недоторкані
Кілька тижнів тому переді мною намалювалися досить сумні перспективи. Запитала у друга, ніби між іншим: а що робити, коли відмовлять ноги і руки? Мабуть, звикло до моїх причуд, відповів досить сухо: «Не знаю».
«Недоторкані» (2011) у нашому прокаті «1+1» - це ніби бальзам на мою душу. Таке враження, що фільм був знятий саме для мене. Він просто прекрасний! Давно нічого подібного не казала. Гадаю, цілком заслужено його можна поставити у ряд з «Зеленою милею» (1999) за романом Кінга чи «Форестом Гампом» (1994) Грума, чи...
Найперше - саундтрек. Він і, загалом, основне музичне тло - Людовіко Ейнауді. Хай за словами багатьох старперів (даруйте) у мене невисока музична культура (та і така), каюся, не слухаю у вільний час Бетховена і мені, м’яко кажучи, на Моцарта, але він один з кращих сучасних композиторів класичної музики і просто мммм… який піаніст. Власне, коли напочатку побачила нігера (даруйте) і якогось небритого старікашку (те саме) в автівці, не надихнуло, але саунд зупинив і зацікавив. Далі суцільні приємності.
Стрічка побудована на реальних подіях, а ніщо так не бере за душу, як віра, що це все не просто так, що картина відчута і вже кимось пережита насправді.
Головних героїв двоє: Філіп (Франсуа Клюзе) - паралізований чолов’яга ніжних літ, при статку, естет і цінитель мистецтва та Дріс (Омар Сі) - афроамериканський хлопчина, нещодавно відсидівший за крадіжку, з чорті звідки і з якої родини. Вони різні, втім, вони один одному потрібні, щоб відчути повноту і красу життя, опісля усіх неприємностей, які випали на їхню долю. Вони надія і віра, і певність один для одного, що «все буде добре» - не просто слова, які часто кажуть, аби відмахнутися від вирішення нависаючих проблем.
Це соціальна драма, комедія. Легка, проста і психологічно глибока. Окрім Людовіко, в ній і Вівальді, і Шопен, і Бах… уривки віршів, смакування сюрреалістичного живопису, листи і, звичайно, любов: дружня, синівська, до життя і до жінок.
Мені близькі обидва герої: у Дрісі я бачу себе, такі ж як Філіп мене окриляють і відкривають небачувані раніше горизонти, показують виходи.
Тепер я знаю, що робити, коли відмовлять і ноги, і руки. Мабуть, це найголовніше знання, яке я винесла з цієї стрічки.
Дуже раджу.
