не бачили ми і жодного зрубу.
Спуск до бункера дуже стрімкий і обладнаний перилами. Але і палиці там варто мати, без них спуститися непросто навіть в суху погоду.
Місце страшне за подіями, котрі там відбулися... Там ще ростуть дерева, котрі то все бачили... І війна ця не завершена дотепер.
Криївка відновлена завдяки збереженим планам, має два входи, туди можна зайти.
Вона розміщена в глибокому яру, далеко від села, якби не зрадники, то ті люди б не загинули...
Історію Ярослава Мельника, його побратимів і його родини та їх героїчної загибелі можна почитати в інтернеті, тому не буду тут писати детально.
Тепер в Липі щороку в кожну суботу після свята Петра і Павла проводиться фестиваль патріотичної пісні "Яворина", присвячений пам"яті воїнам УПА.
Ми пішли в обхід стрімкої стежки в напрямку, як до цвинтару, там пологіший підйом. Але на цвинтар не заходили.
Схил посічено ярами і струмками.
Красиво.
Всюди через струмки були містки.
Ми повернулися назад до початку спуску до бункера але далі пішли іншою дорогю - до гори Яворинки і потім спукалися в село.
А на полонинах - літо у всій своїй красі, звуках і пахощах. І краєвиди довкола...
Яворинка нас затримала надовго через навколишню красу.
І через чорниці )))
Чорничники там розкішні.
Ми пройшли близько 13 км, трохи втомилися, набралися нових вражень, об"їлися чорниць і сильно ощасливилися ))
Бо як інакше ?.. ))
В Липі є ще один водоспад Гуркало - Липівський. Але ми його якось вдало обійшли і не бачили.
Є нагода приїхати ще туди.
І Цапові скелі, котрі неподалік Бовкотів, ще треба буде відвідати - ми вирішили, що на скелях кращий огляд навесні, чи восени, та й оминули їх цього разу.
Мандрівка вдалася.
24-25 липня 2021 року.