Цілюща Моршинська вода. Замітки мандрівника: khedive

khedive

Цілюща Моршинська вода. Замітки мандрівника

Aug 25, 2019 22:06

Мій улюблений маршрут складає лише декілька кілометрів, у напрямку річці. Або всього 20 хвилинок моторної ходьби. Крім файних пейзажів, гарних дерев’яних місточків та дивного саморобного транспорту, за цей невеликий час багато чого не минає від погляду великого інспектора Пашкінсона.

I

- Доброго здоров'ячку!
- Га?! - кліпнув я очима. - Дратуті!
Це траплялося кожного разу, коли йшов по селу, фотографував метеликів. Хто всі ці люди, чого зі мною вітаються? Чи вони мене знають? Звідки? Чому я їх не знаю?
Гугль мені не давав відповіді на запитання. Для мене, як для чоловіка з великого сонячного міста Одеси, здавалося дивовижним поведінка людей, що зустрічалися й вітали мене. Треба ж їм ще відповідати належним чином, ну щось наприклад: "та дай Божі"!
Це в селі, де зустріч з наступним подорожнім трапляється рідше ніж раз у годину - відповісти можна легко й невимушено. Ви якось спробуйте зробити це у місті, де на квадратний кілометр з десяток хмарочосів, у кожному жителів - більш, ніж на стадіоні на останнім концерті Скорпіонз. Буде щось таке:
- Драту! Дра.. др.. ага, др. Др-Др!
Тобто, неможливо.

То чого вони, в селі, до мене всі чіпляються?
Довго думав, відповідь знайшов випадково в одній книжці. То, виявляється, така пошана до людини. Тобто привітатися, або навіть потиснути один одному руку - свого роду, радість, що ви - земляки!
Тому, не соромтеся, якщо потрапите у таку ситуацію. Вітайтесь, радійте, спілкуйтесь!

II

Кожний другий двір має напис, що приліплено до паркану:
«Обережно, злий собака!»
Паркан такий, ще з давньої історії, в одному місці порваний, в другому поламаний, ворота тільки більш-менш стоять горизонтально. Напис обведений червоним, той собака схожий на крокодила. Бачив я наживо примірник: вистромлюється з будки такий дідусь кудлатий, шерсть сиплеться, хвіст безсило бовтається, але погляд добрячий. Років 15 з гаком тому злому хазяїну, а то й більш. Пішов до навозної купи, знайшов там тушку здохлого крота й обідає. Аж за вухами тріщить. На мене - ніякої уваги, хоча я під його двором яблучка молодильного надрав.

Там, за парканом ще один екземпляр стоїть, стежить. Він, як побачив, що я його яблучка чіпаю, відкрив рота. Він або німий, або вже голоса зірвав, я нічого не почув, за формою рота й очей тільки зміркував, що фрукти тут брати заборонено. Коли він у руки взяв граблі та став у позі статуї Свободи, - я дотемяшіл:
Суворо заборонено!
Ну не можна, так не можна. Мабуть, отруєні яблучка. Й кинув їх у зворотньому напрямку, йому на подвір'є.
Аж потім зрозумів, про кого річ йшла про злого собаку.

III

На протязі шляху я зустрів дві каплички. Що це таке? Конструктивно - міні церква, місткість - один чоловік/жінка. Там є все артефакти, що зустрічаються у звичайній церкві - ікони, свічки, Біблія. Стоять каплички окремо від других архітектурних будівель, підкреслюючи тим самим відособленість від суєтного миру. Це прекрасне місце для того, щоб привести свої думки у порядок, та також налагодити відношення з Нашим Великим Творцем. Це дуже зручно, коли є така можливість, бо не всі можуть йти до церкви, коли вона розташована далеко.
А так - згрішив, наприклад, як той, злий з граблями, усвідомив свій духовний недолік, помолився, та все стає на свої місця.
До речі, у Лісовичах 3 церкви. Народ дуже віруючий! Приймаючи до уваги невелику кількість людей у селі, кожну Неділю, у дев’яту зранку, по дорозі ви можете побачити, як купа народу кидає всі свої справи й направляється у молитовний будинок. Служіння триває 2 години, кількість людей настільки велика, що деякі не вміщаються і стоять зовні. Дуже добрий показник активності.

Друге питання - що вони для себе виносять по закінченню. Чи то буде зерно, що впало на край дороги або кам’янистий ґрунт, чи посіяно на добру землю, щоб щедротно уродити у майбутньому?
Справа, що стосується кожного, особливо.

IV

Стіг сіна тут має другий вигляд, ніж, скажемо, у центральній частині України, або в Одеській області. Він не виглядає, як кругла купа, але високий й загострений. Сіно тут вішають локшиною на збиті дерев’яні трикутники. Це для того, щоб воно швидко висихало. Розкласти його на траву, через день або два перегортати, а потім зібрати цілком сухе - неможливо, отримуєте те, що ваша тварина буде їсти з таким же ентузіазмом, як дітлашня вермішелєву запіканку у дитячому садку.

Чого так? Пам’ятаєте, я розповідав про ймовірність опадів? Тобто, якщо залишити траву, як вона є після скошування, - не буде ніякої аерації, вологість підскочує до стелі й замість якісного продукту харчування для сільського господарства, маємо що? Так, компост!

Але, завдяки незвичайній конструкції стогів сіна, є мінуси. Якщо видався романтичний вечір, закохана парочка вирішить стрибнути в нього, щоб подивитися на зірочки, їх чекає гостра несподіванка… Ох!
Нехай будуть обережні!

V

Порожні дома. Це те, що ніяк не зупинити, не уникнути. Села знелюднюються, бо руйнується те, на чому наша країна колись впевнено існувала і процвітала. Знецінюється найважливіший ресурс: земля.
Досить сумно бачити двох-поверхові палаци, покинуті назовсім, або з написами: «продається». Хто його купить, коли воно вже й дах зірвало, і підвал підтопило, а найважливіше: знайти працю тут може тільки справжній щасливчик. Бо її тут майже немає…
Й обігрівати взимку ці палаци - невигідно.

Тому доживають свої роки старі, а молодьож мандрує по світу у пошуках кращого життя.

* * *

Досить мало вражень, бо пішки далеко не втечеш. Наступного разу, обіцяю, візьму лисапета й буде тексту на декілька сторінок більш