Йшов трамвай...
“Граждані пасажири!
Вагон работає без кондуктора.
Будь-ласка, пріобрітайті білєти у водія. На лінії контроль”.
Я не знаю, де ще у світі трамвай їде лісом. Лісом і лісом. Двадцять хвилин суцільного лісу, якщо не більше. 1 Вперед - вузький зелений коридор, над яким схилилися, ніби ловці душ, дерева, навіть високі іржаві колії - й ті поросли кудлатими похиленими бур’янами, і назад озирнешся - те саме. Почуваєш себе, немовбито в якому фільмі середини 20 століття. Ця дорога, якій, здається, немає кінця, - дві світляні сонячно-мідяні смуги, що ідеальною перспективою лягають до лона зеленого коридору, просотаного сіткою сонячного павутиння; ця жменька пасажирів, кожен притулившись до свого скла. Лиш та різниця, що це не вечір і дощові цівки по старих заяложених вікнах, а сонячна днина та навскісне проміння - через високі смарагдові сосни, що віттям торкають неба.
Є така пісенька в “Піккардійської терції” - “Старенький трамвай”. Вона зовсім-таки про мої мандри. “Повези мене туди, де природа сама, Повези мене за місто, де асфальту нема”.
Примітка:
Все-таки, за енергетичним наповненням, за мізансценним потенціялом різні види транспорту: метро, потяг, автобус, трамвай - усі геть відмінні. І трамвай у цій низці посідає особливе місце. Тут я маю на увазі, звісно “наш” транспорт, тому що, скажімо, в Австралії ця різниця не очевидна - що автобус, що трамвай однаково тихі, швидкі, блискучі, вимиті, в усіх сидять однаково чепурні водії-чоловіки (у білих сорочках, краватках та чорних окулярах), хіба що кожен насвистує якусь інакшу мелодійку, та й пасажирський контингент не вельми різниться. А у нас... М-да, це солодке “у нас”...
Автобус - це атмосфера переважно рушання на роботу, якогось напруженого очікування своєї зупинки, чи навпаки - розміреного читання книжки. Автобус - це швидко й сердито. Це - колеса, фари, двері, зупинка (як будівля) ... Водій - переважно чоловік. Потертий, як стара купюра, подеколи палить цигарку, крутить велике кермо намозоленими пальцями.
Тролейбус. Явище, поширене переважно суто в Східній Європі. Один австралієць (водій таксі, який багато подорожує світом підчас відпусток), коли я намагалася пояснити йому, що таке тролейбус, зробив круглі, як п’ять копійок, очі: No, you are joking! I could never imagine that exists! Це дійсно щось таке нереальне, з дитячого малюнка (і хто придумав тролейбуси?). Це і не трамвай, і не автобус. А щось таке рогате, приручене з дикої природи. [І не дарма ж тролейбуси молодь називає “оленями” (((-:] Коли я була мала, тролейбуси мені не вельми подобалися. В низці уподобань на першому місці були трамваї (про них, взагалі-то, тут і мова, тож до них ми ще повернемося). Далі вже тролейбуси, ну й автобуси вже на останньому місці.
Тролейбус - це щось таке, що нагадує чоловіка в картатих штанях із підтяжками, з вусами та в круглих окулярах... Щось таке - Альберт Філозов чи Андрей Мягков. І ще цей характерний звук тролейбусних ресор і це повсякчасне клацання. І специфічний запах. І ще - коли вони бувають гармошкою, або, як казали мої родичі - “кишка”...
Але годі...
Трамвай - це геть зовсім інша штука. Трамвай - це картинка з казки. Червоний із жовтим, із ромбовими формами, підсліпуватий старий, або часто по двоє - немовби жучки-солдатики. Ці невитравні сірі та червоні стільці з дірочками навпроти дупи (для вентиляції?). Ще - ми на жаль уже таких не застали - із напівкруглою, як дримба, антеною, із взагалі закругленими архіказковими формами, зазвичай у дитячих книжках такі трамваї й малювали з ротиком, оченятками, вушками - цілком живими істотами.
Теперішні трамваї за своїм зовнішнім виглядом більш навіжені. У них очі так і вилазять з орбіт. Нагадують педантичних тіточок похилого віку - знаєте, бувають такі, сухої статури, худе лице, сіре коротке завите волосся, сірі очі, товстелезні окуляри на не знаю скільки діоптрій на тонких дужках (ще, може бути, на ланцюжку), гострий ніс, підібрані в трубочку вуста, сухі кістляві ручки. Суворий костюм - піджак-спідниця. І ще блокнот або папка з ручкою. Зазвичай такі тітоньки - службовці. 2
Трамвайний простір не поділений поручнями - вони тільки вгорі. Ці стулчасті двері, ці сходи, цей одвічний лінолеум. Ці примари зупинок - посеред шосе, під табличкою, що нависає над коліями.
