Те, чого ви не знали про власну психіку, - Павло Лозинський "Акме"
Ось і сталося! Точніше сталося це наприкінці квітня цього року, а для мене щойно, оскільки саме сьогодні до моїх рук потрапила ця дивакувата книга під назвою «Акме».
«Шо за хрінь?» - подумаєте ви. - «Тьотічка опьять тю-тю». Втім, раджу дочитати пост до кінця, а потім те саме зробити і з цією книгою. Адже «Акме» - це не просто збірка новел, дебют Павла Лозинського (хто такий? - сама не знаю) - це перше друковане дітисько літклубівського юзера о_О (цього знаю добре), яке перетворить вашу голову, світ і усе, що можна, на такево ж, як і на обкладинці (картина японського художника Наото Гатторі «mind trip»).
Прочитала на одному диханні від станції «Золоті Ворота» до рідного балкону у Бро, хоча, завважте, мова йде про 240 сторінок, і цілком погоджуюся - це чтиво зацікавить усіх, хто «втомився від літературної ванілі і бажає влаштувати для мозку тонізуючий душ» (якщо вірити «Книгоману», такої ж думки автор).
Якщо заглиблюватися, точніше, перегортати сторінки, то у цілісності «Акме» - зібрання 12 новел, які пов’язані між собою місцем дії - псих. лікарнею, і героями - трохи тойво, втім, не поспішайте позіхати, мовляв, кожен автор-початківець аби випендиритися, або ж за невмінням довести доладу текст, відсилає наприкінці своїх героїв до дурки - це зовсім не про Павла. Кожна його новела - оригінальна, хід сюжету неможливо передбачити, а розв’язка - шокуюча. Автор б’є свого читача то в тім’я, то в піддих, то в серце, то в печінку, постійно змінюючи оповідача, стиль викладу, заплутуючи сюжетні лінії, мов коридори лабіринту, і нокаутує наприкінці одним-двома абзацами, які все розставляють на свої місця, і ти сидиш, як додік, у голові калапеця і просто не маєш слів.
До речі, про слова - Павло пише просто, живо, з гумором, з типово західним акцентом, однак, поряд з цим, його тексти інтелектуальні, як людина, яка цікавиться психологією, а зокрема психологічними розладами, і не одну годину провела в дурці з дуріками, можу сказати, він досить кваліфікрвано подає свої історії, тобто ближче не буває до реальної симптоматики і протікання захворювань, і тут я сама в шоці, відки у нього такі знання. Також на сторінках «Акме» можна знайти цікаві довідки не лише з психології, але і сучасного мистецтва.
Одним словом - чіпляє. Мені особисто найбільше сподобалися тексти: «Dog in the fog» і «Чоловік і кіт». Скажімо, під час прочитання пригадала смак Штельмах і Фолкнера, а це хороші асоціації, ну якщо ви, звич, маєте уявлення ,про яку силу я кажу.
Отже, Лозинський Павло «Акме». - Львів: ПАІС, 2013. - 240 с. Це чтиво чекає вас у книгарнях Є, а львів’янам взагалі соромно не придбати, адже у них з цим ділом найпростіше, - майже у всіх книгарнях.
П.с.: Сам автор ще кращий за книгу - слина тече і капає на підлогу:)))
«Шо за хрінь?» - подумаєте ви. - «Тьотічка опьять тю-тю». Втім, раджу дочитати пост до кінця, а потім те саме зробити і з цією книгою. Адже «Акме» - це не просто збірка новел, дебют Павла Лозинського (хто такий? - сама не знаю) - це перше друковане дітисько літклубівського юзера о_О (цього знаю добре), яке перетворить вашу голову, світ і усе, що можна, на такево ж, як і на обкладинці (картина японського художника Наото Гатторі «mind trip»).
Прочитала на одному диханні від станції «Золоті Ворота» до рідного балкону у Бро, хоча, завважте, мова йде про 240 сторінок, і цілком погоджуюся - це чтиво зацікавить усіх, хто «втомився від літературної ванілі і бажає влаштувати для мозку тонізуючий душ» (якщо вірити «Книгоману», такої ж думки автор).
Якщо заглиблюватися, точніше, перегортати сторінки, то у цілісності «Акме» - зібрання 12 новел, які пов’язані між собою місцем дії - псих. лікарнею, і героями - трохи тойво, втім, не поспішайте позіхати, мовляв, кожен автор-початківець аби випендиритися, або ж за невмінням довести доладу текст, відсилає наприкінці своїх героїв до дурки - це зовсім не про Павла. Кожна його новела - оригінальна, хід сюжету неможливо передбачити, а розв’язка - шокуюча. Автор б’є свого читача то в тім’я, то в піддих, то в серце, то в печінку, постійно змінюючи оповідача, стиль викладу, заплутуючи сюжетні лінії, мов коридори лабіринту, і нокаутує наприкінці одним-двома абзацами, які все розставляють на свої місця, і ти сидиш, як додік, у голові калапеця і просто не маєш слів.
До речі, про слова - Павло пише просто, живо, з гумором, з типово західним акцентом, однак, поряд з цим, його тексти інтелектуальні, як людина, яка цікавиться психологією, а зокрема психологічними розладами, і не одну годину провела в дурці з дуріками, можу сказати, він досить кваліфікрвано подає свої історії, тобто ближче не буває до реальної симптоматики і протікання захворювань, і тут я сама в шоці, відки у нього такі знання. Також на сторінках «Акме» можна знайти цікаві довідки не лише з психології, але і сучасного мистецтва.
Одним словом - чіпляє. Мені особисто найбільше сподобалися тексти: «Dog in the fog» і «Чоловік і кіт». Скажімо, під час прочитання пригадала смак Штельмах і Фолкнера, а це хороші асоціації, ну якщо ви, звич, маєте уявлення ,про яку силу я кажу.
Отже, Лозинський Павло «Акме». - Львів: ПАІС, 2013. - 240 с. Це чтиво чекає вас у книгарнях Є, а львів’янам взагалі соромно не придбати, адже у них з цим ділом найпростіше, - майже у всіх книгарнях.
П.с.: Сам автор ще кращий за книгу - слина тече і капає на підлогу:)))