Війна із тінню

[krina_o_tvank]

Разом зі збіркою Павла Лозинського вихідними придбала і кілька поетичних збірок. Так, взяла, ніби в догруз для округлості суми, та і давно мені «гаспада хароші» межи очі ставлять «ти почитай, як дєвочки пишуть». Оце, власне, «як пишуть» мене, мабуть, вбиває найбільше, бо я цілком і повністю переконана, що ніколи не писатиму так, як інші, так, як треба, і не лише «як дєвочки»… Писання для мене - спроба самозвільнення. Не більше/ не менше. Отож, взяла ще «Маски» Юлії Мусаковської, «Пастуха бджіл» Наталки Пасічник і «Покинутим кораблям» Ані Малігон. Поки прочитала лише Мусаковську. Мушу визнати, гарна поезія.

Якось її сприймала раніше як френда з ФБ, котрий постить синочка і час від часу щось не зрозуміле. Не надихало, тому і не цікавилася глибше. А тут «а видиш» - сказали б мені у Львові. Мабуть, для мене це все ж поетеса одного вірша. З усієї збірки зачепило лише «До Кармен» і це, загалом, дуже прекрасно. Рідко мене щось чіпляє. Близький мені текст, чи що. Дуже близький. Респект.

До Кармен

Війна із тінню,
битви з вітряками...
Ці нерозлучні друзі -
біль і бій.
Написано і на роду, і в кармі:
чоло-в-чоло стикатися з биками,
коли червона сукня на тобі.

Такий талан -
сама у шкуру влізла.
Навічно прирекла себе саму
списи ламати об серця залізні,
з’являтися живцем
на власні тризни
і демонів ловити, наче мух.

Тріщить арена, як старе корито.
Безумний вир..
Кривавий карнавал.
Тобі - ловити усмішки і квіти,
і голими колінами світити
на гострі роги,
ікла
та слова.

(с) Юлія Мусаковська