Греція сільська й етнографічна. Острів Тасос
Це останній пост про суперовий грецький острів Тасос.
Раніше я вже ставив пости про його столицю - містечко Ліменас, про історію з археологією в головному тасоському музеї, про розкопки й мармурові родовища в Атікі та про жіночий монастир архангела Михаїла.
А зараз - просто картинки з кількох селищ на узбережжі Егейського моря. Крім іншого, під катом є фотки з краєзнавчого музейчику, що показують, як греки жили на початку ХХ століття. Треба сказати, дуже воно схоже на життя наших прабабів і прадідів в Україні :)
…На Тасосі багато селищ-близнюків, назви яких відрізняються одним словом - Скала (Σκάλα - «гавань»). Вони розташовані, як правило, неподалік. Одне на узбережжі, інше - далі в горах. Це наслідок давніх набігів на острів морських піратів. Мешканці прибережних селищ, аби захиститися, тікали в гори й утворювали свої поселення там - у безпеці.
Тепер, коли Тасос заробляє здебільшого туризмом, у горах жити невигідно. Люди намагаються «спуститися на землю», поселитися біля моря. Але, як нам сказали, жодних пільг такі тасосці не мають: вони змушені продавати/купувати нерухомість на загальних підставах.
Так само, як, скажімо, й іноземці. А їх на Тасосі живе вже достобіса - півтисячі на 13 800 місцевого населення. Росіяни - є. Українців - ще немає.
Жити можна: таун-хаус житловою площею 80-100 кв. м. коштує 80-100 тис. євро.
Скала Потамія
- одне з таких селищ-близнюків, які ми відвідали.
Типове грецьке невеличке приморське селище, рибальське й трохи курортне.
Над ним здіймається найбільша на острові гора Іпсаріон заввишки 1208 м.
Скала Потамія на тлі гори Іпсаріон.
Біля причалів невеликого порту, між пальм, - місцевий етнографічний музей.
Ось він.
Усередині - грецький побут кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.
Грецький вишитий килим. Моя баба Юля вишивали в сто разів краще :)
Сільгоспреманент.
Балкон музею з видом на рибальський порт.
Місцеві рибалки. У море вони виходять рано-вранці, а вдень - сушать весла й сіті.
У селищі є пляж…
Але дехто купається і засмагає на камінні.
Потамія
Вище в горах - селище Потамія зі значно старшими вуличками і церквою.
Панагія
Одне з найколоритніших селищ на Тасосі - Панагія.
Треба сказати, що в Греції це дуже поширена назва. Панагією там називають і села, вулиці, і кораблі, і діряві рибальські човни, і ще багато чого. У перекладі - «Пресвята» (Богородиця».
Після революції 1821 року Панагія деякий час була головним селищем острова.
Зараз це традиційне село, курортний, релігійний і аграрний осередок. Біля Панагії - відомий пляж Hrissi Amoudia (Золоті піски).
Один із найкрасивіших будинків у Панагії.
Традиційна вуличка.
Панагія славиться медом, інжиром, помідорами, а також оливковою олією - тут є кілька заводів із її виробництва. На одному з таких традиційних виробництв ми побували. Ось - господар:
А про те, як чавлять маслини й роблять «вьорджин» олію, буде, мабуть, окремий пост.
У центрі селища - так звана площа Трьох джерел.
Воду струмка, що стікає з гір, можна набирати й сьорбати біля стародавньої церкви та вікових дерев.
У дупла цих давніх дерев вмонтовано освітлення. Кажуть, увечері тут особливо красиво.
Після площі потік прямує через село далі до моря.
Головна ж туристична принада Панагії - старовинна церква Діви Марії XV ст.
Реліквія церкви - прапор Хрестового походу, з яким через ці краї проходив наприкінці ХІІ ст. король Англії Річард Левине Серце. Про походження Crusade Banner’а розповідає тримовна табличка (грец., англ., франц.) та працівниця церкви, яка добре володіє ще й російською.
Елладська православна церква має державний статус. Тож у кожному храмі стоїть державний прапор.
Цей прикрашений згори спеціальною штукенцією, яка залишилася ще з грецького Водохреща. Оскільки календар у греків новоюліанський, який збігається з григоріанським, то православні греки відзначають свої свята - зокрема і Водохреще, і Різдво - на 13 днів раніше за православних українців.
Емблема грецької церкви.
Панагія.
Цвинтар біля церкви.
Ліменарія
Друге за розміром селище Тасоса.
Тут над морем є вулиця з сувенірними магазинчиками, тавернами, які стоять довгою шеренгою майже впритул до лінії прибою, ну й пляжі та місця для проживання туристів, само собою.
Продавець у сувенірній крамниці. Батько цього хлопця народився на Тасосі, живуть вони в Салоніках, працюють тут, на курорті, в сезон - «від Великодня до жовтня».
Хлоп - футбольний фанат (топить за третій солунський клуб - нижчоліговий «Іракліс»), а про Україну знає, що тут є донецький «Шахтар». Отак - молоді іноземці вже «Динамо» і не знають :)
Нас тут нехило так погодували в приморській таверні. А про грецьку кухню я вже теж писав окремо.
А взагалі люди тут відкриті й гостинні. Факт: у греків не прийнято зачиняти двері помешкань на замок. Адже красти теж не прийнято.
