Банальний пост № 2
Львів на вихідні - це зовсім інший Львів. Для мене просто шокуюче-інший.
Я навіть і не знаю, чи була раніше у Львові на вихідні, тим більш останні погожі + під час канікул.
Більше за туристів лише наречених. Біля кожного храму черги з молодят.
Це вже бернардини. Наречені всі такі... ееее... непрості. В хутрі, як захер-мазоховські Венери, в стразах, з зацементованими зачісками. І от з цим цементом на голові і в цьому білому хутрі вони йдуть на все, аби залишити після весілля яскравий фотоальбом. Лізуть за залишки міських мурів біля "Золотої Рози", приміром.
Вдягають дружб і дружок у національні строї.
Або ось, те, чого я взагалі не розумію.
Обкладають білосніжний одяг крилатими пацюками.
Це їхні рольові моделі, напевно.
По виході з храму обдаровують гостей.
А ну-ка кропнемо. Да, гості раді.
Львів за останні кілька років став цілком європейського рівня туристичним містом - з безкоштовними картами і буклетами в інфоцентрі (і чомусь з моїм улюбленим журналом "Країна", теж безкоштовним), з масою тематичних кафе, з екскурсоводами-батярами і гідами-cажотрусами.
І з живими статуями на Ринку.
Їх там чимало.
Ось, тут весь уікендовий Львів: штучний сніг, туристи, весілля, живі статуї - і Чорна кам'яниця.
Художник обережно цікавиться у пари, чи вони, бува, не львів'яни. Дарма цікавиться - які ще львів'яни у суботу на Ринку?
Біля опери звичне стовпотворіння, а зайдеш на спектакль - і напівпорожній зал. Це якийсь фокус.
Коротше, подивитися цікаво, але у будні дні Львів якийсь зрозуміліший.
Отакий от сніг у жовтневому Львові.
Я навіть і не знаю, чи була раніше у Львові на вихідні, тим більш останні погожі + під час канікул.
Більше за туристів лише наречених. Біля кожного храму черги з молодят.
Це вже бернардини. Наречені всі такі... ееее... непрості. В хутрі, як захер-мазоховські Венери, в стразах, з зацементованими зачісками. І от з цим цементом на голові і в цьому білому хутрі вони йдуть на все, аби залишити після весілля яскравий фотоальбом. Лізуть за залишки міських мурів біля "Золотої Рози", приміром.
Вдягають дружб і дружок у національні строї.
Або ось, те, чого я взагалі не розумію.
Обкладають білосніжний одяг крилатими пацюками.
Це їхні рольові моделі, напевно.
По виході з храму обдаровують гостей.
А ну-ка кропнемо. Да, гості раді.
Львів за останні кілька років став цілком європейського рівня туристичним містом - з безкоштовними картами і буклетами в інфоцентрі (і чомусь з моїм улюбленим журналом "Країна", теж безкоштовним), з масою тематичних кафе, з екскурсоводами-батярами і гідами-cажотрусами.
І з живими статуями на Ринку.
Їх там чимало.
Ось, тут весь уікендовий Львів: штучний сніг, туристи, весілля, живі статуї - і Чорна кам'яниця.
Художник обережно цікавиться у пари, чи вони, бува, не львів'яни. Дарма цікавиться - які ще львів'яни у суботу на Ринку?
Біля опери звичне стовпотворіння, а зайдеш на спектакль - і напівпорожній зал. Це якийсь фокус.
Коротше, подивитися цікаво, але у будні дні Львів якийсь зрозуміліший.
Отакий от сніг у жовтневому Львові.