(no subject)
Полюбляю стояти над прірвою, тримаючи ЇЇ стрункий стан, відчуваючи ЇЇ пристрасний аромат, і милуватися тією примарною метушнею яка певне ніколи не припиниться десь далеко внизу...
Відчуваєш себе птахом з розкинутими крилами, відчуваєш кожен подих вітру, і здається сам от-от зможеш злетіти...
Темна ніч. Лише непевні вогники затихлого міста десь метушаться в далині, воні розважають і заспокоюють, милують око...
Не можу заснути, поки не побачу вкотре вже за останні місяці цю картину.
Прокинувшись під час подорожі до Праги у Чеських Карпатах одного з перших теплих ранків травня, у понеділок і, здавалось би, робочий день - за півгодини часу я наспостерігав аж 4(!) автомобілі й одного велосепедиста. Тиша. Вітер. Шум дерев. І... подих асфальту! Лише здається двічі чи тричі я таке відчував у житті. вранішня роса випала на холодний після ночі асфальт, а він у свою чергу під сонячними променями швиденько нагрівся і почав інтенсивно з себе випаровувати вологу роси. цей "подих" можна чути без жодних зусиль, але то занадто рідке явище для поселенців постійношумних мегаполісів...
як інколи все ж таки не вистачає хвильки розміренності і спокою посеред вируючої буденності сучасного життя...
листочок з Праги...
квіточки зі Львова...
парк у Карлсбаді...
а що ще треба для щастя?
Відчуваєш себе птахом з розкинутими крилами, відчуваєш кожен подих вітру, і здається сам от-от зможеш злетіти...
Темна ніч. Лише непевні вогники затихлого міста десь метушаться в далині, воні розважають і заспокоюють, милують око...
Не можу заснути, поки не побачу вкотре вже за останні місяці цю картину.
Прокинувшись під час подорожі до Праги у Чеських Карпатах одного з перших теплих ранків травня, у понеділок і, здавалось би, робочий день - за півгодини часу я наспостерігав аж 4(!) автомобілі й одного велосепедиста. Тиша. Вітер. Шум дерев. І... подих асфальту! Лише здається двічі чи тричі я таке відчував у житті. вранішня роса випала на холодний після ночі асфальт, а він у свою чергу під сонячними променями швиденько нагрівся і почав інтенсивно з себе випаровувати вологу роси. цей "подих" можна чути без жодних зусиль, але то занадто рідке явище для поселенців постійношумних мегаполісів...
як інколи все ж таки не вистачає хвильки розміренності і спокою посеред вируючої буденності сучасного життя...
листочок з Праги...
квіточки зі Львова...
парк у Карлсбаді...
а що ще треба для щастя?