Релакс у місті Рапалло. Краси і яскравих кольорів пост
Рапалло - не зовсім типове італійське містечко. Воно якесь не по-італійському чисте й ошатне. Певно, тому, що цей курорт на Лігурійської Рів'єри - дитина "бель епок".
Це приморське селище стало фешенебельним курортом після прокладення залізниці з Рима в Ніццу. Ті роки - від 1890-го до 1914-го - якраз і називають "прекрасною епохою", "бель епок".
Для Європи це були розкішні, безтурботні часи - на контрасті з наступною І Світовою війною. У Франції будувалася Ейфелева вежа, в Британії - «Титанік», народжувалися кіно, авіація, розвивалася фотографія, виникали новітні течії в мистецтві й літературі, великої популярності набули публічні морські купання.
Стара морська фортеця на тлі різнокольорових будинків Рапалло.
Район Тігулліо - середземноморське узбережжя Лігурії на схід від Генуї - став одним із центрів відпочинку та розваг богеми й дипломатичної еліти. До Рапалло та його передмість приїздили визначні письменники, художники, науковці - Гі де Мопассан, Езра Паунд, Василь Кандінський, Гульєльмо Марконі... Саме тут Фрідріх Ніцше почав роботу над своїм славетним філософським трактатом "Так казав Заратустра". Із 1910 року англійський денді Макс Бірбом тримав у Рапалло літературний салон. На вулицях, що йдуть уздовж моря, в ті часи виросли розкішні готелі, які залишаються престижними та дорогими і тепер.
У 1920-му й 1922 роках тут було підписано два мирні договори - Рапалльські.
Спершу - між Італією й Королівством сербів, хорватів і словенців про врегулювання територіальних суперечок, потім - між Веймарською республікою і Радянською Росією.
Цього тижня від укладення Рапалльського договору-1922 виповнилося 90 років. Ми в ЖЖ вже писали про нього в пості про містечко Санта-Маргерита-Лігуре, що межує з Рапалло. Саме на території Санта-Маргерити зараз розташовується готель "Імперіал палас", де було підписано те вельми важливий для історії України "траттато".
Днями в "Україні молодій" ми лупонули велику історично-аналітично-подорожню статтю про 90-річчя Рапальської угоди з коментарями істориків та готельєрів.
Якщо стисло, висновок такий: саме в Рапалло офіційно почалося закабалення Радянської України у "братньому союзі" з РСФРР.
Та угода, укладена більшовиками й німцями у Великодню ніч таємно від решти учасників Генуезької конференції, стала прологом до підписання Росією й Україною союзного договору у грудні того ж року - 1922-го. Саме в Рапалло українські більшовики намагалися ствердити свою самостійність, але в результаті були опущені московськими соратниками нижче плінтуса в "Ла Сала дель Траттато".
Кому цікаво - почитайте наш матеріал в "УМ".
А нижче буде розповідь про курортне місто Рапалло, його затишок, історію, море, його яскраві кольори.
Дорожній вказівник на приморській вулиці на межі Рапалло і Санта-Маргерити кагбе натякає, що тут укладено два важливі міжнародні мирні договори.
Через Рапалло проходить швидкий поїзд Спеція - Мілан. Але тут він спиняється, адже Рапалло - місто чимале, із 30-тисячним населенням. У Лігурії це - майже як Ялта на ПБК. Тому цю станцію не варто проминати транзитом. Доречно вділити цій частині Тігульщини хоч кілька днів. Рапалло симпатичне і як курорт, і тут же за 5 км - той самий заповідний парк Портофіно на однойменному півострові, де ми так чудово лазили по горах.
Будівля залізничного вокзалу Рапалло.
Від Генуї з її знаменитим портом і вузькими тьмавими вуличками (див. н аші пости) до залитого сонцем Рапалло - менше 30 км.
Квиток на електричку з Генуї коштує 3,30 євро.
На привокзальній площі.
Уже тут помітно, що Рапалло - місто яскраве.
Із привокзальної площі відкривається вид на будинок ратуші та вежу Торре Чівіка - дзвіницю церкви Санто-Стефано. Pieve di Santo Stefano, зведена 1155 року, була першим християнським храмом Рапалло.
Вхід у рапалльську міськраду.
Табличка з назвою вулиці із гербом Рапалло. / Герб міста на кришці каналізації.
Базиліка святих Джервазіо і Протасіо (або Гервасія й Протасія по-нашому).
