Кома
Я тричі заходжу в річку, вмиває одна водиця.
Мені не живеться ні в ньому, ні у собі не сидиться.
Вродилася вполовину: із крилами, та не птиця.
На сонце не вперше дивлюся, однаковий бачу захід.
Долоня в долоню - тулюся, а там повна жменя цвяхів.
На кожну невинну Марію, народжений в світі Захер.
Повітря вдихаю чисте, та в нім повне поле речень.
Колишніх моїх обіцянок, прикрих майбутніх зречень.
Ранків, що сивіють в дні, днів, що чорніють у вечір.
Свої обійняти коліна, покласти на них утому.
Скільки б не мала відмичок, та жодної, щоб додому.
Замість окличних речень, вкотре малюю кому,
08.04.14
