Спадщина. Гостролуччя. Троїцька церква. Експедиція 2017 року.
В південно-західній частині Баришівського району Київської області за 10 км від райцентру розташоване село Гостролуччя. Крім відомої пам’ятки архітектури місцевого значення Свято-Миколаївської церкви, тут розташована унікальна пам’ятка архітектури кінця ХVІІІ століття - цегляний Троїцький храм, що його побудовано з використанням форм двох різних архітектурних стилів - пізнього бароко та раннього класицизму. Будівля не перебуває на обліку як пам’ятка архітектури та залишається поза увагою дослідників.
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Село Гостролуччя відоме з XVI століття. Про його існування в 1590 році згадується в праці польського дослідника Олександра Валеріана Яблоновського (Zrodla dziejowe), яка була видана польською мовою в ХІХ столітті в Варшаві. Назву село отримало від свого розташування. Місцевість між двома річками - Трубежем і маленькою річечкою Довгою - створює гострий виступ, що нагадує гострий кут - «лук», звідси назва - Гостролуччя. Саму річку Довгу вже наприкінці ХІХ століття можна було простежити тільки після сніжної зими чи великих дощів.
В XVI столітті село було козацьким. За часів польського панування, з 1607 року, Гостролуччя належало Станіславу Жолкевському, а з 1620 року - родині Даниловичів, як і більшість поселень по Трубежу і Супою. В часи Хмельниччини та Руїни село входило до Баришівської сотні Переяславського полку. В 1713 році Гостролуччя разом із двором на Подолі в Києві за наказом князя Д. М. Голіцина було передано від «зрадника» Мировича Григорію Івановичу Іваненку за те, «...что он, не смотря на прелестные письма Мазепы, остался верен царю, и за то, что брат его убит во время Мазепиной «измены».
Цікаві місцеві легенди щодо заснування села наводить священник обох гостролуцьких храмів Антоній Соколовський у своїй книзі, виданій на рубежі ХІХ-XX століть - «Материалы из церковно-приходской летописи села Остролучья, Переяславского уезда, Полтавской епархии»:
«...У пам'яті народу багато збереглося спогадів про минуле ... заслуговує на увагу збережена в народному переказі легенда про першого з Іваненків, як він оселився і заволодів Гостролуччям. З'явився, кажуть, десь в селі зайда «волох», оселився і зажив собі мирно, скромно, без будь-яких претензій на панування, або захоплення чужого, задовольняючись невеликою власністю і домоведенням. Через деякий час «волох» зникає кудись з села зовсім безслідно. Багато, чи мало тривав час його мандрів, але «волох» дістався до столиці та там, представивши свої законні та незаконні папери, всякими правдами та неправдами, дійшов навіть до самої цариці, встиг виклопотати закріплені за ним усі права на володіння Гостролуччя з усіма угіддями ... ».
Що стосується походження Григорія Івановича Іваненка, то місцеві легенди підтверджуються друкованими джерелами. Згідно з «Малоросийским гербовником» В. Модзалевського, Григорій Іванович був потомком Івана Богатого Іоненка - «...был в земле Волоской гетьман Дубосарский на всю тамошнюю Украину (во второй половине ХVІІ в.), по семейному преданию, происходил от Волошского господаря Ивоны (1574)...». Син Григорія Івановича - Григорій Григорович - побудував в 1784 році замість старої дерев’яної Троїцької церкви новий мурований храм.
Народився Григорій Григорович близько 1719-1720 року. З 1739 року перебував на службі у Генеральній Канцелярії військовим канцеляристом, з 1741 по 1770 роки був бунчуковим товаришем; з 1766 по 1770 був за полковника Переяславського; в 1769 році, на чолі Переяславського і ще двох полків, брав участь у Хотинському поході; в битві при Кагулі отримав поранення. З 1770 по 1781 рік був Переяславським полковником, з 1781 по 1790 рік - головою Київської Палати Громадського Суду, доки не пішов у відставку. Він також управляв Переяславськими маєтками графа Петра Олексійовича Румянцева. Троє його синів з 1761 проходили навчання в Сухопутному Шляхетному Кадетському Корпусі.
Родина Іваненків володіла маєтками в багатьох населених пунктах Київщини; представники цього роду займали керівні посади як в Київській, так і в Полтавській губерніях.