Перша церква на її місці була закладена близько 1118 року, у XVII ст. відбувалися перебудови, у 1794 році храм було суттєво пошкоджено раптовим розливом річки Боате (ця трикілометрова спокійненька річечка буде на фотках нижче). Останні відбудови й реконструкції церкви після воєн датуються 1907, 1920 і 1947 роками.
Віа Джузеппе Маццині - торгова й пішохідна вуличка.
Веселі об'яви агенції нерухомості. Середнє житло тут коштує 120-130 тис. євро.
Рожевий будинок на вулиці Мілітe Іньйото (via Milite Ignoto), що веде до моря.
Корисна порада: якщо піти по цій вулиці від моря, повернути ліворуч на вулицю via alla Torre Civica - то на її середині буде супермаркет "Billa", майже як у нас у Києві.
"Гугл" чомусь не видає рапалльську "Біллу" - може, тому що нова. На її місці у вуличних картинках Google Maps - інший, старий магазин.
Один з основних засобів пересування тут мопед, як і багато де на Середземноморщині.
Вулиця Мілітe Іньйото виходить до моря якраз у тому місці, де стоїть Рапалльський замок.
У XVI столітті поселенням Лігурійської Рів'єри так дошкуляли напади берберських піратів, що мало де не було зведено фортеці для захисту узбережжя від нахабних морських розбійників.
Рапалльський замок-фортеця 1551 року - одна з найвідоміших таких споруд.
Це тепер ця будівля видається маленькою й зовсім не грізною. Туристи, яким у турагенціях серед місцевих "достопрімєчатєльностей" першим ділом радять оглянути Рапалльський Castello sul Mare, зазвичай дуже розчаровуються, знайшовши в закутку місцевої бухти сіру кам'яну "хатинку". Проте на той час "хатка", з бійниць якої прострілювалися всі підходи до Рапалльської бухти, була справді дієвою оборонною спорудою.
Тепер у Рапалльському замку відбуваються художні виставки, концерти та інші мистецькі заходи.
Давні гармати на набережній біля фортеці.
Судячи з археологічних розкопок, перші поселення тут були ще у VIII ст. до н. е., хоча вчені й не визначилися, етруски їх заснували чи греки.
Перша письмова згадка про місто з назвою Рапалло датована 964 роком. Та бурхливі події розгорталися тут значно раніше.
Відомо, що 643 року Рапалло завоювали лангобарди на чолі з королем Ротарі. На той час це германське плем'я ще нічого спільного з італійцями не мало, хоча згодом лангобарди повністю романізувалися і стали ломбардцями - "корінним" населенням однойменного регіону Італії. Столицею Ломбардії є Мілан, про який ми писали окремий пост.
Коли у VIII ст. вже нашої ери Карл Великий підім'яв Королівство лангобардів під себе, Рапалло, природно, увійшло до його імперії (у складі Генуї як округу).
За часів Генуезької республіки Рапалло регулярно делегувало своїх представників у флот для битв із її затятим конкурентом - Пізанською республікою. Галера з вояками-рапалліні брала участь і в знаменитій Битві при Мелорії 1284 року, коли генуезці розбили пізанців до ноги, після чого почався остаточний занепад Пізанської республіки (див. наші пости про Пізу 1 і 2 - "місто, що втратило море і лишилося у ХІІІ столітті").
У вересні 1494-го в Рапалло вторглися з моря арагонці, сподіваючись підняти бунт проти генуезького панування, але вже через три дні 4-тисячне арагонське військо розгромили… швейцарці. Принагідно замочили й чимало місцевого населення.
Ну а вже потім був опір берберським піратам.
Далі - наполеонівські війни, входження до складу Франції, потім - до Королівства Сардинії, і, зрештою, об'єднання Італії…
Просто біля замку на березі моря біля човнів сидять-патякають синьйори рапалліні.
А ще бухточку біля замку облюбували морські птахи, чайки, качки та ін. І ось такі чаплі.
Біля Рапалльського замку можна знайти інформаційні історичні матеріали і залізний макет фортеці.
До речі, це дивно, але окремого інформаційного туристичного пункту в Рапалло ми не знайшли (принаймні біля мерії, вокзалу і в районі набережної його немає). Карту цього міста - на одному буклеті з Портофіно, Санта-Маргеритою, парком та ін. - нам дали в Портофіно.
