Те, що лишилося від весни.
Був останній день весни, і було трішки сумно, як завжди в такі дні.
Вони жили в тісній кімнатці напівпідвальної квартири, і сонце лиш інколи потрапляло по цю сторону вікна. Тому його не чекали, звикли до сутінків, в яких загострився зір і стали стійкішими запахи. Зате дощі!.. Які тут співали дощі! Адже краплі падали десь на рівні очей, розтікались шибками, просочувались щілинами старої рами, пахли в кімнаті то морем, то прілим листям, приносили мурах, заколисували, будили...
От і сьогодні всю ніч нещадно лило, ще трохи - і затопило б по вінця, і вони б плавали, мов консервовані оселедці, заглядаючи величезними очима до сторінок давно прочитаних книг.
Вона тихесенько тулилась в нього під рукою, немов кошеня, яке боїться, що хазяї знов поїдуть на два дні з дому і не залишать їжі. Дихала крізь його футболку, фільтруючи повітря на чуже і їхнє. Лоскотала віями щоку і тихенько хихоніла, коли він рахував веснянки на спині. А потім прокидалась серед ночі, з подивом помічаючи, що він так і спить: лівою рукою тримаючись за її праву грудь. Ще більшим здивуванням це було для нього. Тоді вона тамувала подих настільки, що чутно було шурхіт тарганів під холодильником у кухні, лежала непорушно, підлаштовуючись під кожен вигин його тіла, аби лишень не сполохати.
А потім їм обом снилися сни: йому про Луї Армстронга чи дівчину у зеленому светрі, а їй - про море і маленький будиночок, біля якого стоятиме рипуча гойдалка. Сьогодні їй снився величезний торт у холодильнику. Його там бути не могло, бо грошей останнім часом не вистачало навіть хліб. Але вона ще не знає, що вранці розкаже йому сон, а він здивовано порухає скельцями окулярів і вийме з холодильника той самий торт, який мав бути сюрпризом. Вона ще не знає, що це вже маленький хеппіенд, нехай хепіенд однієї ночі, однієї весни, зате щасливий початок іншого дня.
У цій кімнаті не прийнято говорити, тому жодного слова про любов чи про завтра. Ранки зазвичай холодні й незручні, йому ніяково за ніч, за руки, сни. Вона тікає, пише записки і повертається. Але то було раніше, а сьогодні останній день весни, такий незвично щасливий. І їй досить вірити, а йому здогадуватись про те, що все буде добре.
Вони жили в тісній кімнатці напівпідвальної квартири, і сонце лиш інколи потрапляло по цю сторону вікна. Тому його не чекали, звикли до сутінків, в яких загострився зір і стали стійкішими запахи. Зате дощі!.. Які тут співали дощі! Адже краплі падали десь на рівні очей, розтікались шибками, просочувались щілинами старої рами, пахли в кімнаті то морем, то прілим листям, приносили мурах, заколисували, будили...
От і сьогодні всю ніч нещадно лило, ще трохи - і затопило б по вінця, і вони б плавали, мов консервовані оселедці, заглядаючи величезними очима до сторінок давно прочитаних книг.
Вона тихесенько тулилась в нього під рукою, немов кошеня, яке боїться, що хазяї знов поїдуть на два дні з дому і не залишать їжі. Дихала крізь його футболку, фільтруючи повітря на чуже і їхнє. Лоскотала віями щоку і тихенько хихоніла, коли він рахував веснянки на спині. А потім прокидалась серед ночі, з подивом помічаючи, що він так і спить: лівою рукою тримаючись за її праву грудь. Ще більшим здивуванням це було для нього. Тоді вона тамувала подих настільки, що чутно було шурхіт тарганів під холодильником у кухні, лежала непорушно, підлаштовуючись під кожен вигин його тіла, аби лишень не сполохати.
А потім їм обом снилися сни: йому про Луї Армстронга чи дівчину у зеленому светрі, а їй - про море і маленький будиночок, біля якого стоятиме рипуча гойдалка. Сьогодні їй снився величезний торт у холодильнику. Його там бути не могло, бо грошей останнім часом не вистачало навіть хліб. Але вона ще не знає, що вранці розкаже йому сон, а він здивовано порухає скельцями окулярів і вийме з холодильника той самий торт, який мав бути сюрпризом. Вона ще не знає, що це вже маленький хеппіенд, нехай хепіенд однієї ночі, однієї весни, зате щасливий початок іншого дня.
У цій кімнаті не прийнято говорити, тому жодного слова про любов чи про завтра. Ранки зазвичай холодні й незручні, йому ніяково за ніч, за руки, сни. Вона тікає, пише записки і повертається. Але то було раніше, а сьогодні останній день весни, такий незвично щасливий. І їй досить вірити, а йому здогадуватись про те, що все буде добре.