Свідоцтва про храми села Гостролуччя відомі з XVII століття. Вже тоді в селі було дві церкви - одна в ім’я Святої Живоначальної Трійці, друга в ім’я Святителя Христова Миколая. Наприкінці ХІХ століття в Миколаївському храмі зберігалася срібна чаша із зазначеним на ній 1601 роком. Якому з двох храмів належала чаша, вже тоді було невідомо. В описі майна Старо-Троїцької церкви 1777 року знаходимо згадку про церковний дзвін 1612 року, вилитий за гроші гостролуцького козака Матвія Полоцького.
Після будівництва в 1834 році нового мурованого Миколаївського храму Троїцьку церкву залишили приписною, а все цінне церковне майно було перенесено до нового храму. Новий великий Миколаївський храм вміщав всіх парафіян села, саме тому Троїцьку церкву не перебудовували. Тому до нашого часу і залишилася, хоча і в пошкодженому вигляді, будівля храму саме такою, як її створив архітектор ХVІІІ століття.
Про початок будівництва мурованого Троїцького храму свідчить Архієрейська грамота від 12 травня 1784 року, на яку посилається священник Антоній Соколовський:
«...Божою милістю Смиренний Іларіон Єпископ Переяславський і Бориспільський по Благодаті, дару і влади все Святого і Живоначальної духу, даний нам від архірея Великого, що пройшов небеса Христа Спасителя світу, через Його Намісники, Святі Апостоли, і їх приймачі пастирі і вчителі церковні друг-другу преемно. А зважаючи на обставини слідчої справи, з духовного Баришівського Правління надісланого, про влаштування того відомства в селі Гостролуччя на місце застарілої дерев'яної Троїцької церкви, нової кам'яної, при двох престолах, в тому ж Святі Трійці храмі, а на хорах в ім'я Святої великомучениці Параскеви, про що та цього травня 11 числа Поміщик того села Пан Бригадир Григорій Григоріїв Іваненко особливо нас просив, запевняючи про заготовлянні належні матеріали і майстра. Ми Пастир, Боже благословення препосилая в благопоспешество в справах і наміри Його Пана Бригадира Іваненка, благоволюємо, показану стару Троїцьку церкву розібравши, нову о двох престолах на колишньому місці, по чиноположенню церковному, Баришівський протопопа Іоан Турчановскому закласти, і по закладення консисториями Нам рапортувати... » .
Будівництво церкви тривало до 1787 року.
Форма плану церкви типова для класицизму - у вигляді рівнокінцевого хреста. Розміри будівлі 20,6 х 12,8 м. По висоті стіни до карниза збереглися лише в західному об’ємі храму, бабинці, і становлять близько 7 м.
В приміщенні Троїцької церкви до 1957 року діяв магазин, а потім з 1965 року знаходилось Гостролуцьке споживче товариство, що проіснувало до 70-х років XX століття. Під час пристосування для господарських потреб будівлю храму було значно пошкоджено. Було розібрано центральну і східну частини церкви до висоти близько 3,7 м. В південній стіні нави з обох боків південного входу прорубано прямокутні віконні прорізи 0,96 х 1,4 м. На внутрішній західній стіні нави добре видно закладений цеглою арковий отвір хорів храму.
План Троїцької церкви. Обміри архітекторів О. Лихваря, Г. Олександрової
Іван Багатий Іоненко, гетьман Дубосарський в землі Волоській в другій половині XVII століття. З книги В. Модзалевського «Малороссийский родословник»
Форма віконних та дверних прорізів півциркульна. Сандрики над вікнами трикутні. Оформлення лиштви вікон та порталів дверей виконано із тесаної профільованої цегли. Декоративне барокове вбрання з профільованої цегли, більш характерне для будівель кінця XVII - початку ХVІІІ століття, відрізняє Троїцьку церкву від інших будівель в стилі класицизму кінця ХVІІІ. По кутах будівля прикрашена декоративними стилізованими лопатками. Наріжні лопатки гладенькі, шириною близько 0,86 м. Внутрішні кути прикрашені профільованими лопатками, що виходять на кожну з площин фасаду, шириною 0,55 м. З південного боку вівтаря була побудована паламарня. На сьогодні вона не збереглася. Однак на стінах основного об’єму залишились сліди примикання стін паламарні.
