Іспанія, 29 січня - 2 лютого 2011.
Вже кілька днів як повернулася, треба хоч щось написати.
Іспанія фантастична - це й так зрозуміло. Поки що два перших місця у моєму власному топі країн незмінні (Німеччина і Румунія), а от Туреччину з третього місця Іспанія впевнено посунула.
За 4 з хвостиком дні нічого про Іспанію не дізнаєшся і побачити зможеш тільки мізер. Навіть не іспанський мізер, а каталонський. Тому сюди я дуже й дуже старатимуся потрапити знову - і найкраще за все на день народження Міка, в кінці березня.
Ну, по порядку.
Домодєдово після теракту було з посиленим контролем, зрозуміло. Рейс Вім-авіа в Барселону виявився забитим лижниками - три чи чотири туристичних групи направлялися в Андорру.
На всяк випадок - місця в airbus'ах в 15 ряду - без ілюмінатора, пересіла тому на 13 ряд. За вікном показували Альпи:
Нє, ну не зразу. Спочатку диміли російські (чеські? польські?) заводи, потім довго була Австрія, потім ще довше Альпи, потім хмари-хмари-хмари, а закінчились вони акурат на іспано-французькому кордоні.
Видно, що робить проста іспанська річка з синім Середземним морем.
Барселона на горизонті. За Барселоною гори.
О! Перший кадр не через вікно, а власне з Барселони - виходиш з підземки - і от тобі бац, січень як він має бути. Хочу такий січень. Хочу такі ж плюс 12-14 щодня. :о)
Головна барселонська вулиця, Рамбла, попереду. Знаменита вона живими фігурами. Скільки їх там!!!
Львівським колегам є ще куди рости.
І вже на Рамблі відкриваєш для себе одну з головних іспанських обсесій: пташки.
Я вперше їздила так далеко без Міка (в нього все-таки робота щодня), і саме в Іспанії йому б було дико цікаво - він орнітолог-аматор, а пташки тут всюди. Всі вузькі каталонські вулички переповнені тьохканням - на кожному майже вікні висять клітки з пташками. Ех... Ну, ще побачить це все :о)
Навіть в катедральному соборі Барселони здавна живуть білі гуси (і, здається, півник - бо щось голосно кукарікало).
Катедра - the must # 1 як на мене. Квиток коштує 6 євро, за ці кошти ви довго обдивлятиметися клуатр з капличками, гіганстький собор з капличками, спуститесь в крипти - і ліфтом підніметесь на дах, щоб побачити все місто. Воно того варто.
В день мого приїзду в кварталі Грасія було свято вихідців з Мальорки. Танцювали дияволи, горіли смолоскипи. певно, було шикарно - але починалося дійство аж по сьомій, а мені ще до місця ночівлі добиратися було досить довго. На жаль, свята не бачила. Бачила лише волинщиків.
Вже в 8-40 ранку наступного дня була в юнесківській Таррагоні (135 т.ж.). Добиратися туди можна було б і дешевше (електричкою з Салоу їхати 9 хвилин, коштує це 1,85 євро), але до вокзалу йти хвилин 25, а автобусна зупинка під готелем в Салоу. Бус їде хвилин 20. квиток коштував 3,10. Дорогою ще раз побачила те, що так вразило в електричці попереднього вечора - гігантський хім-комбінат між Салоу і Таррагоною (всі ці кілометрів 10 між містами тягнеться саме він. І виглядає абсолютно фантастично - особливо вночі. Такого освітлення я ще ніколи не бачила: інопланетне щось).
Місто сподобалося страшенно.
І це при тому, що римськими рештками мене після Туреччини чи Хорватії (і після Барселони вже теж:)) не здивуєш.
Римського і середньовічного в Таррагоні валом. Модерн теж присутній. Кльове місто.
Домініканський костел в Таррагоні.
Я була дещо налякана путівниками (мала афішівський і товстий талмуд від "Вокруг света"): всі хором писали, що по неділях в Іспанії зачинено геть все, навіть кафе. А от і ні фіга, і магазини працюють, і заклади харчування,а ще в неділі в містечках - блошині ринки, моя таємна і соромна любов.
