найтлі
Григорій Петрович спав. Він лежав на великому коричневому шкіряному дивані, що більше пасував би приймальні якогось радянського замміністру, аніж цій верандочці. Легкий вітерець приємно грався фіранками, а вранішні сонячні промені вже несміло, потроху заливали медовим кольором стіни. Григорій Петрович перевернувся на інший бік, ледь скрипнувши пружинами. Приємне відчуття спокою і цілковитої відсутності проблем сповнювало його тіло легкістю та радістю.
Раптом у кімнату, голосно гупаючи, забіг Сидір Іванович. Підбігши до дивану, він почав голосно нюхати повітря біля Григорія Петровича. Григорій миттю схопився, і скочив з дивану. Він хотв непомітно вибігти з кімнати, бо не мав ніякого бажання спілкуватися з Сидором Івановичем. Але Сидір Іванович вже помітив його, тому з голосним гарчанням погнався за Григорієм Петровичем. Той хутко побіг до найближчого дерева, скочив на нього і заліз на високу гілку. Сидір Іванович бігав навколо яблуні з висолопленим язиком та вишкіреними зубами. Григорій Петрович зручно вмостився, та почав спостерігати за Сидором Івановичем. Розлючений Сидір скакав навколо дерева, і постійно висловлював своє невдоволення з приводу неможливості тісніше поспілкуватися з Григорієм Петровичем.
Раптом з'явився Бог. Він підійшов до дерева і кинув яблуком у Сидора Івановича. Сидір Іванович налякано відбіг, скоса зиркаючи на Бога з яблуком. Бог глянув на Григорія Петровича, та заспокоїв його. Григорій Петрович вдячно посміхнувся Богу, зібрався, і скочив йому на руки.
Раптом у кімнату, голосно гупаючи, забіг Сидір Іванович. Підбігши до дивану, він почав голосно нюхати повітря біля Григорія Петровича. Григорій миттю схопився, і скочив з дивану. Він хотв непомітно вибігти з кімнати, бо не мав ніякого бажання спілкуватися з Сидором Івановичем. Але Сидір Іванович вже помітив його, тому з голосним гарчанням погнався за Григорієм Петровичем. Той хутко побіг до найближчого дерева, скочив на нього і заліз на високу гілку. Сидір Іванович бігав навколо яблуні з висолопленим язиком та вишкіреними зубами. Григорій Петрович зручно вмостився, та почав спостерігати за Сидором Івановичем. Розлючений Сидір скакав навколо дерева, і постійно висловлював своє невдоволення з приводу неможливості тісніше поспілкуватися з Григорієм Петровичем.
Раптом з'явився Бог. Він підійшов до дерева і кинув яблуком у Сидора Івановича. Сидір Іванович налякано відбіг, скоса зиркаючи на Бога з яблуком. Бог глянув на Григорія Петровича, та заспокоїв його. Григорій Петрович вдячно посміхнувся Богу, зібрався, і скочив йому на руки.