Не зважаючи на те, що до нашого часу будівля церкви дійшла у напівзруйнованому стані, відновити її цілком можливо. У своїй книзі священник Антоній Соколовський наводить опис церкви 1827 року, що зберігався в церковному архіві:
«... Церква побудована з одною главою, яка зверху покрита ґонтом (шалівкою) і пофарбована зеленою фарбою; зверху її маковиця (глава), покрита білою бляхою, а навколо її на всіх чотирьох сторонах щити (гострі дахи) покриті шалівкою і пофарбовані чорною фарбою, вибілений вапном як всередині, так і зовні притвор в ній (західний боковий вівтар - північного і південного немає) і ґанку (із заходу і півночі, а південна стіна глуха, без дверей) у зв'язку при церкві складаються з паламарнею (маленька з півдня вівтаря), а ризниця міститься на хорах.
При церкві на цвинтарі (окремо) дзвіниця кам'яна, у два яруси побудована тим же поміщиком Полковником Григорієм Григоровичем Іваненко в 1782 році, місяця грудня в 7 день з дозволеня Синодального Члена Преосвященного Митрополита Гаврила Київського і Галицького, покрита дранкою, пофарбована чорною фарбою, але нині (1827) церква і дзвіниця вимагають ремонту навколо... ».
А ось як описує храм священник вже на початку XX століття:
«... Стіни храму дуже високі, товсті, капітальні, без виступу фундаменту, кути прямі з плоскими пілястрами та карнизами вгорі; дахи на всіх межах високі, загострені, покриті залізом і вифарбовані зеленою фарбою. Купол на восьмерику має форму перекинутого до долу тюльпана, покритого і пофарбованого, як і прибудови; на ньому восьмигранна шия, обтягнута пофарбованим залізом, без живопису; нагорі глава, покрита білим залізом, з залізним же позолоченим хрестом. Форма храму хрестоподібна, з коротким перехрестям; величина у квадраті невідома, але, можна сказати, невелика - маломісткі; вхідних дверей дві, із заходу і півночі, а південна стіна глуха. Дзвіниця стоїть на південь від церкви, чотирикутна, у два яруси, з яких в нижньому великі двері на північ, а інші стіни глухі; у верхньому - чотири великих, відкритих вікна, без віконниць, дах чотиригранний, гострий, покритий залізом і пофарбований зеленою фарбою, шия восьмигранна, обтягнута чорним фарбованим залізом без живопису; дзвони висять на другому ярусі. Сумний вид мають і храм і дзвіниця: стіни покрились зеленою цвіллю, тиньк в багатьох місцях обвалилася, дахи облізлі та почорніли, вікна вибити з рамами та затягнуті проволоченими сітками. Все волає голосно про поновлення, так бракує коштів, а церква ще міцна ... ».
Маємо сподівання на можливість відновлення пам'ятки архітектури, тому наведемо опис внутрішнього облаштування храму:
«...Усередині храму на заломі середнього високого чотирикутника, височить високий восьмерик, з чотирма високими вузькими вікнами, а над ним підіймається круглий високий звід; на заломах чотири євангелісти. Вівтар і прибудови відокремлюються від середини напівкруглими арками, на північ і південь високими, до вівтаря трохи нижче, а на захід ще нижче, в рівень з напівкруглою стелею на весь прохід до вихідних дверей, на якому влаштовані хори, з входом по дерев'яних спіральних сходах, - в північному кутку бокового вівтаря, закритою шалівкою, з вхідною малої хвірткою. Вікон у вівтарі троє, в межах північному і південному по два, всього сім, вгорі півколом, а восьме - в західної прибудові, над вихідними дверима, кругле, невелике з залізною палітуркою - тільки одне, а тому в прибудові цієї темно... ».
Ім’я майстра, що побудував церкву на замовлення Григорія Іваненка, в документах не згадується. Можливо, при подальших дослідженнях його можна буде з’ясувати. Нагадаємо, що Григорій Григорович Іваненко, згідно з «Малоросийским гербовником», управляв Переяславськими маєтками графа Румянцева. Цілком можливо, що автором Троїцької церкви був архітектор, що будував маєтки графа в Ташані.
Джерело:
О.В. Бреяк, НЕВІДОМІ ПАМ’ЯТКИ КИЇВЩИНИ. ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА СЕЛА ГОСТРОЛУЧЧЯ (1784 -1787)
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Twitter
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
Село Гостролуччя відоме з XVI століття. Про його існування в 1590 році згадується в праці польського дослідника Олександра Валеріана Яблоновського (Zrodla dziejowe), яка була видана польською мовою в ХІХ столітті в Варшаві. Назву село отримало від свого розташування. Місцевість між двома річками - Трубежем і маленькою річечкою Довгою - створює гострий виступ, що нагадує гострий кут - «лук», звідси назва - Гостролуччя. Саму річку Довгу вже наприкінці ХІХ століття можна було простежити тільки після сніжної зими чи великих дощів.
