діалог на листку А4
- Розкажи мені, за що ти мене любиш?
- Тебе? Ну, я люблю тебе за твоє божественне волосся?
- Волосся?
- Ага, воно в тебе таке шовковисте і приємне, невагоме, ти ж знаєш, як я обожнюю проводити по ньому пальцями, заплутуватися в ньому, смикати…
- Ти й зараз це робиш.
- Ну так, кажу ж, обожнюю це діло. А ще я його нюхаю постійно, поки ти не помічаєш.
- Я це помічаю.
- Справді? Дивакувато трохи, еге ж?
- По-моєму це мило.
- Я радий, що тобі подобається. *цьом* А ще я люблю твій лобик.
- Лобик??
- Ага, ну, він же такий прекрасний. Я взагалі люблю тебе гладити і цілувати усюди. І в лобик теж.
- Я думала, що це тому, що я низенька.
- Ну, власне, тому і цілую туди. Що цілую те й люблю.
- Слинявиш трохи.
- Що ж поробиш. Твій ріст, кстаті, я теж дуже люблю. Ти просто прекрасна така. Крихітна, дрібненька, взяв у жменю і пішов.
- Ой, ну не така вже я й маленька.
- Прикро. Якби була маленька настільки, то я б тебе завжди носив із собою, коли було б сумно, виймав би з кишені, гладив і цілував, а коли було б весело - теж би виймав, гладив би і цілував, ну ми ще б сміялися багато, веселилися, насолоджувалися б одне одним.
- Тю, це не цілком справедливо, носив би в кишені, хах… А що, якби я не схотіла?
- Я ж тебе завжди любив би, чого тобі не хотіти?
- Певно так. *цьом*
- А ще…
- Що ще?
- А ще я думаю, що в тебе найкрасивіша усмішка з усіх, що я бачив?
- Так, усмішка у мене справді красива.
- Ти така мила зараз. *цьом* Твоя усмішка - ну прямо таки втілення усіх радостей життя. Ти ходяче щастя, коли усміхаєшся. Моє ходяче щастя. Аж світишся. Усміхайся частіше.
- Куди вже частіше…
- Ну хтозна… Я тебе люблю.
- Я теж тебе люблю.
- Люблю твій пружній задок.
- Хехе.
- Твої м’які тепленькі сіднички.
- Ну не щипай же так сильно.
- Господи… Ти така красива, Ліана. Я так довго на тебе чекав.
- Я знаю, дорогенький, я знаю.
- Іноді я рахую твої ребра, перебираючи пальцями по них.
- Один.
- Два.
- Три.
- *цьом*
- Затягнувшись у тривалому поцілунку з тобою, я відчуваю себе щасливим.
- Тоді нам не варто спинятись.
- Тебе? Ну, я люблю тебе за твоє божественне волосся?
- Волосся?
- Ага, воно в тебе таке шовковисте і приємне, невагоме, ти ж знаєш, як я обожнюю проводити по ньому пальцями, заплутуватися в ньому, смикати…
- Ти й зараз це робиш.
- Ну так, кажу ж, обожнюю це діло. А ще я його нюхаю постійно, поки ти не помічаєш.
- Я це помічаю.
- Справді? Дивакувато трохи, еге ж?
- По-моєму це мило.
- Я радий, що тобі подобається. *цьом* А ще я люблю твій лобик.
- Лобик??
- Ага, ну, він же такий прекрасний. Я взагалі люблю тебе гладити і цілувати усюди. І в лобик теж.
- Я думала, що це тому, що я низенька.
- Ну, власне, тому і цілую туди. Що цілую те й люблю.
- Слинявиш трохи.
- Що ж поробиш. Твій ріст, кстаті, я теж дуже люблю. Ти просто прекрасна така. Крихітна, дрібненька, взяв у жменю і пішов.
- Ой, ну не така вже я й маленька.
- Прикро. Якби була маленька настільки, то я б тебе завжди носив із собою, коли було б сумно, виймав би з кишені, гладив і цілував, а коли було б весело - теж би виймав, гладив би і цілував, ну ми ще б сміялися багато, веселилися, насолоджувалися б одне одним.
- Тю, це не цілком справедливо, носив би в кишені, хах… А що, якби я не схотіла?
- Я ж тебе завжди любив би, чого тобі не хотіти?
- Певно так. *цьом*
- А ще…
- Що ще?
- А ще я думаю, що в тебе найкрасивіша усмішка з усіх, що я бачив?
- Так, усмішка у мене справді красива.
- Ти така мила зараз. *цьом* Твоя усмішка - ну прямо таки втілення усіх радостей життя. Ти ходяче щастя, коли усміхаєшся. Моє ходяче щастя. Аж світишся. Усміхайся частіше.
- Куди вже частіше…
- Ну хтозна… Я тебе люблю.
- Я теж тебе люблю.
- Люблю твій пружній задок.
- Хехе.
- Твої м’які тепленькі сіднички.
- Ну не щипай же так сильно.
- Господи… Ти така красива, Ліана. Я так довго на тебе чекав.
- Я знаю, дорогенький, я знаю.
- Іноді я рахую твої ребра, перебираючи пальцями по них.
- Один.
- Два.
- Три.
- *цьом*
- Затягнувшись у тривалому поцілунку з тобою, я відчуваю себе щасливим.
- Тоді нам не варто спинятись.