Раніше я вже ставив пости про його столицю - містечко Ліменас, про історію з археологією в головному тасоському музеї, про розкопки й мармурові родовища в Атікі та про жіночий монастир архангела Михаїла.
А зараз - просто картинки з кількох селищ на узбережжі Егейського моря. Крім іншого, під катом є фотки з краєзнавчого музейчику, що показують, як греки жили на початку ХХ століття. Треба сказати, дуже воно схоже на життя наших прабабів і прадідів в Україні :)
…На Тасосі багато селищ-близнюків, назви яких відрізняються одним словом - Скала (Σκάλα - «гавань»). Вони розташовані, як правило, неподалік. Одне на узбережжі, інше - далі в горах. Це наслідок давніх набігів на острів морських піратів. Мешканці прибережних селищ, аби захиститися, тікали в гори й утворювали свої поселення там - у безпеці.
Тепер, коли Тасос заробляє здебільшого туризмом, у горах жити невигідно. Люди намагаються «спуститися на землю», поселитися біля моря. Але, як нам сказали, жодних пільг такі тасосці не мають: вони змушені продавати/купувати нерухомість на загальних підставах.
Так само, як, скажімо, й іноземці. А їх на Тасосі живе вже достобіса - півтисячі на 13 800 місцевого населення. Росіяни - є. Українців - ще немає.
Жити можна: таун-хаус житловою площею 80-100 кв. м. коштує 80-100 тис. євро.
Скала Потамія
- одне з таких селищ-близнюків, які ми відвідали.
Типове грецьке невеличке приморське селище, рибальське й трохи курортне.
Над ним здіймається найбільша на острові гора Іпсаріон заввишки 1208 м.
Скала Потамія на тлі гори Іпсаріон.
Біля причалів невеликого порту, між пальм, - місцевий етнографічний музей.
Ось він.
Усередині - грецький побут кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.
Грецький вишитий килим. Моя баба Юля вишивали в сто разів краще :)
Сільгоспреманент.
Балкон музею з видом на рибальський порт.
Місцеві рибалки. У море вони виходять рано-вранці, а вдень - сушать весла й сіті.
У селищі є пляж…
Але дехто купається і засмагає на камінні.
Потамія
Вище в горах - селище Потамія зі значно старшими вуличками і церквою.
Панагія
Одне з найколоритніших селищ на Тасосі - Панагія.
Треба сказати, що в Греції це дуже поширена назва. Панагією там називають і села, вулиці, і кораблі, і діряві рибальські човни, і ще багато чого. У перекладі - «Пресвята» (Богородиця».
Після революції 1821 року Панагія деякий час була головним селищем острова.
Зараз це традиційне село, курортний, релігійний і аграрний осередок. Біля Панагії - відомий пляж Hrissi Amoudia (Золоті піски).
Один із найкрасивіших будинків у Панагії.
Традиційна вуличка.
Панагія славиться медом, інжиром, помідорами, а також оливковою олією - тут є кілька заводів із її виробництва. На одному з таких традиційних виробництв ми побували. Ось - господар:
А про те, як чавлять маслини й роблять «вьорджин» олію, буде, мабуть, окремий пост.
У центрі селища - так звана площа Трьох джерел.
Воду струмка, що стікає з гір, можна набирати й сьорбати біля стародавньої церкви та вікових дерев.
У дупла цих давніх дерев вмонтовано освітлення. Кажуть, увечері тут особливо красиво.
Після площі потік прямує через село далі до моря.
Головна ж туристична принада Панагії - старовинна церква Діви Марії XV ст.
Реліквія церкви - прапор Хрестового походу, з яким через ці краї проходив наприкінці ХІІ ст. король Англії Річард Левине Серце. Про походження Crusade Banner’а розповідає тримовна табличка (грец., англ., франц.) та працівниця церкви, яка добре володіє ще й російською.
Елладська православна церква має державний статус. Тож у кожному храмі стоїть державний прапор.
Цей прикрашений згори спеціальною штукенцією, яка залишилася ще з грецького Водохреща. Оскільки календар у греків новоюліанський, який збігається з григоріанським, то православні греки відзначають свої свята - зокрема і Водохреще, і Різдво - на 13 днів раніше за православних українців.
Емблема грецької церкви.
Панагія.
Цвинтар біля церкви.
Ліменарія
Друге за розміром селище Тасоса.
Тут над морем є вулиця з сувенірними магазинчиками, тавернами, які стоять довгою шеренгою майже впритул до лінії прибою, ну й пляжі та місця для проживання туристів, само собою.
Продавець у сувенірній крамниці. Батько цього хлопця народився на Тасосі, живуть вони в Салоніках, працюють тут, на курорті, в сезон - «від Великодня до жовтня».
Хлоп - футбольний фанат (топить за третій солунський клуб - нижчоліговий «Іракліс»), а про Україну знає, що тут є донецький «Шахтар». Отак - молоді іноземці вже «Динамо» і не знають :)
Нас тут нехило так погодували в приморській таверні. А про грецьку кухню я вже теж писав окремо.
А взагалі люди тут відкриті й гостинні. Факт: у греків не прийнято зачиняти двері помешкань на замок. Адже красти теж не прийнято.