Готелі на набережній, яка іде уздовж рапалльської затоки, - ім. Вітторіо Венето (lungomare Vittorio Veneto).
Ротонда на набережній.
Розпис склепіння ротонди зсередини.
Чайки на причалах.
Уздовж усієї набережної тягнеться громадський пляж. Далеко не в кожному місті такого курортного типу є настільки чимала територія для засмагання й купання.
Конфеті - залишки Попільної середи, що передувала католицькому Великому посту.
Ще один вид на Рапалльську бухту.
Пам'ятник Христофору Колумбу в парку на набережній. Ну яке ж італіійське середземноморське місто може обійтися без статує Крістофоро Коломбо?!
Рапалльський порт. Досить компактний і не пафосний.
А от і найбільша з двох місцевих річок - Боате.
Річка Боате стікає з гір за 3 км від Рапалло і впадає в бухту. Але, з огляду на розбій цієї "крихітки" у XVIII ст., річище трохи перемістили й замурували в надійні кам'яні стіни.
Тепер у тихих водах Боате віддзеркалюються будинки, готелі й вілли вулиць Карло і Неллі Росселіні, Джованні Амендола (на фото - саме ця вулиця ліворуч) та ін.
На віа Карло і Неллі Росселіні.
Міст Ганнібала над Corso Cristoforo Colombo.
Міст у давньоримському стилі, названий чомусь мостом Ганнібала, насправді збудований уже в нашу еру. Коли саме - точно невідомо. Принаймні станом на 7 квітня 1049 року він уже точно існував - це підтверджено в акті про пожертвування земельних наділів навколо мосту Ганнібала церкві Санта-Марія ді Кастелло.
У 1733-му міст капітально реконструювали, оскільки внаслідок численних розливів річки Боате в попередні століття він зазнав суттєвих пошкоджень.
У 1823 році, коли Рапалло входило у склад Королівства Сардинія, влада виділила кошти на відведення річища Боате вже біля самого гирла трохи вбік, щоб збудувати нову дорогу до Санта-Маргерити. Дорога існує й досі, а міст Ганнібала, який колись з'єднував береги Боате, тепер височіє над асфальтом вулиці Корсо Крістофоро Коломбо й лівим кінцем стоїть у чиємусь дворі.
Маєтки й готелі в районі Corso Cristoforo Colombo.
Усе таке середземноморське-середземноморське.
Італійські поштові скриньки.
Апельсини тут теж родять просто на вулицях і падають на тротуари, як же ж без цього.
Окрім роздільного збирання сміття, в Італії є ще одна корисна утиль-ініціатива: окремий контейнер для беушного одягу. Замість викидати старі, непотрібні чи набридлі лахи у смітник - приносьте їх ось у такі баки, і цьому одягу знайдуть доречне, благодійне чи інше застосування.
Місцеві телефонні будки з рекламою місцевого супермаркета "Білла".
Рапалльський кане, привчений до поїздок у багажнику.
Електронний вказівник на одному із в'їздів у Рапалло вітає гостей, а заодно видає чимало корисної інформації включно з часом, погодою та анонсами культурних заходів.
Це все ще Корсо Коломбо.
Фешенебельний готель на віа Сан-Мікеле.
Сан-Мікеле - це селище між Рапалло й Маргеритою, про нього ще буде окремий пост :).
Віа Сан-Мікеле - довга звивиста вулиця над морем.
На Сан-Мікеле - круті маєтки з виходом на узбережжя, готелі та ін.
Хотіли б ми жити в хатинці з таким балконом.
Картини тут винятково прекрасні.
А це вже день нашого прощання з Рапалло. Злива на набережній.
Нам пощастило: попри попередні дощові прогнози, з усіх наших чотирьох рапалльських днів справді дощовим був тільки найостанніший. Власне, це був лише ранок - коли ми вже здали номер у готелі Mignon Posta (радимо) і йшли на вокзал, аби їхати в Мілан.
Дощ ішов стіною. Але це був якийсь затишний дощ у чудовому, затишному місті…
Цикламени біля вокзалу в краплях дощу.
На привокзальній площі у газетному кіоску продають усілякувсячину. Д. прикупив футболку ФК "Дженоа" - там грає Каха Каладзе, і вона червоно-синя, як і лавлі "Арсенал" :).
Скінхедівські стінописи на вокзалі. Таки не всі в Італії ліваки.
Наш квиток на швидкий поїзд до Малана. На двох - 39 євро, є й дорожчі тарифи, якщо в інший час.