У місті мого дитинства - Запоріжжі - були два типи трамваїв - старі та нові. Нові були більш квадратові, більш... канцтоварні, чи що. А старі - вкриті вже мільйонним шаром фарби, грубіші. Я любила нові - вони видавали такі ж ресорні звуки, як тролейбуси. 3
Не було більшого задоволення на вихідних, як проїхатися трамваєм по центру міста, поволі роздивляючись - знайомим не знаю, до якої міри, маршрутом - вітрини, перехрестя, нависаючі сталінські будинки над проспектом Леніна, фонтани, фронтони.
Навіть якщо ви не бачили геніальний пластиліновий мультфільм “Йшов трамвай №9”, можете уявити, які бувають сцени в такого типу транспорті. Трамвай - це цирк на колесах. Це антисвіт, у якому насправді відбивається невидима суть буття. Він іде повагом, погойдуючись, поволі набирає швидкості, поволі, хоч і з гуркотом, скочується з пагорба. Металева опора не дає підстав до м’яких рухів. Все гранично виважено й розраховано. Ані кроку вбік. Трамвайними коліями можна гуляти навіть тоді, коли трамваїв поблизу немає - на асфальті / бруківці / гравії / піску лишається їхня дорожня сутність.
Трамвай стає своєрідною комуналкою на колесах, особливо якщо маршрут пов’язаний із якимись життєво важливими, я б сказала, стратегічними об’єктами, як-то: вокзал (або ж по-галицькому - двірець), дачі. Бабусі з клунками й тачками, діди в картузах та загрубілі, засмажені на сонці чоловіки, в майках, світлих штанях, сандалях, із характерним запахом поту. Підлітки з пивом, дівчатка на колінах одне в одного, цигани, жебраки, подеколи - бомжі. Дуже зрідка - якщо ну дуже вже в центрі міста - якісь - дико на цьому фоні - надто вже чепурно вдягнені люди. Якщо в автобусі, тролейбусі такі пасажири ще якось вписуються, то в трамваї - цьому карнавальному світі - вони стають із вишуканих смішними. При цьому коренасті мешканці передмістя мають більші права та вольності в трамваї, ніж пересічні міщани.
Ось приклад. Компостер. Між вікон. Між двома сидіннями. На однім - я. За мною - жінка, сидить боком, так би мовити, по-дамськи. Описаний тут неодноразово типчик - типовий засмаглий коренастий мужик, у якого аж лищить лисина в короткій щетинці, майка з глибокими вирізами з усіх боків, вим’яті штані - ну все, як з лубкової картинки - що я розповідаю - це треба бачити. Типчик, значить, нахиляється через цю жінку 4, намагаючись просунути свій квиток до компостера, промахується, квиток ковзає по стінці, падає мені під сидіння. Мужик, перегинаючись безцеремонно, тепер уже через мене, лізе діставати свій закомпостований квиток.
- От, расселась тут.
[Тут, чесно скажу, я насторожилася, чи не до мене сіє]
- Я нормально сижу, - чемно відповідає жіночка (досить поважних розмірів).
- Нет. На заднице надо сидеть, а не черти-как.
- Если бы могла, на голову бы вам села.
- Ну да, мне только жопы твоей мне на голове не хватало.
No comment.
Трамвай - це окремий вид мистецтва, окремий локус буття, де, попри щоденну біганину, “бітум та суматоху” 5, зберігається якийсь дочасовий суспільний дух. І ти входиш у нього, ніби в андерсенівську чи чию там табакерку. І виходиш... А дім на колесах рушає далі...
1 Маршрут №12 “М. Київ - Пуща-Водиця, 14-та лінія”.
2 Ах, і ще: трамваями в 99% випадків керують чоловіки. А от тролейбусами - це, певно, транспорт-унісекс - і чоловіки, й жінки.
3 В Києві таких трамваїв нема. А в Запоріжжі нема таких доісторичних тролейбусів, які є в столиці.
4 Події відтворено постфактум, за логічним ланцюжком.
5 Цитата зі “Службового роману” Е.Рязанова.
2005 рік, Київ