Празький торт. Кусник перший, український
Спонтанні поїздки хоч і дуже спонтанні і часто не такі продумані, як заплановані, а проте саме завдяки цьому у вас просто не залишається часу на просторові роздуми - треба збиратися і їхати. Якщо їхати близько 1,5 к км лише в один бік, задача стає не дуже простою, зате цікавою) Спека - значить, мінімум речей, Європа - значить, менше похідної їжі (і хороші дороги :)). Власне, метою подорожі цього разу стала Прага сама по собі, але щоб до неї дістатися, треба було проїхати досить-таки чимало. І для початку - своє, рідне. © Наприклад, таке:
Насправді, ці соняхи зустрілися нам вже на шляху назад, неподалік від Житомира. Там ще й село поряд - Веселе. Звісно, як йому не бути веселим, якщо поряд така краса.
А що минулого разу, у Прибалтиці, через холод та й взагалі, я майже не робила фото пейзажів, цього разу вирішила виправитися. За спеки +35° це було навіть плюсом - зайвий привід зняти шолом і ковтнути води.
І подивитися, наприклад, на таке:
Отож, виїзд відбувся за справжньої літньої спеки, і першою нашою зупинкою був Коростишівський кар’єр. Місця там правда красиві, але не ми одні такі хитрі, тож і людей там було незліченно. Як результат - короткий піт-стоп і жодного фото. Даруйте.
Так як часу у нас було ще предостатньо (хостел у Празі чекав нас лишень у вівторок, а була субота), по дорозі заїхали на одні руїни, які проґавили минулого разу - Тараканівський форт.
Як каже Вікіпедія, побудований він відносно нещодавно (у середині-наприкінці XIX століття). А що жодного ремонту тут не велося, а вологість досить висока, все знаходиться в аварійному стані і постійно осипається. Подивитися-походити - дуже цікаво, тим паче, що людей мало, а от що скоро його не буде - шкода. Зате тут прохолодно :)
Отак мандруючи під палючим сонцем і обливаючись потом, дісталися Львова, де й збиралися повечеряти. А що був уже досить пізній вечір, а ми малі були й голі були втомлені й брудні, вирішили тут і заночувати. Знайшли чудовий хостел - Voyager - де тебе приймають ніби рідних племінників) Будете у Львові - раджу. Хостел у самому центрі, правда, поряд алколавка і клуб, тож ввечері там не сумно)
Львів черговий раз зарекомендував себе як туристичний центр, що має все і для всіх. Знайти вечерю о 1 ночі, ситну і гарячу - будь ласка. Вам наллють ще й смачнющого (майже як празький!) квасу, а за пісеньку - подарують клубну картку :) Все це - у “Гасовій лямпі” - ресторації з не тільки хорошим антуражем, але й з правильною музикою.
Наступного ранку, звісно, був дощ і морось, а на якісь із заправок мої окуляри мене покинули :( Цікаво було б побачити реакцію того, хто їх знайшов) Особливо при тому, що вони взагалі мало кому підійдуть.
А проте, зате було нарешті не так жарко, навіть дещо прохолодно. Навколо вже здіймалися Карпати, дибилися побитою дорогою і пахли шашликом. На одній такій зупинці, де сумували 2 жіночки, ми не витримали і спокусилися. Вирішили, якщо у них є шашлик, хай, зупинимося. Запитуємо: “У вас є готова їжа?”. Відповідають сумно: “На жаль, у нас є лише шашлик…”. Отакої) Карпатський шашлик - смачний і дешевий, а що в прохолодний день і з краєвидом на гори - взагалі найкращий. Він грів нас фактично до самого кордону)
Цього разу розповідь буде не хронологічна, а… територіальна) Так як назад ми їхали у досить-таки жвавому темпі, хай і трішки іншими дорогами, не розбиватиму їх на окремі розповіді.
Перетинали ми зворотний кордон під Ублею (а на табличці Ubla українською дописано “Вубля” О_о) - невеликим пропускним пунктом трішки далі від ужгородського. Вперше на моїй пам’яті були ввічливі прикордонники, які щиро цікавилися подорожжю, старалися швидше оформити (бо вже 7 вечора) і бажали хорошої дороги. А ще - остерігали їхали прямою дорогою на Львів через гори. Ми були на ній рік тому, пам’ятали, що побита, але… Варто було їх послухати) Хотіли їхати тією дорогою, бо там красиві краєвиди, перевал, все таке…
Краса нікуди не ділася. На відміну від дороги) Тому що вона не просто була розбита, вона була побомблена і розкурочена, і вже дійсно ліпше було б, якби там була просто грунтовка) Вночі та втомленим це те ще задоволення) Зате красиво, ага. І є що згадати, так-так.