До побачення, Рапалло. Ми ж там монетки кинули - значить, повернемося.
Це приморське селище стало фешенебельним курортом після прокладення залізниці з Рима в Ніццу. Ті роки - від 1890-го до 1914-го - якраз і називають "прекрасною епохою", "бель епок".
Для Європи це були розкішні, безтурботні часи - на контрасті з наступною І Світовою війною. У Франції будувалася Ейфелева вежа, в Британії - «Титанік», народжувалися кіно, авіація, розвивалася фотографія, виникали новітні течії в мистецтві й літературі, великої популярності набули публічні морські купання.
Стара морська фортеця на тлі різнокольорових будинків Рапалло.
Район Тігулліо - середземноморське узбережжя Лігурії на схід від Генуї - став одним із центрів відпочинку та розваг богеми й дипломатичної еліти. До Рапалло та його передмість приїздили визначні письменники, художники, науковці - Гі де Мопассан, Езра Паунд, Василь Кандінський, Гульєльмо Марконі... Саме тут Фрідріх Ніцше почав роботу над своїм славетним філософським трактатом "Так казав Заратустра". Із 1910 року англійський денді Макс Бірбом тримав у Рапалло літературний салон. На вулицях, що йдуть уздовж моря, в ті часи виросли розкішні готелі, які залишаються престижними та дорогими і тепер.
У 1920-му й 1922 роках тут було підписано два мирні договори - Рапалльські.
Спершу - між Італією й Королівством сербів, хорватів і словенців про врегулювання територіальних суперечок, потім - між Веймарською республікою і Радянською Росією.
Цього тижня від укладення Рапалльського договору-1922 виповнилося 90 років. Ми в ЖЖ вже писали про нього в пості про містечко Санта-Маргерита-Лігуре, що межує з Рапалло. Саме на території Санта-Маргерити зараз розташовується готель "Імперіал палас", де було підписано те вельми важливий для історії України "траттато".
Днями в "Україні молодій" ми лупонули велику історично-аналітично-подорожню статтю про 90-річчя Рапальської угоди з коментарями істориків та готельєрів.
Якщо стисло, висновок такий: саме в Рапалло офіційно почалося закабалення Радянської України у "братньому союзі" з РСФРР.
Та угода, укладена більшовиками й німцями у Великодню ніч таємно від решти учасників Генуезької конференції, стала прологом до підписання Росією й Україною союзного договору у грудні того ж року - 1922-го. Саме в Рапалло українські більшовики намагалися ствердити свою самостійність, але в результаті були опущені московськими соратниками нижче плінтуса в "Ла Сала дель Траттато".
Кому цікаво - почитайте наш матеріал в "УМ".
А нижче буде розповідь про курортне місто Рапалло, його затишок, історію, море, його яскраві кольори.
Дорожній вказівник на приморській вулиці на межі Рапалло і Санта-Маргерити кагбе натякає, що тут укладено два важливі міжнародні мирні договори.
Через Рапалло проходить швидкий поїзд Спеція - Мілан. Але тут він спиняється, адже Рапалло - місто чимале, із 30-тисячним населенням. У Лігурії це - майже як Ялта на ПБК. Тому цю станцію не варто проминати транзитом. Доречно вділити цій частині Тігульщини хоч кілька днів. Рапалло симпатичне і як курорт, і тут же за 5 км - той самий заповідний парк Портофіно на однойменному півострові, де ми так чудово лазили по горах.
Будівля залізничного вокзалу Рапалло.
Від Генуї з її знаменитим портом і вузькими тьмавими вуличками (див. н аші пости) до залитого сонцем Рапалло - менше 30 км.
Квиток на електричку з Генуї коштує 3,30 євро.
На привокзальній площі.
Уже тут помітно, що Рапалло - місто яскраве.
Із привокзальної площі відкривається вид на будинок ратуші та вежу Торре Чівіка - дзвіницю церкви Санто-Стефано. Pieve di Santo Stefano, зведена 1155 року, була першим християнським храмом Рапалло.
Вхід у рапалльську міськраду.
Табличка з назвою вулиці із гербом Рапалло. / Герб міста на кришці каналізації.
Базиліка святих Джервазіо і Протасіо (або Гервасія й Протасія по-нашому).