В Таррагоні ринок якраз навколо катедри. а катедра в Таррагоні - це вау-вау-вау.
На площі римського форуму - теж ринок, але продуктовий. місцеві виробники привезли власні сири, хліби, ковбаси, мед тощо.
Інтер'єрне фото - Каса Каналі, непоганий музей за 3 євро. Знизу багатющі ампірні інтер'єри, зверху шикарні фото - і просто виставки, плюс патіо з видом на місто і море.
Багатоповерховий археологічний музей коштував 2,70. Маса горщиків, скульптур, ужиткових речей - і мозаїк. Зі свастиками в тому числі (напевне, саме їх тут фотографують найбільше).
А мене все кругами заносило до собору і блошки.
Бо там класно.
Соборний комплекс займає гігантську територію (засаджену по периметру апельсинами:)). Які там трапляються маскарони!
Після обіду поїхала в сусідній Реус, батьківщину А.Гауді (1,85 за квиток на електричку, їхати хвилин 20). В Реусі багато модернізму, але власне Гауді там не будував нічого. А от його колеги ще й як будували.
Реус - місто, співставиме з Кам'янцем (в нас 102 т.ж., в них 106). Тільки от в нас маршрути Старим містом так не промарковані, вказівників менше, а вже про наявність фірмового магазину Карт'є взагалі мовчу. Кому в Кам'янці по кишені Карт'є? Та нікому.
В Реусі все перемішано: за поворотом середньовічний велетенський собор з залишками замку, напроти модерністські споруди, а потім бац - і такий сучасний квартал.
Головна туристична атракція Реуса - інтерактивний музей Антоні Гауді. В неділю після обіду він наглухо зачинений, на жаль, тому можу хіба показати вид на ратушну площу від музею.
Автобусом хвилин за 10 доїжджаю до Салоу - і нарешті бачу місто, де живу, не вночі. ось це - Стара Башта (Torre Vella) з 1530 року. В ній музей.
Вілли початку ХХ століття вздовж набережної в Салоу - шикарні. З майоліками, брамами, башточками. Ось цей каталонський модерн мені дико нагадував рідний (по Чернівцям) стиль нео-бринковяну. Симпатично.
Ну і чисто для себе: номер мій в "Каспелі" (на щастя, останній поверх і кут, а то стіни тонкі, а в мене завжди проблеми з засипаням). З балкону видно закритий до березня ПОрт Авантура (іспанський Діснейленд, велетенський комплекс). А от що з хмари блискуче сиплеться, я не знаю. Була б недалеким конспірологом, вже б в уфолюдків повірила б.
За тур (брала саме тур, так дешевше - переліт, страховка, готель зі дуууууууже хорошими сніданками) за 5 днів заплатила 300 євро, що для Іспанії, наскільки розумію, дуже дешево (сам тур був десь 236, здається, доплачувала за сінгл ще солідну суму). Ну плюс ще десь 120 євро пішло на музеї, переїзди, інтернет в пакістанців і їжу.
31.01 ранком відправляюся електричкою RENFE в Тортосу
Іспанські поїзди як правило запізнюються. Завжди. Хвилин на 10. Це не виняток вже, це, здається, правило.
Напис на бібліотеці так потішив, але наголос все видав - з Вікіпедії взяли. Хоча співвітчизників в Іспанії зустрічала скрізь, в усіх містах.
В Тортосі 34 т.ж., шикарний замок, багатокілометрові оборонні стіни, велетенська Катедра, купка модернізму - і велика іспанська ріка Ебро.
Іспанці називають себе іберійцями - по назві цієї річки, он яка вона важна.
В замку - 4-зіркови готель-парадор, але можна ходити і роздивлятися все. До кактусів в ролі наших лопухів і кропиви я вже звикла.
З Тортоси роблю маленьку вилазку в юнесківську Ульдекону. Дорогою минаю один з численних в Іспанії скельних монастирів.
В Ульдеконі замок, храми, модерн (ось це - Народний дім авторства учня Гауді Сезара Мартінелла, а біля вже показаного монастиря - печери з наскельними малюнками (5-6 тис років до н.е.). Понеділок, вихідний в усіх іспанських музеях, тому екскурсії туди не проводять...
