Мандрівка Закавказзям-2016. Частина 4. Вірменія. Дорога з озера Севан до Татева.
Ночівля у готелі у Мартуні стала першою повністю цивільною ночівлею за останні кілька днів - з нормальним душом, постільною білизною та без жодних деструктивних факторів. Нарешті вдалось виспатись та відновити сили перед дорогою на крайній південь Вірменії - у гірську провінцію (марз) Сюнік. У планах було дістатись до монастиря Татевіанванк, що знаходиться високо в горах та до якого веде нещодавно збудована швейцарцями канатна дорога, на момент будівництва (2010 рік) - найдовша у світі.
Задачі вибору оптимальної дороги цього дня не стояло - вона по суті одна-єдина. З Мартуні до Ехегнадзора (60 км) через перевал Варденяц (2 410 метрів), далі - поворот на трасу Єреван-Степанакерт, де не доїжджаючи до Горіса з десяток кілометрів (110 км від Ехегнадзора), необхідно звернути до Татева, і ще 10 кілометрів триватиме дорога до нижньої станції канатної дороги, що, у свою чергу, веде вже безпосередньо до монастиря.
Продовжили рухатись стопом у складі тих же двійок. Відповідно, як і вчора, першими відправили чоловічу двійку, потім вирушили Олег з Аліною, а ми з Оксаною ще збирались та готувались здавати номер і вийшли десь за годину після друзів. Пішки вирушили від готеля у бік виїзду з міста (громадського транспорту навіть у вигляді "пазиків" не спостерігалось). Вийшли до траси, стали рухатись до кращої позиції, паралельно підстоплюючи. Зупинився VW Vento, який - рідкісна оказія - їхав аж до Степанакерту, столиці Нагірно-Карабаської республіки, і нас взяв аж до повороту на Татев перед Горісом, тобто, на 90% наміченої на сьогодні дороги. Пощастило! Швидко дістались перевалу - підйом з північного, севанського, боку не надто крутий - набирається лише 400 метрів відносної висоти.
01. Спуск у південний бік значно крутіший.
02. Вид з перевалу зачаровує!
03. Вірменські краєвиди так і хочеться "порізати" на текстури - природа тут створена з любов'ю до деталей.
Нам же тепер потрібно за кількадесят кілометрів "збити" 1400 метрів висоти - спускаємось до Ехегнадзора.
04. Тут вже зовсім все інакше - потрапляємо до справжньої Азії.
05. Кольорова гама різко змінюється.
06. Дорога до Воротанського перевалу пролягає у кам'янистій долині.
07. З долини поступово починаємо підніматись на плато до Воротанського перевалу (2 344 метри).
08. Від перевалу до Горіса дорога пролягає вже високогірним плато.
09. Внаслідок нетипово прохолодного для Вірменії літа, в липні цього року тут ще квітнуть луги. Відносна висота та відповідний клімат теж сприяють цьому явищу.
10. Деталі.
11. Виходимо на повороті до Татева. Вдалині дорога йде в бік Горіса та Степанакерта.
Потік машин дуже великий, але 95% - це туристичні автобуси та повністю забиті авто з туристами. На заправці нічого придбати поїсти неможливо (окрім, як за цінами, що втричі-вчетверо перевищують ринкові). Зупинився "пазік" зі школярами, які їдуть на екскурсію. 10 кілометрів - і ми біля нижньої станції канатної дороги.
12. Село Алідзор нависає над глибоким проваллям - власне, -дзор у вірменських топонімах і означає "ущелина" чи "провалля".
13. Ось і канатна дорога. Її довжина - 5.752 км, реверсивного типу (тобто, симетрично розташовані два вагончика одночасно відправляються від нижньої та верхньої станцій). Дорогу вагончики долають за 11:25, а інтервал між відправленнями - 15 хвилин.
Альтернативою канатній дорозі є ґрунтова дуже звивиста дорога, яку вгору навіть позашляховик долає більш, як годину. Вагончик вміщує близько 25 людей, а тут ми з малонаселеної Вірменії (щільність населення вдесятеро менша, ніж в Україні) потрапили в туристичну мекку - важко було знайти вільний клаптик.