Перша церква на її місці була закладена близько 1118 року, у XVII ст. відбувалися перебудови, у 1794 році храм було суттєво пошкоджено раптовим розливом річки Боате (ця трикілометрова спокійненька річечка буде на фотках нижче). Останні відбудови й реконструкції церкви після воєн датуються 1907, 1920 і 1947 роками.
Віа Джузеппе Маццині - торгова й пішохідна вуличка.
Веселі об'яви агенції нерухомості. Середнє житло тут коштує 120-130 тис. євро.
Рожевий будинок на вулиці Мілітe Іньйото (via Milite Ignoto), що веде до моря.
Корисна порада: якщо піти по цій вулиці від моря, повернути ліворуч на вулицю via alla Torre Civica - то на її середині буде супермаркет "Billa", майже як у нас у Києві.
"Гугл" чомусь не видає рапалльську "Біллу" - може, тому що нова. На її місці у вуличних картинках Google Maps - інший, старий магазин.
Один з основних засобів пересування тут мопед, як і багато де на Середземноморщині.
Вулиця Мілітe Іньйото виходить до моря якраз у тому місці, де стоїть Рапалльський замок.
У XVI столітті поселенням Лігурійської Рів'єри так дошкуляли напади берберських піратів, що мало де не було зведено фортеці для захисту узбережжя від нахабних морських розбійників.
Рапалльський замок-фортеця 1551 року - одна з найвідоміших таких споруд.
Це тепер ця будівля видається маленькою й зовсім не грізною. Туристи, яким у турагенціях серед місцевих "достопрімєчатєльностей" першим ділом радять оглянути Рапалльський Castello sul Mare, зазвичай дуже розчаровуються, знайшовши в закутку місцевої бухти сіру кам'яну "хатинку". Проте на той час "хатка", з бійниць якої прострілювалися всі підходи до Рапалльської бухти, була справді дієвою оборонною спорудою.
Тепер у Рапалльському замку відбуваються художні виставки, концерти та інші мистецькі заходи.
Давні гармати на набережній біля фортеці.
Судячи з археологічних розкопок, перші поселення тут були ще у VIII ст. до н. е., хоча вчені й не визначилися, етруски їх заснували чи греки.
Перша письмова згадка про місто з назвою Рапалло датована 964 роком. Та бурхливі події розгорталися тут значно раніше.
Відомо, що 643 року Рапалло завоювали лангобарди на чолі з королем Ротарі. На той час це германське плем'я ще нічого спільного з італійцями не мало, хоча згодом лангобарди повністю романізувалися і стали ломбардцями - "корінним" населенням однойменного регіону Італії. Столицею Ломбардії є Мілан, про який ми писали окремий пост.
Коли у VIII ст. вже нашої ери Карл Великий підім'яв Королівство лангобардів під себе, Рапалло, природно, увійшло до його імперії (у складі Генуї як округу).
За часів Генуезької республіки Рапалло регулярно делегувало своїх представників у флот для битв із її затятим конкурентом - Пізанською республікою. Галера з вояками-рапалліні брала участь і в знаменитій Битві при Мелорії 1284 року, коли генуезці розбили пізанців до ноги, після чого почався остаточний занепад Пізанської республіки (див. наші пости про Пізу 1 і 2 - "місто, що втратило море і лишилося у ХІІІ столітті").
У вересні 1494-го в Рапалло вторглися з моря арагонці, сподіваючись підняти бунт проти генуезького панування, але вже через три дні 4-тисячне арагонське військо розгромили… швейцарці. Принагідно замочили й чимало місцевого населення.
Ну а вже потім був опір берберським піратам.
Далі - наполеонівські війни, входження до складу Франції, потім - до Королівства Сардинії, і, зрештою, об'єднання Італії…
Просто біля замку на березі моря біля човнів сидять-патякають синьйори рапалліні.
А ще бухточку біля замку облюбували морські птахи, чайки, качки та ін. І ось такі чаплі.
Біля Рапалльського замку можна знайти інформаційні історичні матеріали і залізний макет фортеці.
До речі, це дивно, але окремого інформаційного туристичного пункту в Рапалло ми не знайшли (принаймні біля мерії, вокзалу і в районі набережної його немає). Карту цього міста - на одному буклеті з Портофіно, Санта-Маргеритою, парком та ін. - нам дали в Портофіно.
Готелі на набережній, яка іде уздовж рапалльської затоки, - ім. Вітторіо Венето (lungomare Vittorio Veneto).
Ротонда на набережній.
