Празький торт. Кусник другий: словацький
Другого дня подорожі ми, на диво, досить швидко пройшли кордон за Ужгородом. Один словак сказав нам: “Моторка йде вперед”, - і, власне, так і є, мотоцикли зазвичай йдуть без черги, але з нашими габаритами… Втім, ніхто не заперечував, а нас двічі просити не треба.
За кордом, як водиться, відразу настала сонячна погода - в Європі навіть погода ліпше))
Що було вже пізно, то особливих грандіозних планів здолання кілометрів ми не будували, заїхали у вже майже рідне Кошице повечеряти, (виявили пропажу окулярів) покружляли в пошуках місця для палатки, пережили незабутні пригоди на глині, коли “пані лягли і просять” © і врешті поснули, хоч і не надовго.
А вранці Словаччина привітала нас хмарками. Явно попереджували, та ми що, ми тільки милувалися.
Неподалік знайшлося озеро Ружін, дуже мальовниче. Ми захопили тільки маленький його шматочок, а взагалі воно велике і, впевнена, красиве. В Словаччині з цим проблем взагалі немає)
Отак ми чухикали дорогами, роздивлялися краєвиди…
…аж поки не доїхали до першого словацького пункту - Спішського замку.
Насправді цей замок - дуже цікава штука. Словаки взагалі люблять свої руїни, відновлюють їх (але без фанатизму) і показують всім охочим. Тут - декілька поверхів, можна повгадувати, де яка кімната чи зала була, повністю відтворені інтер’єри кухні, катівні, виставлені справжні (ніби-то) обладунки. Справді цікаво! А що збудоване воно аж у XIII столітті і стояло до XVII - то тим паче. Магнітик - є, вирушаємо далі!
На обід (чи досі на сніданок) заїхали в містечко Левоча - я давно про нього чула, але все якось проїздом. Саме місто - звичайне, але центр у нього обнесений древнім муром, а за тим муром - всілякі древні красивості :)
А далі почалися всілякі пригоди) Хоча хмарка зранку нас попереджала. Далі почався дощ. Тому що гори - це красиво, навіть коли їдеш по автостраді, але це ще часто мокро. А інколи - мокро настільки, що коли зупиняєшся і піднімаєш ногу, аби встати, з черевика виливається море)) Одну зливу нам пощастило пересидіти на заправці - а заодно підживитися чаєм-кавою і помилуватися подвійною веселкою. Утеплили куртки і поїхали далі - як виявилося, в ще кращий дощ)) За горами дощ, звісно, припинився, але черевики у мене ще день сохли) Підозрюю, сказати “Тепер я пережила все!” - надто ризиковано, раптом що…
Враження таке, що в Словаччині замків - на кожному кроці. І якщо заїжджати у кожен з них, до Праги можна взагалі не доїхати) Підозрюю, для словацьких замків треба цілком окрему, спрямовану саме на них подорож. Це я до того, що ми з гіркотою усвідомили, як багато часу нам не стає, щоб подивитися все, і вирішили обмежитися Тренчіном, неподалік від Чехії вже. Але, як водиться, приїхали ми туди вже тоді, коли вхід був зачинений. Зате там були милі поштові скриньки.
Це був хостел. Навіть захотілося щось їм написати) Зробили коло навколо замку і поїхали вже до Чехії. Можливо, якось іншим разом. До речі, брама замку дуже нагадує роззявлену пику ) Фотодоказ з інтернетиків:
Власне, ми думали, що раз небо ясне, то дощі ми вже проїхали. Але ні. То були дощі Татр, а тепер, біля Чехії, ми були в Карпатах, і як же може обійтися без дощу?) Після Тренчіна досить швидко стемніло, і тут Карпати нас привітали) Навіть поблискали грозою в горах. Але ми були неввічливі - трохи намокли і зупинилися в першому мотелі, де були вільні місця) Мотель виявився непоганим, і ми заїхали у нього на обід на зворотному шляху. Але це вже чеська історія)
А в словацькій у нас ще була дорога назад - задля різноманіття вирішили поїхати не автострадою, а так званою південною дорогою - і не пошкодували. Місця надзвичайно красиві. Словаччина, видно, теж для різноманіття, вирішила потішити нас теплою і сонячною погодою. Так що краєвиди нам були забезпечені.
Ось так ми побачилися з нею зранку:
А отак - вдень:
Тут озера - на кожному кроці. От озеро Митна:
І гори - дуже мальовничі.