До речі, якщо що, на сайті я описала спілкування з іспанцями (умови задачки - я не знаю іспанського. іспанці не знають жодну з тих мов, які знаю я :)). І нічого :о)
Типове іспанське село (Санта-Барбара, якщо що:)), мандаринові сади, рисові плантації.
Скульптурні фіги з Санта-Барбари (в кожному селі є щось подібне). В кожному селі також є замок і храм - це я зі здивуванням помітила 1 лютого, коли ранком на електричці (туди-назад 13.30 євро) їхала в Барселону. Ну і ще в понеділок у Барселоні почалася якась всесвітня важна регата.
Цілий-цілий-цілий день я провела в Барселоні - і все одно не побачила й половини міста.
Кльова вона, Барселона.
Нео-готика храму св. Серця на проспекті Жауме І - і той фасад Сагради Фамілії, котрий самі барселонці називають "зоряними війнами".
Я скажу страшне, але ажіотажу навколо гаудівської Сагради Фамілії я не розділяю. Десятки автобусів, тисячі туристів... А я чим далі, тим більше розумію всіх тих архітекторів, котрі коротке десятиліття на початку ХХ ст. творили модерн (сецесію, нео-бринковяну, ар-нуво, та як хочете назовіть) - а потім всі дружно від цього свого доробку відвернулися і застидалися. Бо це як напівроздягнена українська красуня, так смачно описана януковичем в Давосі: занадто трохи. Красавішна така - і декольте, і ногті на півметра з акріла, і губи накачані гелем, і підбори 13 см - за-над-то.
Юнесківський госпіталь Сан-Пау якраз така красавішна. Ну занадто там стилізації, як взагалі можна за стилізацію давати приз у вигляді місця в ЮНЕСКівському списку? Якщо цей госпіталь там, чернівецька Резиденція теж мусить там бути. Вона класніша.
Госпіталь я ніколи не забуду - бо там мала пригоду з маньяком, від якого потім довелося тікати. Буває :)
Останній кадр - це вже Барселона з парку Гуель.
Там мило, але людей мені цікавіше знімати.
Символ Барселони - мозаїчна ящірка Гауді (оригінал і живо-скульптурна копія:)). Дом Міла (Гауді, Гауді). А. і ще - графіті в Іспанії всюду. Трапляються чудові.
А крім дикої любові до пташок всі, навіть суворі прокачані мачо, в Іспанії мають маленьких собачок. Вдягають їх в комбінезончики -і вигулюють вулицями. Маса маленьких собак. :)
Знову занесло на Рамблу - і знову раділа як дитина.
Найбільше народу стояло біля цього левітуючого джина. Як він це робить? Можливо, палиця якось заходить в рукав і оббігає тіло, створюючи підтримку? Я хвилин 6 бігала навколо, він не поворухнувся. Кльово, ага.
А от римські стіни, да. Трошки пореставровані. Грамотно пореставровані - все, що відбудовано, відбудовано так, що видно: новороб. Інший матеріал. інший колір. Так і треба, а не як в нас в Криму, де підробку видають за справжнє.
Барселонський порт схожий на пошлий весільний торт.
І закінчу розповідь знаменитим барселонським "кварталом непогодження" на Ещампле.
Знаменита деталь з будинку Л'єо Морера (архітектор Доменек-і-Монтанера (Lluís Domènech i Montaner). Балкони прикрашені жіночими постатями з телефоном, грамофоном і фотоапаратом. Це як зараз би робили фасади з дівчатами з ай-педами і графеном в руках.
Шалено-кольорова пародія на фламандську пламеніючу готику у виконанні Пуч-і-Кадафалька (дом Амальє).
Ну і головна штучка кварталу - будинок Бальо (Гауді, ага). Вхід всередину - 18,65 євро. До електрички лишалося 25 хвилин. віддати 200 гривень за те, щоб захекавшись пробігтися електровіником по коридорам будинку - ну нелогічно ж це. Не пішла. Наступним разом. Дуууууже хочу, щоб наступний раз був навесні :о)