В XVI столітті село було козацьким. За часів польського панування, з 1607 року, Гостролуччя належало Станіславу Жолкевському, а з 1620 року - родині Даниловичів, як і більшість поселень по Трубежу і Супою. В часи Хмельниччини та Руїни село входило до Баришівської сотні Переяславського полку. В 1713 році Гостролуччя разом із двором на Подолі в Києві за наказом князя Д. М. Голіцина було передано від «зрадника» Мировича Григорію Івановичу Іваненку за те, «...что он, не смотря на прелестные письма Мазепы, остался верен царю, и за то, что брат его убит во время Мазепиной «измены».
Цікаві місцеві легенди щодо заснування села наводить священник обох гостролуцьких храмів Антоній Соколовський у своїй книзі, виданій на рубежі ХІХ-XX століть - «Материалы из церковно-приходской летописи села Остролучья, Переяславского уезда, Полтавской епархии»:
«...У пам'яті народу багато збереглося спогадів про минуле ... заслуговує на увагу збережена в народному переказі легенда про першого з Іваненків, як він оселився і заволодів Гостролуччям. З'явився, кажуть, десь в селі зайда «волох», оселився і зажив собі мирно, скромно, без будь-яких претензій на панування, або захоплення чужого, задовольняючись невеликою власністю і домоведенням. Через деякий час «волох» зникає кудись з села зовсім безслідно. Багато, чи мало тривав час його мандрів, але «волох» дістався до столиці та там, представивши свої законні та незаконні папери, всякими правдами та неправдами, дійшов навіть до самої цариці, встиг виклопотати закріплені за ним усі права на володіння Гостролуччя з усіма угіддями ... ».
Що стосується походження Григорія Івановича Іваненка, то місцеві легенди підтверджуються друкованими джерелами. Згідно з «Малоросийским гербовником» В. Модзалевського, Григорій Іванович був потомком Івана Богатого Іоненка - «...был в земле Волоской гетьман Дубосарский на всю тамошнюю Украину (во второй половине ХVІІ в.), по семейному преданию, происходил от Волошского господаря Ивоны (1574)...». Син Григорія Івановича - Григорій Григорович - побудував в 1784 році замість старої дерев’яної Троїцької церкви новий мурований храм.
Народився Григорій Григорович близько 1719-1720 року. З 1739 року перебував на службі у Генеральній Канцелярії військовим канцеляристом, з 1741 по 1770 роки був бунчуковим товаришем; з 1766 по 1770 був за полковника Переяславського; в 1769 році, на чолі Переяславського і ще двох полків, брав участь у Хотинському поході; в битві при Кагулі отримав поранення. З 1770 по 1781 рік був Переяславським полковником, з 1781 по 1790 рік - головою Київської Палати Громадського Суду, доки не пішов у відставку. Він також управляв Переяславськими маєтками графа Петра Олексійовича Румянцева. Троє його синів з 1761 проходили навчання в Сухопутному Шляхетному Кадетському Корпусі.
Родина Іваненків володіла маєтками в багатьох населених пунктах Київщини; представники цього роду займали керівні посади як в Київській, так і в Полтавській губерніях.
Свідоцтва про храми села Гостролуччя відомі з XVII століття. Вже тоді в селі було дві церкви - одна в ім’я Святої Живоначальної Трійці, друга в ім’я Святителя Христова Миколая. Наприкінці ХІХ століття в Миколаївському храмі зберігалася срібна чаша із зазначеним на ній 1601 роком. Якому з двох храмів належала чаша, вже тоді було невідомо. В описі майна Старо-Троїцької церкви 1777 року знаходимо згадку про церковний дзвін 1612 року, вилитий за гроші гостролуцького козака Матвія Полоцького.
Після будівництва в 1834 році нового мурованого Миколаївського храму Троїцьку церкву залишили приписною, а все цінне церковне майно було перенесено до нового храму. Новий великий Миколаївський храм вміщав всіх парафіян села, саме тому Троїцьку церкву не перебудовували. Тому до нашого часу і залишилася, хоча і в пошкодженому вигляді, будівля храму саме такою, як її створив архітектор ХVІІІ століття.