Розпис склепіння ротонди зсередини.
Чайки на причалах.
Уздовж усієї набережної тягнеться громадський пляж. Далеко не в кожному місті такого курортного типу є настільки чимала територія для засмагання й купання.
Конфеті - залишки Попільної середи, що передувала католицькому Великому посту.
Ще один вид на Рапалльську бухту.
Пам'ятник Христофору Колумбу в парку на набережній. Ну яке ж італіійське середземноморське місто може обійтися без статує Крістофоро Коломбо?!
Рапалльський порт. Досить компактний і не пафосний.
А от і найбільша з двох місцевих річок - Боате.
Річка Боате стікає з гір за 3 км від Рапалло і впадає в бухту. Але, з огляду на розбій цієї "крихітки" у XVIII ст., річище трохи перемістили й замурували в надійні кам'яні стіни.
Тепер у тихих водах Боате віддзеркалюються будинки, готелі й вілли вулиць Карло і Неллі Росселіні, Джованні Амендола (на фото - саме ця вулиця ліворуч) та ін.
На віа Карло і Неллі Росселіні.
Міст Ганнібала над Corso Cristoforo Colombo.
Міст у давньоримському стилі, названий чомусь мостом Ганнібала, насправді збудований уже в нашу еру. Коли саме - точно невідомо. Принаймні станом на 7 квітня 1049 року він уже точно існував - це підтверджено в акті про пожертвування земельних наділів навколо мосту Ганнібала церкві Санта-Марія ді Кастелло.
У 1733-му міст капітально реконструювали, оскільки внаслідок численних розливів річки Боате в попередні століття він зазнав суттєвих пошкоджень.
У 1823 році, коли Рапалло входило у склад Королівства Сардинія, влада виділила кошти на відведення річища Боате вже біля самого гирла трохи вбік, щоб збудувати нову дорогу до Санта-Маргерити. Дорога існує й досі, а міст Ганнібала, який колись з'єднував береги Боате, тепер височіє над асфальтом вулиці Корсо Крістофоро Коломбо й лівим кінцем стоїть у чиємусь дворі.
Маєтки й готелі в районі Corso Cristoforo Colombo.
Усе таке середземноморське-середземноморське.
Італійські поштові скриньки.
Апельсини тут теж родять просто на вулицях і падають на тротуари, як же ж без цього.
Окрім роздільного збирання сміття, в Італії є ще одна корисна утиль-ініціатива: окремий контейнер для беушного одягу. Замість викидати старі, непотрібні чи набридлі лахи у смітник - приносьте їх ось у такі баки, і цьому одягу знайдуть доречне, благодійне чи інше застосування.
Місцеві телефонні будки з рекламою місцевого супермаркета "Білла".
Рапалльський кане, привчений до поїздок у багажнику.
Електронний вказівник на одному із в'їздів у Рапалло вітає гостей, а заодно видає чимало корисної інформації включно з часом, погодою та анонсами культурних заходів.
Це все ще Корсо Коломбо.
Фешенебельний готель на віа Сан-Мікеле.
Сан-Мікеле - це селище між Рапалло й Маргеритою, про нього ще буде окремий пост :).
Віа Сан-Мікеле - довга звивиста вулиця над морем.
На Сан-Мікеле - круті маєтки з виходом на узбережжя, готелі та ін.
Хотіли б ми жити в хатинці з таким балконом.
Картини тут винятково прекрасні.
А це вже день нашого прощання з Рапалло. Злива на набережній.
Нам пощастило: попри попередні дощові прогнози, з усіх наших чотирьох рапалльських днів справді дощовим був тільки найостанніший. Власне, це був лише ранок - коли ми вже здали номер у готелі Mignon Posta (радимо) і йшли на вокзал, аби їхати в Мілан.
Дощ ішов стіною. Але це був якийсь затишний дощ у чудовому, затишному місті…
Цикламени біля вокзалу в краплях дощу.
На привокзальній площі у газетному кіоску продають усілякувсячину. Д. прикупив футболку ФК "Дженоа" - там грає Каха Каладзе, і вона червоно-синя, як і лавлі "Арсенал" :).
Скінхедівські стінописи на вокзалі. Таки не всі в Італії ліваки.
Наш квиток на швидкий поїзд до Малана. На двох - 39 євро, є й дорожчі тарифи, якщо в інший час.
До побачення, Рапалло. Ми ж там монетки кинули - значить, повернемося.