Чорногорське майже літнє
але ж словами насправді не опишеш ані рожевий ранок, що починає приходити десь з далеких вершин і ти женеш йому назустріч, тому що десь там на межі з сонцем був обіцяний сніданок.
не опишеш як сіра багнюка прилипає до ніг і вони стають тяжкими.
як ти ідеш крізь осінь, шерудиш жовто-червоним листям, наступаєш на голки, продираєшся крізь ялинки, як смола лишається на руках, як знаходиш останні ягоди кислої брусниці, як чомусь радієш першому снігу, що знайшов десь тут під кущами, як смакує чай з останньої води і малинового вареня з вафелькою, як вітаєшся вже з давно знайомими вершинами і роздивляєшся нові, як ти вже навіть не смієшся з жартів, тому що вже стільки за цілий день насміявся, що більше немає сил)
коли тебе просто пре від усього: від камінців що під ногами, від перевернутого горизонту у морі, від людей, що тут і зараз, бачать то саме що і ти, говорять, думають, відчувають, від осені, яку ти все ще називаєш літом.
коли не хочеш вертатися
коли закінчуєтся літо
коли скоро зима
коли мрії збуваються
Фотки мої і Бодічкини і Андрія і нарешті Алекса.
і наш з rvv_eta_ya "обрізаний трек".