Потім був кордон, а що було далі, ви знаєте. А що було в Чехії, дізнаєтеся наступного разу =)
Раніше:
Празький торт. Кусник перший, український
За кордом, як водиться, відразу настала сонячна погода - в Європі навіть погода ліпше))
Що було вже пізно, то особливих грандіозних планів здолання кілометрів ми не будували, заїхали у вже майже рідне Кошице повечеряти, (виявили пропажу окулярів) покружляли в пошуках місця для палатки, пережили незабутні пригоди на глині, коли “пані лягли і просять” © і врешті поснули, хоч і не надовго.
А вранці Словаччина привітала нас хмарками. Явно попереджували, та ми що, ми тільки милувалися.
Неподалік знайшлося озеро Ружін, дуже мальовниче. Ми захопили тільки маленький його шматочок, а взагалі воно велике і, впевнена, красиве. В Словаччині з цим проблем взагалі немає)
Отак ми чухикали дорогами, роздивлялися краєвиди…
…аж поки не доїхали до першого словацького пункту - Спішського замку.
Насправді цей замок - дуже цікава штука. Словаки взагалі люблять свої руїни, відновлюють їх (але без фанатизму) і показують всім охочим. Тут - декілька поверхів, можна повгадувати, де яка кімната чи зала була, повністю відтворені інтер’єри кухні, катівні, виставлені справжні (ніби-то) обладунки. Справді цікаво! А що збудоване воно аж у XIII столітті і стояло до XVII - то тим паче. Магнітик - є, вирушаємо далі!
На обід (чи досі на сніданок) заїхали в містечко Левоча - я давно про нього чула, але все якось проїздом. Саме місто - звичайне, але центр у нього обнесений древнім муром, а за тим муром - всілякі древні красивості :)
А далі почалися всілякі пригоди) Хоча хмарка зранку нас попереджала. Далі почався дощ. Тому що гори - це красиво, навіть коли їдеш по автостраді, але це ще часто мокро. А інколи - мокро настільки, що коли зупиняєшся і піднімаєш ногу, аби встати, з черевика виливається море)) Одну зливу нам пощастило пересидіти на заправці - а заодно підживитися чаєм-кавою і помилуватися подвійною веселкою. Утеплили куртки і поїхали далі - як виявилося, в ще кращий дощ)) За горами дощ, звісно, припинився, але черевики у мене ще день сохли) Підозрюю, сказати “Тепер я пережила все!” - надто ризиковано, раптом що…
Враження таке, що в Словаччині замків - на кожному кроці. І якщо заїжджати у кожен з них, до Праги можна взагалі не доїхати) Підозрюю, для словацьких замків треба цілком окрему, спрямовану саме на них подорож. Це я до того, що ми з гіркотою усвідомили, як багато часу нам не стає, щоб подивитися все, і вирішили обмежитися Тренчіном, неподалік від Чехії вже. Але, як водиться, приїхали ми туди вже тоді, коли вхід був зачинений. Зате там були милі поштові скриньки.
Це був хостел. Навіть захотілося щось їм написати) Зробили коло навколо замку і поїхали вже до Чехії. Можливо, якось іншим разом. До речі, брама замку дуже нагадує роззявлену пику ) Фотодоказ з інтернетиків:
Власне, ми думали, що раз небо ясне, то дощі ми вже проїхали. Але ні. То були дощі Татр, а тепер, біля Чехії, ми були в Карпатах, і як же може обійтися без дощу?) Після Тренчіна досить швидко стемніло, і тут Карпати нас привітали) Навіть поблискали грозою в горах. Але ми були неввічливі - трохи намокли і зупинилися в першому мотелі, де були вільні місця) Мотель виявився непоганим, і ми заїхали у нього на обід на зворотному шляху. Але це вже чеська історія)
А в словацькій у нас ще була дорога назад - задля різноманіття вирішили поїхати не автострадою, а так званою південною дорогою - і не пошкодували. Місця надзвичайно красиві. Словаччина, видно, теж для різноманіття, вирішила потішити нас теплою і сонячною погодою. Так що краєвиди нам були забезпечені.
Ось так ми побачилися з нею зранку:
А отак - вдень:
Тут озера - на кожному кроці. От озеро Митна:
І гори - дуже мальовничі.
Потім був кордон, а що було далі, ви знаєте. А що було в Чехії, дізнаєтеся наступного разу =)
Раніше:
Празький торт. Кусник перший, український