Про початок будівництва мурованого Троїцького храму свідчить Архієрейська грамота від 12 травня 1784 року, на яку посилається священник Антоній Соколовський:
«...Божою милістю Смиренний Іларіон Єпископ Переяславський і Бориспільський по Благодаті, дару і влади все Святого і Живоначальної духу, даний нам від архірея Великого, що пройшов небеса Христа Спасителя світу, через Його Намісники, Святі Апостоли, і їх приймачі пастирі і вчителі церковні друг-другу преемно. А зважаючи на обставини слідчої справи, з духовного Баришівського Правління надісланого, про влаштування того відомства в селі Гостролуччя на місце застарілої дерев'яної Троїцької церкви, нової кам'яної, при двох престолах, в тому ж Святі Трійці храмі, а на хорах в ім'я Святої великомучениці Параскеви, про що та цього травня 11 числа Поміщик того села Пан Бригадир Григорій Григоріїв Іваненко особливо нас просив, запевняючи про заготовлянні належні матеріали і майстра. Ми Пастир, Боже благословення препосилая в благопоспешество в справах і наміри Його Пана Бригадира Іваненка, благоволюємо, показану стару Троїцьку церкву розібравши, нову о двох престолах на колишньому місці, по чиноположенню церковному, Баришівський протопопа Іоан Турчановскому закласти, і по закладення консисториями Нам рапортувати... » .
Будівництво церкви тривало до 1787 року.
Форма плану церкви типова для класицизму - у вигляді рівнокінцевого хреста. Розміри будівлі 20,6 х 12,8 м. По висоті стіни до карниза збереглися лише в західному об’ємі храму, бабинці, і становлять близько 7 м.
В приміщенні Троїцької церкви до 1957 року діяв магазин, а потім з 1965 року знаходилось Гостролуцьке споживче товариство, що проіснувало до 70-х років XX століття. Під час пристосування для господарських потреб будівлю храму було значно пошкоджено. Було розібрано центральну і східну частини церкви до висоти близько 3,7 м. В південній стіні нави з обох боків південного входу прорубано прямокутні віконні прорізи 0,96 х 1,4 м. На внутрішній західній стіні нави добре видно закладений цеглою арковий отвір хорів храму.
План Троїцької церкви. Обміри архітекторів О. Лихваря, Г. Олександрової
Іван Багатий Іоненко, гетьман Дубосарський в землі Волоській в другій половині XVII століття. З книги В. Модзалевського «Малороссийский родословник»
Форма віконних та дверних прорізів півциркульна. Сандрики над вікнами трикутні. Оформлення лиштви вікон та порталів дверей виконано із тесаної профільованої цегли. Декоративне барокове вбрання з профільованої цегли, більш характерне для будівель кінця XVII - початку ХVІІІ століття, відрізняє Троїцьку церкву від інших будівель в стилі класицизму кінця ХVІІІ. По кутах будівля прикрашена декоративними стилізованими лопатками. Наріжні лопатки гладенькі, шириною близько 0,86 м. Внутрішні кути прикрашені профільованими лопатками, що виходять на кожну з площин фасаду, шириною 0,55 м. З південного боку вівтаря була побудована паламарня. На сьогодні вона не збереглася. Однак на стінах основного об’єму залишились сліди примикання стін паламарні.
Не зважаючи на те, що до нашого часу будівля церкви дійшла у напівзруйнованому стані, відновити її цілком можливо. У своїй книзі священник Антоній Соколовський наводить опис церкви 1827 року, що зберігався в церковному архіві:
«... Церква побудована з одною главою, яка зверху покрита ґонтом (шалівкою) і пофарбована зеленою фарбою; зверху її маковиця (глава), покрита білою бляхою, а навколо її на всіх чотирьох сторонах щити (гострі дахи) покриті шалівкою і пофарбовані чорною фарбою, вибілений вапном як всередині, так і зовні притвор в ній (західний боковий вівтар - північного і південного немає) і ґанку (із заходу і півночі, а південна стіна глуха, без дверей) у зв'язку при церкві складаються з паламарнею (маленька з півдня вівтаря), а ризниця міститься на хорах.
При церкві на цвинтарі (окремо) дзвіниця кам'яна, у два яруси побудована тим же поміщиком Полковником Григорієм Григоровичем Іваненко в 1782 році, місяця грудня в 7 день з дозволеня Синодального Члена Преосвященного Митрополита Гаврила Київського і Галицького, покрита дранкою, пофарбована чорною фарбою, але нині (1827) церква і дзвіниця вимагають ремонту навколо... ».
