Разумноє, доброє, вєчноє
Василь поволі йшов по тьм'яному провулку. Кроки повільно віддавалися болем в лівому плечі. В правому черевику відстала підошва, і кілька дрібних камінців, що втрапили туди, муляли крізь товсті шерстяні шкарпетки. Василь зупинився. Прокляті камінці замучили його, і він вирішив таки витрусити їх. Він повільно зігнувся, і розплутав дратву, що слугувала йому за шнурівку. Акуратно витрусив камінці, одягнув черевика, і вже майже зав'язав вірьовочки, як побачив, що до нього обережно трюхикає собака. Це була сучка з білим, точніш було б сказати, сіруватим хутром. Складалося таке враження, нібито насправді вона улюблена собака якоїсь маразматичної пенсіонерки, але стара вмерла, і собака тепер неприкаяна блукає вулицями у пошуках хазяйки.
Собака підійшла до Василя і трохи налякано махнула хвостом. Василь присів, погладив собаку по вигнутій спині. Він вирішив - це Чапа. Іншого імені така собака мати просто не могла. Чапа повернулася до нього тремтячим хвостом, і притислася до нього. Василь обійняв собаку. Чапа стояла тихо, і блискучі її очі покірно дивилися на Василя. Теплий звірячий запах окутував їх обох щільною завісою.
Чоловік наскоро заплутав вузлика на черевикові, підвівся, й пішов. Побачивши, що собака нерішуче стоїть, він цмокнув їй. Чапа підбігла до нового хазяїна, і не відходила ні на крок аж до самого дому.
Вдома хазяїн роздягся, і пішов на кухню. Запах їстівного змусив собаку тихо заскавуліти. Чоловік замислився, зняв з плити каструлю, поставив її на підлогу, і глянув на неї. Собака похапцем захлебтала. Коли каструля спорожніла, Василь покликав собаку до себе. Він присів до неї, подивився в її коричневі очі, погладив по брудному хутру і поцілував. Чапі було незвично відчувати язик людини на своїх губах, але вона не пручалася, тільки гаряче дихала в обличчя чоловіка. Василь відірвався від неї, встав і пішов до спальні. Він гукнув собаку. Коли та забігла до кімнати, Василь причинив двері. За кільканадцять хвилин він вийшов на кухню, закурив, і мовив: - Майже як моя Люда.
Собака підійшла до Василя і трохи налякано махнула хвостом. Василь присів, погладив собаку по вигнутій спині. Він вирішив - це Чапа. Іншого імені така собака мати просто не могла. Чапа повернулася до нього тремтячим хвостом, і притислася до нього. Василь обійняв собаку. Чапа стояла тихо, і блискучі її очі покірно дивилися на Василя. Теплий звірячий запах окутував їх обох щільною завісою.
Чоловік наскоро заплутав вузлика на черевикові, підвівся, й пішов. Побачивши, що собака нерішуче стоїть, він цмокнув їй. Чапа підбігла до нового хазяїна, і не відходила ні на крок аж до самого дому.
Вдома хазяїн роздягся, і пішов на кухню. Запах їстівного змусив собаку тихо заскавуліти. Чоловік замислився, зняв з плити каструлю, поставив її на підлогу, і глянув на неї. Собака похапцем захлебтала. Коли каструля спорожніла, Василь покликав собаку до себе. Він присів до неї, подивився в її коричневі очі, погладив по брудному хутру і поцілував. Чапі було незвично відчувати язик людини на своїх губах, але вона не пручалася, тільки гаряче дихала в обличчя чоловіка. Василь відірвався від неї, встав і пішов до спальні. Він гукнув собаку. Коли та забігла до кімнати, Василь причинив двері. За кільканадцять хвилин він вийшов на кухню, закурив, і мовив: - Майже як моя Люда.