Ситуація з квитками на канатну дорогу дуже нагадує таку з купівлею квитків на тролейбус з Сімферополя до Ялти в доокупаційному Криму у літні місяці - на усі найближчі відправлення квитки розпродані, можна придбати лише на годину-дві вперед. Так і тут, попри високу ціну (в один бік - еквівалент 170 грн, в обидва - 250), цього літнього суботнього дня були чималі черги і квитки продавались на дві з половиною години вперед.
За години півтори прибули Андрій та Юра - їм менш пощастило, і довелось змінити 5 чи 6 машин дорогою сюди. До речі, з мобільним зв'язком у Вірменії дуже непогано - попри те, що країна розташована у гірській місцевості, навіть у віддалених безлюдних місцях є не лише GSM-покриття, а й важко знайти місце, де не ловив би 3G. Олег з Аліною зателефонували та повідомили, що вони трохи "завірменились" в дорозі, але тримаються (-:
14. У відправлення, зазначене у квитку, в'їхати не вдалось - швейцарський холодний розрахунок натикається на радянські та азійські реалії, і кабінка опинилась забитою, а перед нами ще з десяток людей було. Поїхали на наступній.
15. Летимо на висоті більш, як 340 метрів над ущелиною. Місце скупчення транспорту на дорозі - "Чортовий міст", утворена в природній спосіб седловина.
16. І ось він - монастир Татевіанванк! Збудований у 906 році, він більш-менш стійко витримував землетруси. У Середньовіччя був освітнім та науковим центром, і своє значення не втрачав ніколи. У 1920 році вірменські соціал-націоналісти з партії "Дашнакцутюн" відмовились визнавати радянську окупацію та проголосили у Татеві Автономну Сюнікську Республіку. З перемінним успіхом дашнакам вдавалось утримувати гірський регіон півтори роки, а їхня звитяжна боротьба дозволила зберегти цю землю вірменською і після приходу радянської Червоної армії. Пізніше багато бійців взяли участь у Другій світовій, здогадайтесь, на чиєму боці (-; Ім'я ж очільника ж гірської республіки Гарегіна Нжде сьогодні для вірмен означає десь те ж саме, що для українців ім'я Степана Бандери (хоча, роль Нжде відповідна скоріше ролі Романа Шухевича у збройній боротьбі українців).
17. Гавазан - колона, що здатна розхитуватись від найменших вібрацій чи мікропоштовхів, у тому числі, й перед землетрусом.
У монастирі активно тривають реставраційні роботи. Вхід до нього безкоштовний, а частина коштів для реставрації залучається з продажу квитків на канатну дорогу. Далі ми вирушаємо на крайній південь Вірменії, на кордон з Іраном, проміжним пунктом є Капан - адміністративний центр Сюніка. Теоретично для цього потрібно спуститись канатною дорогою (або серпантином) назад, повернутись на трасу, доїхати до Горіса, і там звернути до Капана. Весь транзитний транспорт з Воротанського перевалу до Капану рухається саме через Горіс. Однак, нас не захоплює перспектива їхати однією й тією самою дорогою двічі (нам однак з півдня їхати до Єревану через ці ж місця), і у нас є свій варіант.
З Татева до Капану можна доїхати ґрунтовою дорогою через високогір'я, вона ж геометрично коротша (45 кілометрів проти 105), проте на ній практично відсутній транспорт. Рухаємось нею від Татева до оглядового майданчика.
18. З оглядового майданчику вигляд просто неймовірний!
19. На нашій завтрашній дорозі транспорту в наш бік не спостерігається, є лише чабан з отарою та кілька явно локальних "жигулів", що їхали назад, в бік монастиря.
20. Красень Татевіанванк на заході сонця
21. Тут і розтаборовуємось. Нарешті приїхали Олег з Аліною, вони встигли чи то на передостаннє, чи то на останнє відправлення канатної дороги, на яке продавали вже лише однобічні квитки. Зустріли ще мандрівників з Росії (на фото їх немає) та "шведів" - хлопець у капелюсі з Південної Африки та поряд з ним дівчина з Польші, що мешкають у Швеції. Пригоди цього дня завершуються, про подальші ж - згодом.