Ось кімната твоя, пожовкла від сотень
простих, випадкових людей.
Ось стіни твої, що повні, мов соти,
Прогнилих, зухвалих ідей.
Ось ти у кімнаті, тонка і безглузда
шукаєш у морі води,
ось тіло твоє, запущене пусткою,
як привиди-кораблі.
Бувало й таке, що мріялось легко,
Що словом шовковим жилось,
Що рими шматками лягали на терку,
І
(
Read more... )