А ось як описує храм священник вже на початку XX століття:
«... Стіни храму дуже високі, товсті, капітальні, без виступу фундаменту, кути прямі з плоскими пілястрами та карнизами вгорі; дахи на всіх межах високі, загострені, покриті залізом і вифарбовані зеленою фарбою. Купол на восьмерику має форму перекинутого до долу тюльпана, покритого і пофарбованого, як і прибудови; на ньому восьмигранна шия, обтягнута пофарбованим залізом, без живопису; нагорі глава, покрита білим залізом, з залізним же позолоченим хрестом. Форма храму хрестоподібна, з коротким перехрестям; величина у квадраті невідома, але, можна сказати, невелика - маломісткі; вхідних дверей дві, із заходу і півночі, а південна стіна глуха. Дзвіниця стоїть на південь від церкви, чотирикутна, у два яруси, з яких в нижньому великі двері на північ, а інші стіни глухі; у верхньому - чотири великих, відкритих вікна, без віконниць, дах чотиригранний, гострий, покритий залізом і пофарбований зеленою фарбою, шия восьмигранна, обтягнута чорним фарбованим залізом без живопису; дзвони висять на другому ярусі. Сумний вид мають і храм і дзвіниця: стіни покрились зеленою цвіллю, тиньк в багатьох місцях обвалилася, дахи облізлі та почорніли, вікна вибити з рамами та затягнуті проволоченими сітками. Все волає голосно про поновлення, так бракує коштів, а церква ще міцна ... ».
Маємо сподівання на можливість відновлення пам'ятки архітектури, тому наведемо опис внутрішнього облаштування храму:
«...Усередині храму на заломі середнього високого чотирикутника, височить високий восьмерик, з чотирма високими вузькими вікнами, а над ним підіймається круглий високий звід; на заломах чотири євангелісти. Вівтар і прибудови відокремлюються від середини напівкруглими арками, на північ і південь високими, до вівтаря трохи нижче, а на захід ще нижче, в рівень з напівкруглою стелею на весь прохід до вихідних дверей, на якому влаштовані хори, з входом по дерев'яних спіральних сходах, - в північному кутку бокового вівтаря, закритою шалівкою, з вхідною малої хвірткою. Вікон у вівтарі троє, в межах північному і південному по два, всього сім, вгорі півколом, а восьме - в західної прибудові, над вихідними дверима, кругле, невелике з залізною палітуркою - тільки одне, а тому в прибудові цієї темно... ».
Ім’я майстра, що побудував церкву на замовлення Григорія Іваненка, в документах не згадується. Можливо, при подальших дослідженнях його можна буде з’ясувати. Нагадаємо, що Григорій Григорович Іваненко, згідно з «Малоросийским гербовником», управляв Переяславськими маєтками графа Румянцева. Цілком можливо, що автором Троїцької церкви був архітектор, що будував маєтки графа в Ташані.
Джерело:
О.В. Бреяк, НЕВІДОМІ ПАМ’ЯТКИ КИЇВЩИНИ. ТРОЇЦЬКА ЦЕРКВА СЕЛА ГОСТРОЛУЧЧЯ (1784 -1787)
Якщо Ви маєте бажання, і найголовніше маєте на це можливість, то можете приєднатися до фінансування проєкту. Нам дуже приємна і дорога Ваша підтримка.
Княпаємо сюди ===> Посилання для надання фінансової допомоги на підтримку нашого проєкту: на експедиції та існування блогу та файлосховища.
Дякуємо всім не байдужим до нашої Архітектурної Спадщини та нашого проєкту "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина”.
Підписуйтесь на сторінки проєкту на:
Patreon
Технічні партнери проєкту:
найпрофесійніший сервіс з ремонту квадрокоптерів та багато якого іншого обладнання в Україні
та
хмарне сховище для синхронізації файлів між комп'ютерами, мобільними пристроями та веб-аккаунтом, яке надає користувачам 1 ТБ для зберігання фото, музики, відео, різних файлів і документів.
ну як то, так =))
P. S. A cup of hot, strong coffee won't hurt with our project! Come on! It's only a dollar!
P R E S S ===>>>
and support us!
P.S. ПРОЕКТ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ЗБОРОМ КОШТІВ І ПОЖЕРТВ НА РЕМОНТИ, РЕСТАВРАЦІЇ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ ОБ'ЄКТІВ АРХІТЕКТУРНОЇ СПАДЩИНИ, ПРО ЯКІ МИ РОЗПОВІДАЛИ ТА РОЗПОВІДАЄМО У СВОЇХ СТАТТЯХ.
Це є прерогативою місцевих органів, громад, громадських об'єднань чи благодійних фондів.