А на ранок був знову Львів “на каву”, нарешті тепла, ледь чи не спекотна дорога, соняхи (привіт-привіт) і дорога додому (благо, траси у нас все-таки адекватні).
Наступного разу буде Словаччина. Залишайтеся на лінії! =)
Насправді, ці соняхи зустрілися нам вже на шляху назад, неподалік від Житомира. Там ще й село поряд - Веселе. Звісно, як йому не бути веселим, якщо поряд така краса.
А що минулого разу, у Прибалтиці, через холод та й взагалі, я майже не робила фото пейзажів, цього разу вирішила виправитися. За спеки +35° це було навіть плюсом - зайвий привід зняти шолом і ковтнути води.
І подивитися, наприклад, на таке:
Отож, виїзд відбувся за справжньої літньої спеки, і першою нашою зупинкою був Коростишівський кар’єр. Місця там правда красиві, але не ми одні такі хитрі, тож і людей там було незліченно. Як результат - короткий піт-стоп і жодного фото. Даруйте.
Так як часу у нас було ще предостатньо (хостел у Празі чекав нас лишень у вівторок, а була субота), по дорозі заїхали на одні руїни, які проґавили минулого разу - Тараканівський форт.
Як каже Вікіпедія, побудований він відносно нещодавно (у середині-наприкінці XIX століття). А що жодного ремонту тут не велося, а вологість досить висока, все знаходиться в аварійному стані і постійно осипається. Подивитися-походити - дуже цікаво, тим паче, що людей мало, а от що скоро його не буде - шкода. Зате тут прохолодно :)
Отак мандруючи під палючим сонцем і обливаючись потом, дісталися Львова, де й збиралися повечеряти. А що був уже досить пізній вечір, а ми малі були й голі були втомлені й брудні, вирішили тут і заночувати. Знайшли чудовий хостел - Voyager - де тебе приймають ніби рідних племінників) Будете у Львові - раджу. Хостел у самому центрі, правда, поряд алколавка і клуб, тож ввечері там не сумно)
Львів черговий раз зарекомендував себе як туристичний центр, що має все і для всіх. Знайти вечерю о 1 ночі, ситну і гарячу - будь ласка. Вам наллють ще й смачнющого (майже як празький!) квасу, а за пісеньку - подарують клубну картку :) Все це - у “Гасовій лямпі” - ресторації з не тільки хорошим антуражем, але й з правильною музикою.
Наступного ранку, звісно, був дощ і морось, а на якісь із заправок мої окуляри мене покинули :( Цікаво було б побачити реакцію того, хто їх знайшов) Особливо при тому, що вони взагалі мало кому підійдуть.
А проте, зате було нарешті не так жарко, навіть дещо прохолодно. Навколо вже здіймалися Карпати, дибилися побитою дорогою і пахли шашликом. На одній такій зупинці, де сумували 2 жіночки, ми не витримали і спокусилися. Вирішили, якщо у них є шашлик, хай, зупинимося. Запитуємо: “У вас є готова їжа?”. Відповідають сумно: “На жаль, у нас є лише шашлик…”. Отакої) Карпатський шашлик - смачний і дешевий, а що в прохолодний день і з краєвидом на гори - взагалі найкращий. Він грів нас фактично до самого кордону)
Цього разу розповідь буде не хронологічна, а… територіальна) Так як назад ми їхали у досить-таки жвавому темпі, хай і трішки іншими дорогами, не розбиватиму їх на окремі розповіді.
Перетинали ми зворотний кордон під Ублею (а на табличці Ubla українською дописано “Вубля” О_о) - невеликим пропускним пунктом трішки далі від ужгородського. Вперше на моїй пам’яті були ввічливі прикордонники, які щиро цікавилися подорожжю, старалися швидше оформити (бо вже 7 вечора) і бажали хорошої дороги. А ще - остерігали їхали прямою дорогою на Львів через гори. Ми були на ній рік тому, пам’ятали, що побита, але… Варто було їх послухати) Хотіли їхати тією дорогою, бо там красиві краєвиди, перевал, все таке…
Краса нікуди не ділася. На відміну від дороги) Тому що вона не просто була розбита, вона була побомблена і розкурочена, і вже дійсно ліпше було б, якби там була просто грунтовка) Вночі та втомленим це те ще задоволення) Зате красиво, ага. І є що згадати, так-так.
А на ранок був знову Львів “на каву”, нарешті тепла, ледь чи не спекотна дорога, соняхи (привіт-привіт) і дорога додому (благо, траси у нас все-таки адекватні).
Наступного разу буде Словаччина. Залишайтеся на лінії! =)